Війна змінює не лише лінію фронту, а й підходи до порятунку життя. Те, що ще кілька років тому могло виглядати як швидка евакуація машиною з позиції, сьогодні перетворилося на складну операцію із залученням медиків, розвідки, інших підрозділів, БпЛА та наземних роботизованих комплексів.
Журналістка inform.zp.ua поспілкувалася із Денисом із позивним «Осьмак», командиром медичної роти 5-ї окремої штурмової Київської бригади. Він майор медичної служби, у цивільному житті працював дитячим лікарем-анестезіологом. У військо вперше пішов добровільно ще у 2014 році, під час першої хвилі мобілізації, а після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році повернувся на службу. Зараз Денис рятує військових на Запорізькому напрямку.
Про те, як змінилася фронтова медицина, чому евакуація одного пораненого сьогодні потребує злагодженої роботи багатьох людей, що допомагає медикам не вигоріти та чому війна змушує інакше відчувати життя – далі у матеріалі.
Медицина, яка пішла під землю
За словами Дениса, за роки повномасштабної війни робота медичних підрозділів змінилася радикально. Йдеться не лише про навантаження, а й про саму тактику надання допомоги, розташування стабілізаційних пунктів та підходи до евакуації. У 2022-му багато підрозділів почали розгортати стабілізаційні пункти. Там зосереджували професійних лікарів, обладнання та необхідне оснащення.
«Рівень надання медичної допомоги зріс з роками дуже. Тут я би завдячував в першу чергу волонтерам. І лише десь в третю, в четверту – командуванню медичних сил за все-таки, хоч і запізно проведені, але реформи», – говорить Денис.
Окремо він згадує зміни, які дозволили медикам офіційно використовувати наркотичне знеболення. Для лікарів-анестезіологів це стало можливістю працювати за фахом у бойових умовах.
Змінилося й розташування медичних пунктів. Якщо раніше медики могли працювати у лікарнях чи на перших поверхах будівель, то зараз це майже неможливо через постійну загрозу ударів.
«Тепер це здебільшого бліндажі, будуються цілі підземні міста для розташування стабілізаційних пунктів, або досить крупні підвали. На перших поверхах ніхто уже старається не працювати, на других, третіх – точно ні», – пояснює командир медроти.
Кожен поранений – це окрема операція
Одна з головних змін сучасної війни – евакуація поранених. Денис каже: якщо раніше можна було під’їхати до позиції автомобілем, забрати бійця і вивезти його, то зараз це майже неможливо. Причина – дрони. Через постійну загрозу з повітря медики мають заздалегідь продумувати не лише маршрут, а й місце, де можна безпечно розвантажити евакуаційний транспорт. Такі точки мають бути прихованими, обладнаними і безпечними настільки, наскільки це можливо в умовах фронту.
«Ми розраховуємо дистанцію розташування стабілізаційного пункту по мірі того, де ми можемо розвантажити евакуаційний транспорт. Тобто так, щоб його не знищили на зупинці», – говорить Денис.
Сьогодні для евакуації дедалі частіше використовують наземні роботизовані комплекси. Якщо у 2023–2024 роках такі випадки були поодинокими, то нині, за словами медика, більшість евакуацій із позицій відбувається саме за допомогою НРК.
«Я не перестану повторювати, що евакуація пораненого – це цілком повномасштабна спеціальна військова операція. Кожного пораненого. Це співпраця багатьох підрозділів бригади, а часто ще й суміжних підрозділів», – каже він.
До такої операції можуть залучати БпЛА, наземні роботизовані комплекси, розвідку, допоміжні підрозділи та медиків. Усе – заради того, щоб врятувати одного військового.
Дрони, тактична медицина і перші хвилини після поранення
На Запорізькому напрямку, де місцевість переважно відкрита, характер поранень також визначає дронова війна. Найчастіше військові отримують осколкові поранення. У таких умовах особливо важливими стають перші дії після поранення. Денис наголошує: базової медичної підготовки, яку проходять новобранці, недостатньо. Тактичну медицину військові мають повторювати регулярно, щонайменше раз на пів року або раз на рік, адже навичка швидко втрачається.
«Одного курсу тактичної медицини недостатньо. Тактична медицина – це той курс, який боєць має проходити хоча б з періодичністю раз на пів року, раз на рік точно», – говорить він.
Найважливіші дії мають бути доведені до автоматизму. Боєць не повинен довго думати, що робити, коли бачить кров або має поранення. Водночас одна з найпоширеніших проблем – неправильно накладені турнікети.
«Найбільша проблема у втраті кінцівки або подальших ускладненнях при лікуванні – це неправильно накладені турнікети. Часто буває, накладають турнікети там, де їх не потрібно накладати», – пояснює Денис.
Саме тому інструктори та медики постійно аналізують помилки й коригують навчання бійців. За словами командира, важливо не лише навчити алгоритму, а й пояснити, коли певна дія справді потрібна.
Працювати під обстрілами – це звичайний день
Робота військових медиків майже завжди пов’язана з ризиком. На питання, чи доводилося рятувати поранених під час атак, Денис відповідає спокійно: це частина їхнього щоденного життя.
«Рятувати поранених під час обстрілу – це звичайний день нашого життя», – говорить він.
За його словами, не панікувати в такі моменти допомагає досвід і чітке розуміння, заради чого працює підрозділ. Основна діяльність медичної роти – не знищення противника, а порятунок життя бійців.
«Коли вдається врятувати життя хоча б одному бійцю, ти рахуєш, що цей день уже не дарма прожитий», – каже Денис.
Найгострішою проблемою фронтової медицини він називає можливість вчасної евакуації. Головне правило – не збільшити кількість поранених під час спроби врятувати одного.
«Одне з основних правил евакуації – це коли у тебе з’явився один поранений, не зробити їх п’ять», – пояснює командир медроти.
Він каже, що сьогодні евакуаційна машина має бути захищеною, броньованою, з РЕБ-захистом, а її рух потрібно координувати з урахуванням дронової обстановки. Якщо у 2023 році евакуації переважно проводили вночі, а у 2024-му – на світанку чи в сутінках, то зараз безпечного часу майже не існує.
«Наразі ні день, ні ніч. Ти або шукаєш можливості, проріхи в діях противника, і вишукуєш момент, або чекаєш погоди», – говорить Денис.
Найважче – пережити втрату і страх
Фізичне навантаження у роботі бойового медика велике, але, за словами Дениса, найважчою все ж залишається психологічна сторона. Саме тому підготовка бойових медиків має включати не лише медичні навички, а й психологічну стійкість.
«Фізично – так, важко, але це можна пережити. Важче пережити втрату, важче пережити страх. Це набагато важче», – говорить він.
Війна, за його словами, вчить не звикати до людей надто сильно. Це болісний, але для багатьох необхідний спосіб захиститися від втрат.
«Війна переважною мірою вона завжди вчить до людей не звикати. Ми стараємось не підпускати дуже близько для того, щоб потім було трошки легше переживати, не дай Бог, втрату», – каже Денис.
У бригаді з пораненими та військовими, які перебувають у лазареті, працюють психологи. За словами командира медроти, після налагодження такої співпраці покращилась і робота психологів, і робота медичного підрозділу. Водночас він вважає, що психологів у війську має бути більше. Особливо важливими є ті фахівці, які самі мають бойовий досвід або раніше служили у війську. З ними бійцям легше говорити, бо вони краще розуміють контекст і мають більшу довіру.
«Психологу з цивільного життя дуже важко буває зрозуміти, про що можна і не можна говорити з бійцями. Наразі у нас ситуація трошки міняється: є психологи, які були бійцями. І з такими психологами бійцю спілкуватись легше», – пояснює «Осьмак».
Очі бійців як головна мотивація
Попри втому, ризики та постійне навантаження, медиків тримає відчуття, що їхня робота має прямий результат. На питання, що допомагає не вигоріти, Денис відповідає коротко:
«Очі. Очі бійців. Коли ти бачиш бійця, коли ти з ним спілкуєшся, коли ти з ним працюєш, саме усвідомлення можливості, що ти йому допоміг, що ти врятував життя або врятував кінцівку, або покращив якість життя на майбутнє. Це вже стимул для роботи майбутньої», – каже він.
За словами Дениса, для його підрозділу робота на стабілізаційному пункті – не покарання і не примус, а сенс служби. Медики намагаються розгортати стабілізаційні пункти та точки передачі поранених якомога ближче до бійців, хоча це не завжди можливо через обстановку.
«Для нас для всіх, в першу чергу, важливо врятувати життя бійців. От це першочергове завдання. Щоб там не було», – наголошує він.
Волонтерська допомога, за словами Дениса, досі важлива, хоча її роль змінилася. Якщо у 2022–2023 роках потреби медиків значною мірою закривали саме волонтери, то зараз основні медикаменти й перев’язувальні матеріали частіше надходять через офіційні канали. Нині волонтери частіше допомагають із ремонтом автомобілів, апаратури, обладнанням нових стабілізаційних пунктів та іншими конкретними потребами.
Прірва між військовими і цивільними
Війна змінює людину, але самому оцінити ці зміни складно, каже військовий із позивним «Осьмак». Він не береться говорити за всіх, однак про себе зазначає: після пережитого інакше сприймає життя.
«Ти ставишся до життя зовсім інакше. Ти цінуєш кожен день. Ти дихаєш кожен день. Ти смак повітря відчуваєш. Ти відчуваєш радість від кожного сходу і заходу сонця. Ти просто проживаєш кожен день», – говорить він.
Водночас окремою проблемою Денис називає зростання дистанції між військовими та цивільними. За його словами, це питання, яке вже зараз потребує уваги на державному рівні. Військові бачать різне ставлення до себе: від підтримки до ворожості й недовіри. І якщо з військовими ще проводять певну роботу, то з цивільним населенням, на думку Дениса, системної комунікації бракує.
«Ця прірва між військовим і цивільним, вона збільшується. І це треба змінювати уже на державному рівні. Дуже важко зараз буде змінити це просто своїм особистим ставленням», – говорить він.
На його думку, ця проблема може мати наслідки ще багато років після завершення війни, якщо не почати працювати з нею зараз.
📢 Inform.zp.ua створює спільноту тих, кому не байдуже Запоріжжя. Ми щодня працюємо, щоб ви першими дізнавалися важливі новини та знали правду про події в регіоні. Якщо вам важлива наша робота — долучайтеся до монобази та підтримуйте редакцію за посиланням ❤️