В Україні змінюється підхід до пам’яті про загиблих через війну. Серед тих, хто працює над її збереженням, – Платформа пам’яті «Меморіал». Тут вже зібрані понад 11 тисяч історій.
Журналістка Inform.zp.ua поспілкувались із співзасновницею «Меморіалу», журналісткою з Бахмута Гаяне Авакян про те, як формується нова культура пам’яті, чому важливо говорити про втрати вже зараз і як запоріжці можуть долучитися до збереження історій про рідних.
На платформі вже є сотні історій мешканців Запорізької області: 136 цивільних жертв російської агресії (серед них 19 дітей) та 325 полеглих військових.
Нова культура пам’яті – від цифр до імен
Після початку повномасштабного вторгнення в Україні формується нова культура пам’яті. За словами Гаяне, сьогодні суспільство відходить від узагальнених образів і хоче назвати кожного, хто загинув. Саме цим і займається платформа «Меморіал» – перетворює цифри статистики на історії людей.
Йдеться не лише про тексти. Це і нові ритуали пам’ятування, і спільні практики, які створюють самі українці. Уже зараз відбувається процес, який називають стихійною меморіалізацією. Як найяскравіший приклад вона наводить меморіал із прапорами у центрі Києва, який створили самі люди – на Майдані Незалежності.
«Це те, що відрізняє культуру пам’яті в Україні зараз від того, що ми мали, наприклад, після Другої світової війни і того, що Європа мала після інших локальних війн, на Балканах, наприклад. Тобто ми зараз не чекаємо на завершення і зараз відбувається процес стихійної меморіалізації, як його називають експерти», – каже Гаяне.
Стихійні меморіали загиблим у Запоріжжі, грудень 2024 та лютий 2026 року. Фото: 1- Inform.zp.ua; 2 – Хортицька районна адміністрація
За її спостереженнями, якщо на початку 2022 року часто йшлося лише про цифри, то зараз все більше згадують імена, вік, професії та життя тих, хто загинув. Про це пишуть не лише рідні, а і громади по всій країні. Це допомагає не звикнути до війни та усвідомлювати реальні втрати.
Кожна історія, на думку Гаяне, робить трагедію ближчою і змушує замислитися:
«Це допомагає розуміти, кого конкретно ми втратили. Інколи нам це допомагає думати і про власну безпеку, адже в кожній такій історії ім’я може бути замінено на моє чи ваше, чи ще чиєсь. І чи хотіли би ми, щоб про нас згадували, як про людей, які любили, мріяли і щось не встигли, чи хотіли би просто бути зведеною цифрою в статистиці?»
Попри тривалість війни, співзасновниця «Меморіалу» не бачить зменшення уваги до теми втрат. Адже кожен українець уже має власний список загиблих знайомих, друзів чи рідних.
«Я би не сказала, що є якийсь спад. В кожного з нас тепер є список наших знайомих, друзів, інколи рідних, який, на жаль, збільшується, кого ми хотіли би згадувати і пам’ятати. Звісно, масштаб тих втрат, які зараз несе Україна, їх важко усвідомити і порівняти з чимось ще. На платформі “Меморіал” зараз понад 11 тисяч історій. Це як полеглі військові, так і цивільні. І складно уявити собі, скільки це людей і скільки історій ми ще не написали», – зауважує Гаяне.
Збереження пам’яті та колективна терапія
Найчастіше ініціаторами появи історій на платформі «Меморіал» стають рідні загиблих. Також долучаються побратими, місцеві адміністрації та громади. А у деяких військових підрозділах навіть з’являються окремі люди або групи, які фіксують спогади про полеглих військових.
Водночас Гаяне наголошує, що культура пам’яті – це не лише про згадування, а й про підтримку родин загиблих та побратимів. Платформа створює і документальні фільми, частина з яких присвячена окремим людям, інші – трагедіям. Загалом за чотири роки команді вдалося відзняти понад 18 стрічок.
Серед них, наприклад, фільм «Перемоги 118» про ракетний удар у Дніпрі, де через російську атаку загинули десятки людей. Такі проєкти документують події та стають формою колективної пам’яті і терапії для тих, хто пережив втрату.
«Ми побачили, що понад 200 людей зареєструвалися на показ. Ми разом із партнерами мали величезну залу в кінотеатрі, і вона була повна людьми, які прийшли туди для того, щоб розділити біль втрати, для того, щоб згадати про людей, яких вони знали особисто. Сам фільм тривав понад годину, а після цього ми ще майже півтори години говорили про цих людей, ділилися спогадами. І це було теж певною терапією для тих, хто прийшов», – згадує вона.
Також «Меморіал» робить покази історій у публічних просторах, зокрема в торговельних центрах або на потягах у деяких містах України. Але все залежить від ініціативи громад і бізнесу:
«Щодо публічних просторів, то у Запорізькій області у нас поки немає партнерів, які долучалися. Зазвичай ми показуємо історії героїв в торговельних центрах, у потягах Інтерсіті, вони з’являються також і на інших публічних подіях, коли під час хвилини мовчання ми розповідаємо історії полеглих. Зараз у Запорізькій області ми цього не робимо. Зазвичай це залежить також від ініціативи громади, від ініціативи певних бізнесів, які до нас звертаються. Ми тоді робимо партнерство і передаємо ці історії».
Однією з акцій, яку ініціювала дружина полеглого героя Марія Грабар і до якої долучився Меморіал, стала ініціатива «Стіл пам’яті», яка щороку відбувається 29 серпня. Під час неї заклади резервують столи для загиблих оборонців України.
«Запорізька область теж доєднується до цієї акції, але боляче бачити, що кордон мапи з соняхами, де акція відбувається, проходить по лінії бойових дій і лінії окупації», – каже Гаяне Авакян.
У 2025 році у Запоріжжі та області до акції приєдналися понад 30 закладів, серед яких ресторанний бізнес, заклади культури та освіти.
Запорізькі заклади приєднались до ініціативи «Стіл пам’яті». Фото з інстаграм-сторінок: 1 – prospect.cafe; 2 – seven.restopub.zp; 3 – besha.coffee
Після завершення війни роль пам’яті лише зросте, вважає співзасновниця платформи. Очікується активніша участь держави.
Вже зараз у цьому напрямку є напрацювання, зокрема принципи від Українського інституту національної пам’яті, які мають стати основою для меморіалізації війни. Втім, ключову роль, на її думку, і надалі відіграватиме суспільство – через ритуали, ініціативи та «живу пам’ять», яка не має перетворити історії на архів.
«Тому що крім якихось документів, свідчень, вже зараз українці формують певні ритуали пам’яті. Це і хвилина мовчання, яка є дуже простим, але щирим жестом, який нас всіх зараз об’єднує. Я думаю, що ця практика буде зберігатися і після війни. Також “Стіл пам’яті”. Можна сказати, що люди роблять пам’ять як дію, коли вони, наприклад, засновують на честь полеглих героїв бізнеси, коли вони називають іменами героїв різні стипендії, які допоможуть далі молодим українцям вивчатися в тих царинах, в яких були експертами ті чи інші полеглі», – підсумовує Гаяне.
Як поділитися історіями про рідних
На платформі «Меморіал» кожен може заповнити анкету, щоб зберегти історії про близьких. Їх існує дві: окремо для військових і для цивільних. Після цього команда виходить на зв’язок, уточнює деталі та готує матеріали до публікації.
Особливо команда закликає долучатися мешканців прифронтових громад, щоб зафіксувати історії жертв воєнних злочинів: цивільних, які загинули через російські атаки.
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням 👈