Рівно рік тому в лютому почалося повномасштабне вторгнення росії на територію України. Війська росіян активно просувалися з чотирьох напрямків – з південного, в тому числі. З території анексованого півострову Крим армія рф почала йти через Херсонську область на Запоріжжя. Цей наступ змогли втримати Збройні Сили України, не давши росіянам захопити обласний центр Запоріжжя. Та значна частина області все ж опинилася під окупацією.
Навіть в частково вже захопленому росіянами регіоні місцеві жителі почали чинити спротив, виганяти їх, даючи зрозуміти, що “освободітєлей” там точно ніхто не зустрічатиме з квітами. Хіба що – з коктейлями…Молотова.
Inform.zp.ua зібрав хронологію подій, як відважні жителі Запорізької області намагалися вигнати окупантів з української землі.
Мелітополь
Вранці 24 лютого 2022 року жителі Мелітополя почули перші потужні вибухи, які лунали з аеродрому. Від ворожого обстрілу загинув український пілот, який готувався до польоту.
26 лютого 2022 року російські війська увійшли до Мелітополя. 2 березня жителі Мелітополя героїчно виходили на вулиці виганяти рашистів, але ті відкривали вогонь та починали обстріли мітингувальників. Внаслідок цього троє людей зазнали травм, одна особа отримала вогнепальне поранення в коліно.
Попри це, 5 березня містяни знову вийшли на мирний мітинг, викрикуючи патріотичні гасла. Проте окупанти відкрили вогонь та розігнали людей.
11 березня окупанти викрали міського голову Мелітополя Івана Федорова та вивезли в невідомому напрямку. Мелітопольці виходили на протести з вимогою повернути мера, а Зеленський заявляв про це викрадення на міжнародній арені. 16 березня міського голову звільнили в обмін на російських солдатів-строковиків.
Після того, як мітинги почали жорстоко розганяти, місцеві все менше стали виходили на мирні протести.
9 травня мелітопольці знову продемонстрували супротив, виходячи на вулиці та повстаючи проти окупаційної влади в місті.
Окремої уваги в Мелітополі заслуговує активний партизанський рух. Американський інститут дослідження війни виділив Мелітополь як центр партизанського руху в окупованій частині України. Окупаційна влада Мелітополя запустила черговий чат-бот для пошуку членів українського підпілля. Також окупанти переодягаються в цивільне, ходять по ринках, дворах і супермаркетах, слухають про що говорять жителі. Вони шукають партизанів і тих, хто допомагає руху опору. Партизани займаються підривом логістики, знищують колаборантів і російських офіцерів. Також вони співпрацюють з українською розвідкою.
Американський інститут вивчення війни дійшов висновку, що окупантам буде важко протистояти партизанському руху в Запорізькій області та в інших регіонах, частина яких окупована.
Наразі рух опору жителів тимчасово окупованих територій має назву ”Жовта стрічка”. Активісти поширюють патріотичну символіку та листівки та викладають фото з патріотичних анонімних акцій.
Бердянськ
Вночі 24 лютого місто прокинулось від ворожих обстрілів.
Вже вранці в.о. мера міста Олександр Свідло повідомив про те,що у бік Бердянська рухається ворожа військова колона.Близько 15.00 цього ж дня важка техніка з великою кількістю російських солдат почала рухатись по Східному проспекту міста. Першою жертвою війни став охоронець підприємства “Бердянські жниварки”. Його застрелили окупанти за спробу перегородити шлях колоні техніки. Ще одного бердянця було поранено. Декілька місцевих із заводу намагались зупинити військових, але голими руками кидатись на буки та БТРи було марно.
28 лютого розлючені містяни вийшли на мітинг і змусили окупантів відвести свою техніку з центру міста й залишити на всіх державних установах українські прапори. 5 березня бердянці провели мітинг. Жителі міста ходили по вулицях з українськими прапорами та вигукували патріотичні гасла. Такі мирні протести містяни проводили майже рік – допоки російські військові не почали жорстко розганяти мітингувальників.
20 березня почались репресивні дії проти тих, хто виходив на протести. Окупанти заламували руки та били мирне населення. Вони розпочали забороняти мітинги та скупчення людей через побоювання гніву місцевих.
Тимчасово окупований Бердянськ досі чинить спротив окупантам.
Енергодар
Російські військові з’явилися на околицях Енергодара 26 лютого. Але у саме місто вони не наважувалися аж до 3 березня.
Вже з перших днів в Енергодарі почались мітинги, на які збирались тисячі містян.
В перші дні березня жителі Енергодару показали потужний спротив. Вийшовши на головну трасу, що йшла до міста, енергодарці героїчно намагались зупинити просування російської військової техніки.
“Уже втретє Енергодар встає щільною стіною на в’їзді до міста, блокуючи вхід окупантам. Тисячі людей прийшли показати, що їх не потрібно рятувати. Що вони в своїй країні, на своїй землі. Що Енергодар – це Україна!”, -повідомляв тоді мер міста Дмитро Орлов.
З березня 2022 року російські війська окупували Енергодар.
На блокпості біля Енергодара 19 березня окупанти викрали першого заступника міського голови Енергодара Івана Самойдюка, якого згодом російські загарбники протримають в полоні майже рік. Того ж дня понад півтори тисячі енергодарців зібралися на мирну акцію проти російських окупаційних військ та на підтримку Івана Самойдюка.
Після цього містяни вийшли на мирну акцію протесту. Вони вимагали, щоб російські військові покинули місто і звільнили з полону першого заступника міського голови. Вранці 2 квітня жителі Енергодара знову зібралися на мирний мітинг на підтримку України. Місцеві прийшли з державними прапорами, вигукували “Енергодар – це Україна”, співали український гімн. Згодом мирна акція перетворилася на терор людей: російські військові почали кидати світлошумові гранати просто в натовп, щоб розігнати протестувальників.
Та на цьому протести енергодарівців не завершувалися. Через майже два місяці близько півтори тисячі енергодарців 20 травня знову вийшли на мирну демонстрацію біля виконкому, аби сказати “Ні!” свавіллю окупантів та вкотре затвердити безсумнівну істину: Енергодар був і назавжди залишиться Україною!
Після завершення мітингу декілька окупантів під’їхали на автівці й спробували захопити в полон кількох мирних мешканців та запхати їх в автівку. Але сотні людей стали щільною стіною та буквально відбили своїх земляків від полону. Окупанти почали стріляти в повітря і далі змушені були залишити свої загарбницькі спроби ув’язнення мирних громадян.
Наразі активісти руху “Жовта стрічка” продовжують чинити громадянський опір окупантам у місті. Черговий раз вони нагадують рашистам про справжнє ставлення до окупантів через свої листівки.
Також в окупованому Енергодарі продовжують діяти партизани. 20 липня у міську лікарню доставили дев’ять окупантів із пораненнями різного ступеня тяжкості.
Токмак
Місто Токмак окупували в перші дні повномасштабного вторгнення. Перед цим були на околицях міста. Декілька днів місцеві жителі практично жили у підвалах, а далі було довге та незрозуміле затишшя – звʼязок, електрика та інтернет зникли на два тижні.
7 березня в соцмережах вже поширювалися фото та відеоматеріали про масову акцію непокори в окупованому росіянами Токмаці. Тоді на центральній площі міста зібралося декілька тисяч містян. Такі патріотичні акції відбувалися регулярно.
13 травня у Токмаку містяни щодня здійснювали ходу з прапорами, плакатами та патріотичними закликами.
8 березня відбувся черговий мітинг людей проти російських військових.
На площі в Токмаку зібралися люди, щоб висловити свою думку щодо перебування у місті російських військових окупантів. На мітинг принесли прапори України та вимагали військових Росії покинути Токмак.
У вже окупованому Токмаку містяни щодня здійснювали ходу з прапорами, плакатами та патріотичними закликами. Проукраїнські мітинги росіяни, як і всюди, розганяли, а активістів залякували, викрадали та катували. Та на цьому патріотичний дух токмачан було не зламати. Підтримка України в Токмаку й досі висловлюється, але вже приховано, в місті діє партизанський рух. Один із його найвизначніших результатів – підрив залізничного мосту, що з’єднував окупований Токмак з Мелітополем, та через який армія рф постачала техніку та боєприпаси.
Хоч в тимчасово окупованих містах та селах Запорізької області зараз вже не проводять патріотичні акції через ризик опинитися на “підвалі” та піддатися тортурам з боку окупантів, в населених пунктах триває підпільний опір російським військам.
Підготувала Єлизавета Соколова
