До 24 лютого Марія Куріпко була особистим помічником в запорізькій IT-компанії. Повномасштабне вторгнення змусило дівчину навчитися нової справи – волонтерства.

Про батька військового, благодійний фонд та збори на допомогу ЗСУ Марія Куріпко розповіла Inform.zp.ua.

Перші спогади про війну

Дівчина згадує, як вона прийшла влаштовуватися на роботу в IT-компанію “Freshcode”. На Марію чекали новий досвід, командна робота та корпоративи. Але через 3 місяці розпочалося повномасштабне вторгнення Росії на територію України.

“Я була з тих людей, які не вірили, що почнеться повномасштабна війна. У мене 9 березня День народження та я хотіла поїхати у Карпати. Я казала, що не вірю та їду в Карпати. Але війна почалася”.

Перший час роботи не було, адже працівники роз’їхалися. Тому колектив, який залишився у Запоріжжі вирішив приділити час благодійності. Коробки з гуманітаркою заповнили офіс, а люди приходили по допомогу:

“Коли почалась війна компанія віддала офіс під волонтерські потреби. На початку приходило багато гуманітарки та її треба було десь зберігати. І ми в ”Eco Tower” на дванадцятий поверх ліфтом це все возили. Приходили люди до нас. Насправді це дуже мене врятувало в перші дні. Наш волонтерський центр та робота у ньому”, – розповідає дівчина.

Початок повномасштабного вторгнення відзначився у пам’яті дівчини ще й суспільним єднанням. Ця атмосфера єдності була і в їх компанії:

“Тут “коктейлі Молотова” роблять, там несуть мішки з піском, отам колеса котять і це все відбувається, поки ти ідеш по хліб. І ця атмосфера, що люди разом це роблять, дуже крута. І в нашій компанії теж прослідковується так родинна атмосфера, вони готові завжди допомогти”.

Але вперше Марія Куріпко зіткнулася з війною не в лютому 2022 року. Це сталося ще у 2014 році, коли дівчині було лише 14 років. Її родина жила в приватному будинку у Запоріжжі поруч з військовою частиною.

“Коли почався “Майдан”, для нашої родини це було дуже важливо. Ми прийняли рішення, що ми за “Майдан” і ми за Україну. Я прокидалася та дивилася цей прямий етер по телевізору. Я була тоді ще маленька й не могла поїхати туди. Але я вболівала за них, була там душею”, – поділилася Марія.

Війна на Донбасі у Марії асоціюється з червоним рюкзаком її батька. Чоловік зранку вдягнув його та пішов захищати Україну.

“Мені дуже запам’яталося, як він йшов з дому з цим червоним рюкзачком на спині. Для мене це було важко. Ти бачиш по телевізору, що там війна і твій батько йде туди. Ти його не зупиниш, бо він в мене ідейний. Він розумів, що якщо він не піде, то росіяни дійдуть сюди”.

У 2018 році Марія тимчасово переїхала до Авдіївки. Вона знайшла там роботу та влаштовувала своє життя. Поки поруч лунали звуки вибухів та стіни здригалися від гулу літаків.

“Я там працювала тренером у фітнес-центрі. Все було посічене уламками, поля були заміновані. Там я й познайомилася з війною. Тому двадцять четвертого лютого звуки, які лунали у Запоріжжі, були для нас звичними. Але я почала моніторити канали та зрозуміла – почалася війна”.

Батько Марії знову пішов на фронт після початку повномасштабного. Дівчина каже, що дії батька сильно вплинули на неї. Нещодавно Марія набила тату, яке зображує напис “Сміливість”, написаний рукою її батька.

Про волонтерство та благодійний фонд

Під постійними тривогами та вибухами компанія, в якій працює Марія, розгорнули волонтерський центр у своєму офісі. Дівчина впевнена, що рішучість її батька та небажання бути осторонь надихнули її долучитися до волонтерської справи.

“У перші дні в нашій компанії вже почали займатися волонтерською діяльністю. Але я вважала, що мене можуть до цього й не залучити. Бо це дуже серйозні справи. Тому я займалася теж важливими речами – вивозила людей з Харкова”, – ділиться Марія Куріпко.

Дівчина займалася логістикою та допомогла людям виїхати з небезпечної території.

“На щастя, всі, хто зі мною комунікував, виїхали живими”, – видихає з полегшенням дівчина.

Згодом вона вже долучилася до волонтерської справи своїх колег. Марія писала звіти про закупівлі, які відбуваються на зібрані гроші.

“Я писала мотиваційні звіти, скільки всього ми відвезли. Скидувала їх і в наш волонтерський чат. Щоб надихати волонтерів шукати ще, й відвозити на фронт”, – каже Марія.

Найбільший збір благодійного фонду компанії “Freshcode” був на дрони для бригади батька Марії. Дівчина розповідає:

“Найбільше, що ми робили, це я для батька збирала на дрон. Ми зібрали сто тисяч. Потім ми збирали також на машину для військових – ГАЗ-66. На нього ще сто з чимось тисяч через фонд”.

Марія жартівливо називає себе “попрошайкою”, бо вона отримує запити від військових та просить у фонду гроші на ці потреби. Дівчина також відкриває невеликі збори на своїй сторінці на менші закупівлі.

“Багато речей передали 110 бригаді – там, де мій батько. Вони й досі працюють. Навіть той дрон, який ми першим купили, він працює. Зазвичай кажуть, що дрони не довго живуть. А той вже більше року літає та допомагає знищувати орків”, – із захватом каже Марія.

Про фонд дівчина додає, що часто вони можуть закрити потреби коштами своїх працівників:

“Часто ми навіть робимо розіграші в компанії просто. Тому що цього достатньо. Айтішники віддають нормальні суми зі своєї зарплатні. Люди розуміють, що вони повинні допомагати й вони роблять це стабільно”.

Крім того фонд компанії має велику систему донаторів, які регулярно надсилають кошти. Потім Марія та її колеги використовують їх на потреби військових.

Про складнощі волонтерства у наш час

“Зараз набагато складніше збирати кошти. На початку були великі донати, навіть триста тисяч від однієї людини. Сьогодні вже по сумах видно, що не так активно надходять гроші. Тому ми для себе обрали допомагати військовим та спрямовуємо кошти лише туди”, – розповідає Марія Куріпко.

Дівчина жартома називає збори у своїх соціальних мережах “інфоциганством”. Бо їй доводиться вигадувати цікаві речі, аби вмовити людей задонатити кошти на ЗСУ. Вона записує Тік-Токи, викладає збори різними мовами аби їх побачило більше людей.

“Для того, щоб отримати довіру аудиторії я створила актуальні в Instagram. Туди додаю всі звіти та збори. Бо коли люди переходять, вони мають бачити, що я не тільки-но з’явилась”.

Попри всі зусилля, які докладає Марія, вона відчуває меншу активність серед аудиторії. Така ситуація змушує дівчину копатися в собі та шукати нові підходи:

“Я навіть на собі відчула, що збори важче йдуть й репостів менше. Ти вже не знаєш з якої сторони підійти. Зі сторони “От ви всі козли” або “Ну будь ласочка”. Але це все залежить від аудиторії. Коли я читаю дописи у стилі “От ви всі козли”, мені дуже образливо. Адже я приймаю це на свій рахунок і не знаю, що мені ще треба зробити”.

Марія каже, що попри відсоток людей, які не хочуть донатити та репостити, залишаються ті, хто продовжує допомагати.

Дівчина додає, що іноді стикалася з критикою щодо своєї справи. Люди писали “Куди ти лізеш” та “Навіщо ти це робиш?”. На це Марія відповідає, що використовує свою сторінку для пробудження людей. Щоб вони не забували про війну та про військових.

“Мені здається, що після початку повномасштабного я перестала бути гарною дівчинкою. Я почала казати людям правду, хоча іноді це їм не подобається. Стала я таким правдорубом. Може трохи цинізму додалось. Навколо відбуваються жахливі речі й це робить тебе більш жорстким”, – розповідає волонтерка.

Також Марія розповіла, що волонтери зараз переходять на систему запитів. Це полегшує роботу та допомагає бути більш підзвітними. За словами волонтерки, вже не завжди можна прийти попросити й тобі віддадуть.

“Я це розумію. Люди хочуть знати, що їх гроші підуть в правильному напрямку”.

На що треба звернути увагу суспільству

Марія наголошує, що треба продовжувати допомагати. Адже життя цивільних зараз напряму залежить від роботи військових.

“Я помітила, що військовим приємно отримувати навіть дрібнички. Навіть просто запитати в них “Як справи?”, для них це дуже важливо. Військовим важливо бачити, що їх підтримують. Навіть в соціальних мережах, військові це бачать. Їм дуже важко. Насправді наших захисників іноді достатньо просто вислухати”.

Дівчина розповіла, що її батько отримав хворобу хребта. Зараз їх родина бореться з системою ВЛК, щоб його врятувати. В чоловіка вже було три операції, тому він зараз не на бойових завданнях. Та попри те, що військовий має інвалідність його не відпускають з фронту.

“Його там тримають, але він фізично не може там щось робити. Як чоловік йому це дається важко, нічого не робити. У 2014 році батько майже нічого не розповідав про фронт, зараз ділиться з нами. Це важко. Це травмує людей. Військових треба підтримувати й любити, якщо це твоя близька людина”, – каже Марія.

Дівчина також нагадує, що робота волонтерів важлива. Вони часто залишаються в тіні, бо роблять це не заради вигоди. Марія Куріпко згадала, як у перші дні людям не вистачало медикаментів. Вони приходили до їх фонду та отримували препарати, від яких залежало життя.