У лютому це виповниться рік, коли російські окупаційні війська увійшли на територію регіону Запоріжжжя, встигши окупувати близько 60% регіону. Під окупацією був головний логістичний вузол «Ключ до Криму», «черешнева столиця» – місто Мелітополь.
Мер Іван Федоров розповів, як російські війська поводилися в перші дні повного вторгнення.
Початок великої війни для мелітополів розпочався з бомбардувань аеродрому в мелітополі о 5 ранку.
Через півгодини відділ поліції зібрав робочі збори, де сили безпеки намагалися намалювати план дій, оскільки місто не було готовим до швидкого наступу.
-Як міський голова, я не мав інформації про те, що щось має відбутися 24 -го. Тому ми намагалися зрозуміти, що ми можемо зробити, а що ні. Не було чітких показань. Ми намагалися якось організувати військові. Авіація отримала наказ залишити базу, і ми зрозуміли, що в місті залишаються лише цивільні. Територіальної оборони немає жодних службовців безпеки – їм також було наказано вийти за межі міста, і ми були майже самотні », – сказав Федоров журналістам.
Станом на 26 лютого в передмісті Мелітополя були бійки. Були розбиті жертви, десятки житлових приватних будинків, частково диспансер онкоду. У місті не було світла та Інтернету.
О 16:00, за словами командира мінометної батареї батальйону Мелітополя ТРК, Андрій Малова, солдати вперше вступили в контактну битву з противником і вибили бронетанковий персонал. Стовпчик сповільнився. Рашисти не очікували, що хтось їх взагалі зупинить. Вони почали розгортатися до Мордвіновки в бойовому порядку. Але до ранку 25 -го вони ніколи не входили в місто.
А 25 лютого Рашисти заїхали в мелітополь.
“Чому це сталося – ми дізнаємось після війни”, – каже Федоров. – Чіткий аналіз ситуації вже проводився в Запорозі. Президент спеціально прийшов туди. Було дуже важко евакуювати людей у таких умовах. Мешканці покинули себе, тому що влада навіть не володіла інформацією, який шлях є безпечним, і куди краще не йти. Ситуація швидко змінилася блискавкою.
Того ж дня, 25 лютого, 12 українських танків увійшли до мелітополя. Але реалії були не такі втішні. Сили були нерівними.
– Коли ви запитуєте, скільки росіян були тисячами одиниць обладнання. Вона була зосереджена в південній частині Мелітополя. І наші 12 танків, безумовно, не змогли боротися з такою кількістю рашистів », – сказав Федоров.
Близько двох тижнів українські прапори залишалися висячими в місті, міська влада на чолі з Федоровим працювала, та комунальні служби продовжували працювати. Насправді російські війська контролювали місто лише фізично.
– Була перша зустріч. На ньому рашисти запропонували переконати людей погодитися з російською окупацією. Звичайно, ми відмовилися. Вони сказали, що нас обрали український народ відповідно до українського законодавства. Все, що ми були готові зробити, – це забезпечити життя нашого міста, але за однією умовою – що український прапор залишиться на центральній площі Мелітополя. Я був здивований, але вони погодилися.
Він провисів до мого полону. Десь на початку березня росіяни почали полювати на цей прапор. Спочатку вони почали атакувати нашу державну службу надзвичайних ситуацій, оскільки вони хотіли знайти високу сходи. Потім вони взялися за міську раду, де також були підйомники автомобілів. Зрештою, у нас був найвищий флагшток у регіоні Запоріжжжі. Коли мене захопили 11 березня, вони відірвали цей прапор і повісили радянський, – згадував Федоров.
Нагадаємо, що окупанти викрали міську главу протягом 5 днів, весь цей час його тримали в неволі і катували його за те, що “він не задоволений російським урядом”. Мешканці Мелітополя вирушили на протести, вимагаючи повернутися мера, і Зеленський оголосив це викрадення на міжнародній арені. 16 березня Федоров обмінявся на дев’ять російських солдатів.
