Повномасштабне вторгнення росії в Україну вплинуло на природне середовище і на культурну спадщину. Зокрема, від російської агресії постраждав і Національний заповідник «Хортиця». Окрім флори та фауни острова, музеї на Хортиці не мають змоги працювати.
Про те, як виживає національний заповідник «Хортиця» в умовах війни, редакція inform.zp.ua поспілкувалась з завідувачкою інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Хортиця» Альоною Пєтрікєй.
Як Хортиця зустріла повномасштабне вторгнення?
Підготовку до евакуацію своїх експонатів ми розпочали ще 23 лютого, завдяки нашому директору. Він нас так скоординував, без паніки, але каже «23 лютого, зважаючи на вже сильне нагнітання, демонтуємо експозиції».
Ми кажемо «ну може не буде війни, та ну як це, яка війна?», але він сказав «ні, давайте бігом все евакуюємо». Тоді всі наші науковці і всі, хто був на роботі з руками і ногами, всі терміново евакуювали наш основний фонд, наші предмети найголовніші з історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» та з музею «Місто за порогами», який знаходиться в центрі міста.
Евакуація продовжувалась ще декілька днів, коли йшло вторгнення. І ми вже 3 березня відправили евакуаційну машину з нашими предметами до більш безпечних місць.
Які були складнощі при евакуації?
Складнощі були в очікуванні. Не відкрию таємниці, але у нас немає своєї великої машини, були ми досить обмежені в ресурсі, тому що це був початок року і ми ще не встигли заробити коштів. Ми все зробили та спакували, але щоб прямо була готова машина, водій та евакуаційна група – ні. І це треба було ще поєднати логістично з поліцією, блокпостами і так далі.
Звичайно, 23-го до цього ще ніхто не був готовий, а 24-го у всіх були трохи інші проблеми, і це зрозуміло. Культура не на першому місці була та інші завдання стояли. Тим не менш, допомогли нам тоді наші колеги: ми знайшли машину і евакуаційна група складалась з чотирьох людей.
Наша експозиціонерка була матеріально відповідальна за всі предмети. Вона зголосилася без вагань сідати в ту машину і евакуювати експонати в супроводі поліції. Куди саме вивезли експонати ми розголошувати не можемо, але запевняю, що жодна з одиниць нашої колекції не виїхала за кордон.
Як півтора роки війни вплинули на життя заповідника?
З самого початку у нас продовжувалось убезпечування предметів. Наші фондосховища не розраховані на таку кількість предметів, які були в експозиціях, на Січі, наприклад.
Щоб це все скласти, спакувати тут ми всі були зайняті. І, знову ж таки, у нас на це не вистачало ні рук, ні ресурсу. Ми всі сили кинули на пошук ресурсів, фінансів, матеріалів і так далі.
Тут нам на допомогу прийшов «Штаб порятунку культурної спадщини України». І не тільки він – є 10 чи 15 організацій, які взялись рятувати наші музеї. Вони першими прийшли нам на допомогу, почали приганяти нам фури з пакувальним матеріалом, з ящиками, якимось спеціалізованим папером, щоб експонати не промокали та провітрювались. Ми вже бачили наклейки, що це саме з європейських музеїв нам привозили.
Тому добрих півроку чи навіть більше – це була робота з пакування і продовжувалась евакуація. Її було декілька черг: найперше це «червоний список», так званий. А далі йшли вже менш цінні експонати.
Є великогабаритні предмети, які не підлягають і не можуть підлягати евакуації. Як приклад, наш музей судноплавства, де є величезні човни, які навіть не те щоб неможливо евакуювати, а просто небезпечно. Тому що вони настільки крихкі, що якщо їх на сантиметр підняти, то вони вже можуть деформуватись і ми просто втратимо предмет. Ми довго його консервували, стабілізували і готували до експонування, так що евакуювати просто неможливо.
Тут нам на допомогу прийшли наші колеги зі Швеції з музею «Ваза»: науковий директор музею та керівник усіх морських музеїв Швеції до нас приїздили і запропонували нам такий варіант щодо убезпечення саме човнів та інших великогабаритних предметів: наукова оцифровка. Тобто робиться обладнанням, якого не має в Україні, сотні фотографій одного предмету і потім ці всі фотографії зшиваються в одну 3D-модель, але модель не таку, як ми звикли бачити в інтернеті щось покрутити, а це саме наукова модель. Вона до найдрібніших деталей відтворює експонат в натуральний розмір.
У нас поки цих моделей немає на руках. Це було в квітні, вони все ще зшивають фото. І з такою моделлю потім можуть працювати науковці. Тобто, якщо не приведи Господи, щось станеться з цими човнами, в нас залишиться справжня наукова модель, з якою науковці зможуть працювати.
Ще нам шведські колеги пропонують накривати ці човни великими кевларовими плащами, але поки цю технологію ми обдумуємо.
Потім, у нас серед великогабаритних предметів є Кам‘яні баби і нам теж допомагають їх убезпечити. Тому що вони стоять на відкритому повітрі, в дуже агресивному природному середовище і ще й на відкритій місцевості, що надає ще більшої небезпеки. Тому вже частина баб була переміщена до музею. Надалі вони будуть реставруватись. З роками на них зібрався наліт. Треба буде їх почистити, аби вони не руйнувались. Після перемоги сподіваємось повернути Кам‘яні баби на те місце, де вони й були, але вже в кращому вигляді.
Як війна вплинула на флору та фауну Хортиці?
Ми бачимо всі ці фотографії, як висохли плавні. Ми боялись, що коли вони почнуть висихати, риба не встигне вийти і помре. Звичайно, там біди трохи сталось, але наш сектор охорони природи каже, що риба вийти встигла, що вона там не залишилась і не загинула.
Складно природному світу. Тут є дві складнощі: з одного боку це все висихає, їм треба перелаштовуватись і фауні, і флорі, деякі червонокнижні навіть зникли в заповіднику. Другий фактор – це люди. І невідомо, що небезпечніше: чи те що люди не розуміють, що зараз природі і так складно вижити, чи роблять це не свідомо.
Ми стільки зі ЗМІ пропрацювали і стільки матеріалів виклали про те, що, будь ласка, не ходіть на острови, що оголились. Там червонокнижні птахи – це їхнє середовище. І якщо їх турбувати, їм буде складно знайти якесь інше місце. Тому що тут і Дніпро висихає, і риби менше, а тут ще і люди постійно ходять.
Обміління Дніпра внаслідок підриву Каховської ГЕС, відкрило доступ до певних артефактів. Розкажіть про розкопки, які зараз проводяться на Хортиці.
Оголились береги і додалось роботи нашим археологам. Наші дослідники, реставратори, археологи всі почали прочісувати береги на предмет виявлення артефактів або рухомої культурної спадщини чи історичної.
Дійсно, це складна робота, тому що на цьому треба розумітись, треба бачити, треба розуміти де шукати, як шукати, щоб не пошкодити предмет. І також складність є в тому, що активізувались копачі.
Вони почали копати, як на території Каховки, так і на нашій території. А заповідник «Хортиця» включає в себе не лише сам острів Хортиця, прилеглу акваторію та острів Байду, яка є пам‘яткою національного значення, а також частину урочища Вирва.
І тут всюди активізувались копачі, яким теж цікаво щось знайти. Ми зі свого боку обстежуємо територію на предмет своїх досліджень. І також нам довелось залучати додаткові ресурси, зокрема, і фізичні, навіть на рівні губернатора довелось піднімати питання і додатково залучати поліцію, щоб убезпечити територію від копачів.
Наразі, ми знаходимо велику кількість кераміки, дерев‘яні рештки човнів, човен-моноксил ми знайшли нещодавно. Зараз працюємо над човном, він переміщений до реставраційного ангару та проходить процес стабілізації та консервації.
Ці знахідки не є настільки цінними аби їх евакуювати. Вони зараз надійдуть до відділів фондів: археологи їх оброблять, також дадуть свою оцінку що це, чому воно на цьому місці, датують ці знахідки і передадуть у фонди.
Як часто у заповідник навідуються «копачі»?
На тиждень штук 5-6 таких, які цілеспрямовано йшли, аби щось знайти, от прямо з металошукачами і так далі. Є просто такі «праздні зіваки», які щось шукають, хочуть забрати собі додому, а є люди, які займаються цим цілеспрямовано і вони розуміють, що вони шукають.
Проте, тут є нюанс: деякі шукають просто метал, а деякі шукають щось дійсно цінне, приходять з досить дорогим обладнанням і вони дуже добре розуміють, що вони хочуть знайти.
Ми видаляємо їх на етапі, коли вони виходять з машини. Відвідувачів заповіднику зараз багато і місцеві нам часто повідомляють, що ходять якісь підозрілі і наша служба режиму разом із поліцією одразу виїжджає. Поки що випадку пошкодження копачами пам‘ятки не було.
У якому режимі зараз є доступ до Хортиці?
Наразі відвідувачі можуть пройти по Хортиці виключно асфальтованими шляхами. Ні з‘їжджати, ні сходити не можна з асфальтованих шляхів, лісом і стежками гуляти не можна і до узбережжя також спускатись не можна.
Тобто, якщо ви дуже скучили за Хортицею, ви можете пройти від стоянки до Пагорбу єднання, подивитись, що там відбувається, сфоткатись і повернутись назад.
Якщо вас помітять в лісі або на узбережжі, є велика ймовірність перетворити прогулянку на проблему, що якщо ви не зрозумієте при спілкуванні з нашими співробітниками служби режиму, що там не можна знаходитись.
Нам, як заповіднику важливо пояснити людям, чому не можна. Наприклад, на острові Дубовому, колонії Мартина довгоногого, Баклана великого і також там унікальна колонія Квака. Найважливіше це те, що на цих скелях навколо Дубового, живуть колонії Крячка річкового, який охороняється Бернською конвенцією. Це дуже цінна територія, яка включена до Смарагдової мережі Європи. Тому не можна знаходитись там, щоб не сполохати тварин.
Чому ще не можна знаходитись на узбережжі: тому що дуже багато зараз на оголених берегах вибухонебезпечних частин або бомб, як Другої світової, так і сучасних. Їх там надзвичайно багато і наша служба режиму чи не щодня на них натикається і викликає ДСНС.
Чи багато співробітників Хортиці пішли на фронт?
Досить багато і причому я не знаю закономірність це чи збіг, що пішли ключові співробітники. Це завідувач основного відділу археології Дмитро Кобалія, завідувач ключового відділу реставрації, Валерій Ніфедов, це наш Слава Зайцев, який вже не з нами. Він завідував моїм відділом інформаційним, а потім сектором Кам‘янська січ.
Пішов на фронт історик, друг Слави, до речі, Сергій Дідик, кандидат історичних наук. Також пішли археологи Павло Данилюк і Павло Деменко. Також пішли співробітники служби режиму і технічної служби.
Які плани заповіднику після війни?
У нас коли було багато відвідувачів, ми всі працювали до виснаження і питали «коли вони вже закінчаться?». Коли йшов дощ, ми раділи, що хоч трохи менше людей буде, бо навантаження і на острів і на співробітників колосальне. Але тепер неймовірно всі сумуємо за відвідувачами.
Ми тут в такій ситуації опинилися: туристичні об‘єкти Хортиці зачинені і не можемо комунікувати з аудиторією крім, як через соціальні мережі, або через наш музей у центрі міста «Музей за порогами».
Але велика комунікація зараз неможлива і це проблема для нас, тому що ми не заробляємо коштів, однак підтримувати територію все одно треба: вивозити сміття, щось ремонтувати. Тому у нас така ситуація, що ми і послуги свої надавати якісно не можемо і грошей не заробляємо. Люди хочуть отримати якусь інформацію, прийти на екскурсію, попити кави навіть, погуляти, але поки у нас зв‘язані руки.
І зараз ми втрачаємо не так гроші, як людей. Дуже багато внутрішньо-переміщених осіб з областей, особливо, з Луганська, Донецька, там де не прийнято було пишатись своєю українською історією. І навіть коли ці люди приїжджають сюди, вони і хочуть до нас потрапити, починають питати про козаків. Ми намагаємось проводити лекції онлайн, але все одно це не те.
Тому ми всі чекаємо перемоги, згадуємо наш фестиваль «Покрова на Хортиці», ось після перемоги хочемо провести. Думаю, ми відкриємось з новим таким духом, новим посилом, і Хортиця стане ще популярнішою.
