У 2023 році 30-річна жителька Запоріжжя Катерина Романенко пояснила своєму п’ятирічному синові, що в країні війна і вона має стати на захист родини. Так жінка вступила до Збройних сил України. Зараз їй 33 роки й вона обороняє державу на запорізькому напрямку у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, працює операторкою БпЛА.
До цього Катерина поєднувала бойові завдання з наданням домедичної допомоги — служила стрільцем-санітаром на херсонському напрямку.
Журналістка Inform.zp.ua поспілкувалася із військовою про ситуацію на відтинку фронту, де вона зараз перебуває, про її щоденні задачі, а також про проблеми, з якими доводиться стикатися: один комплект жіночої білизни на рік, бронежилети, що не враховують анатомію жіночого тіла, та браковані деталі для БпЛА, які інколи доводиться нашвидкуруч перепаювати просто в польових умовах.
«Оскільки в нього немає батька, нашу сім’ю маю захистити я»
– До служби у Збройних Силах України Ви працювали в поліції. Цей досвід став Вам у пригоді під час служби?
Після створення нової поліції я почала там працювати — це був 2016 рік. Майже одразу пройшла навчання та склала іспит, щоб стати інструкторкою з вогневої підготовки.
Зараз у війську мені допомагає не стільки вміння користуватися зброєю — адже на війні я працюю не з пістолетом, — скільки розуміння того, як функціонує система. Коли ти вже знаєш, що таке служба в структурі, як працює субординація, як вибудовуються процеси та взаємодія, адаптуватися значно легше. Саме цей досвід став для мене найбільш цінним.
Для довідки: у 2014-2015 роках стартувала реформа Національної поліції України. За період реформування поліції кількість поліцейських лише за два роки зменшилася з 90 до 30 тисяч. Станом на 2016 рік поліцейський штат налічував близько 16 тисяч співробітників. У процесі реформування важливим компонентом для просування ідеї доступності поліцейських для громадян було створення патрульної поліції.
– Я знаю, що у Вас є дитина. Чи можете розповісти, як Ви пояснили їй своє рішення піти на війну та хто зараз піклується про неї?
На той момент синові було п’ять років. Я розповіла йому, що в країні триває війна і кожен має захищати свій дім та родину. Оскільки в нього немає батька, нашу сім’ю маю захистити я. Зараз він живе з моїми батьками.
Тоді він, мабуть, ще до кінця не розумів, де я і що саме роблю. Але дуже сумував. Тепер йому вже вісім років. Ми щодня зідзвонюємося — телефоном або в Zoom, якщо дозволяють обставини. Останнім часом він каже, що дуже переживає за мене, боїться, щоб я не загинула, і дуже хоче, щоб я повернулася додому. Водночас для свого віку він дуже розумний. Розуміє, чому я зараз не поруч і що відбувається в країні.
– А як до вашого рішення поставилися рідні?
Мої рішення ніхто не оскаржує, адже якщо я щось вирішила — так і буде.
«Ми не можемо “стягнути” все те, що зараз відбувається на фронті»
– Перш ніж перейти до розмови про Вашу службу у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, розкажіть, будь ласка, трохи про те, що було до цього?
До цього я дуже наполегливо ходила до військкомату, поки мене не направили до 169-го навчального центру «Десна». Згодом поїхала до Великої Британії, де проходила базову загальновійськову підготовку. Там отримала військово-облікову спеціальність кулеметниці.
Після розподілу мене направили до однієї з бригад морської піхоти. Я потрапила до десантно-штурмової роти та обіймала посаду стрільця-санітара. Тоді наш підрозділ виконував завдання на Херсонському напрямку, зокрема в районі Кринок.
Із тією бригадою в мене не склалося, тож було ухвалено рішення про переведення. Зараз я повністю задоволена і ставленням командування, і колективом у новій бригаді.
– Уточніть, будь ласка, на якому відтинку Ви зараз воюєте?
П’ятихатки — Степове. Це оріхівський напрямок.
Для довідки: 2023 року українські військові звільнили населений пункт П’ятихатки.
– Яка зараз там ситуація?
Я не можу багато розповідати — це не в моїй компетенції. Можу лише зазначити, що росіяни регулярно обстрілюють населені пункти КАБами (на момент нашої розмови було чутно вибухи, прим. авторки).
– За Вашими власними спостереженнями, як за час Вашої служби з 2023 року змінилися характер війни та тактика російських військ?
Вони почали масштабніше застосовувати наземні роботизовані комплекси. У противника помітна перевага в дронах. Потрібно розуміти, що у росіян достатньо і живої сили, і зброї, і дронів. У нас же бракує людей, щоб утримувати всі позиції, і ми не можемо «стягнути» все те, що зараз відбувається на фронті.
– Після Вашої відповіді напрошується питання: чи повинна мобілізація жінок в Україні бути обов’язковою? Будь ласка, обґрунтуйте свою відповідь — незалежно від того, буде це «так» чи «ні».
Я вважаю, що так. По-перше, в нас є стаття 65 Конституції України, яка передбачає, що кожен громадянин зобов’язаний захищати державу та її цілісність — і там немає жодної відмітки щодо статі.
По-друге, служба в армії та участь у війні не означають, що кожен обов’язково має бути в піхоті. Кожен може знайти своє місце, де буде корисним і зможе виконувати бойові завдання. Є багато тилових напрямків, радіозв’язок, логістика та інші служби, де жінка цілком може ефективно виконувати свої обов’язки.
– За моїми спостереженнями, в останні роки жінки все частіше підписують контракт і обирають службу саме операторками дронів. А що стало Вашою особистою мотивацією обрати цю спеціальність?
Я б не сказала, що фізично це дуже легко, але ефективність ураження противника, коли ти керуєш дронами, значно вища, ніж у прямому контакті в піхоті. Якщо порівнювати, це легше і водночас ефективніше дозволяє впливати на ворога.
Як я вже згадувала, раніше я служила в піхоті. Коли відбувався перевід, мені запропонували стати операторкою дронів. Я одразу попередила, що не маю досвіду, проте мені сказали, що всьому навчать. Коли спробувала — мені дуже сподобалося. Це неймовірні відчуття, коли можеш знищувати ворога і його техніку один за одним.
– Після двох років на фронті та травмування бронежилетом у Наталі Ліщишеній діагностували передраковий стан, що призвів до ампутації молочних залоз. У зв’язку з цим у мене виникло питання: чи видають жінкам форму та бронежилети, які враховують анатомічні особливості та фізіологічні потреби, чи цього часто не буває? Чи є з цим проблеми?
Нічого спеціально жіночого не видають — бронежилет для жінок взагалі проблема. Зараз його можна придбати лише за власні кошти або через волонтерські фонди, які надають облегшені та фізіологічно адаптовані під жінок бронежилети.
Що стосується форми — зазвичай видають чоловічу. Навіть якщо вона підходить за розміром, форма розроблена для чоловіків і дуже незручна для жінок. Єдине, що видають для жінок — це спідню білизну, і лише один комплект на рік. Вирішили, що цього достатньо. Якщо порівняти з чоловіками, їм видають кілька комплектів на рік. Не набагато більше.
Що з антидроновими сітками у Запорізькій області
– Запорізька ОВА регулярно звітує про закупівлі, пов’язані з фортифікаціями, FPV-дронами та транспортом. Під час служби Ви стикалися з випадками неякісних фортифікацій або поставок FPV-дронів?
Так, бувають неякісні або браковані партії. Хоча трапляється це не часто, все ж інколи доводиться стикатися з таким. Здебільшого немає часу на повернення чи з’ясування проблеми, тому ми намагаємося вирішувати її власними силами: паяємо, прошиваємо або ремонтуємо деталі й відразу продовжуємо виконувати завдання, адже час надзвичайно цінний.
Наскільки мені відомо, стовпи цих тунелів, які встановили від Комишувахи до Оріхова, просто закопали в землю, не забетонували. Під час негоди та сильного вітру сітка обростала льодом, через що вага льоду та проходження машин із РЕБ пошкоджували її. Внаслідок цього стовпи не витримували навантаження і падали.
На відео зафіксовано ремонт металевих опор, які утримували антидронові сітки. Водночас на кадрах не видно ознак того, що ці конструкції були забетоновані.
«Вони використовують ті ж типи БпЛА, що й ми, але переважно — FPV на оптоволоконній технології»
– В умовах «війни дронів» оператори стали однією із головних цілей росіян, зокрема на запорізькому напрямку. Як Ви захищаєте себе від цього?
Так, ми є пріоритетною ціллю для противника. Якщо на піхоту вони можуть витратити кілька дронів, відправивши їх частково пошкодженими, то, коли знаходять наших пілотів, не зупиняються, поки не виявлять і не розкриють нашу позицію.
Щодо конкретних методів, якими ми протидіємо, я не можу розповідати — ця інформація не повинна бути у відкритому доступі.
– Які типи БпЛА наразі застосовують російські війська на запорізькому напрямку?
Вони використовують ті ж типи БпЛА, що й ми, але переважно — FPV на оптоволоконній технології.
– Які основні завдання виконує Ваш підрозділ? По яких цілях ви зазвичай працюєте?
Ми працюємо на знищення техніки, особового складу та логістики російської армії. Підтримуємо нашу піхоту, знищуємо живу силу та техніку, а також виявляємо пілотів противника.
– Який епізод або результат Вашої служби за ці роки Ви вважаєте найбільш резонансним чи значущим?
Я вважаю, що не можна говорити, що одне завдання значиме, а інше — ні. Коли наші хлопці тримають позицію і до неї наближається хоч один ворог, а ти його знищуєш, для піхоти на цій позиції це врятоване життя військовому та мінус ворог.
– Якими дронами Вам доводилося керувати? Якими типами або класами дронів оснащений Ваш підрозділ?
Ми не обмежуємося дронами однієї фірми — літаємо на будь-яких. Зараз значну частину часу використовуємо дрони на оптоволоконній технології.
– Як я розумію, у використанні FPV-дронів з оптоволоконним зв’язком росіяни мають перевагу над нами?
Катушка буває різної довжини — від 5 до 50 км. Зазвичай нам видають 10–15–20 км.
У ворога ж є багато оптоволокна на 50 км, тому їхні дрони можуть долітати навіть до Запоріжжя. Основна перевага таких дронів — велика дальність. Крім того, оптоволокно неможливо заглушити РЕБом. Ворог часто використовує такі дрони як «ждуни»: вони встановлюють їх на перехрестях чи дорогах, де проходить наша логістика, і дрон просто сидить та чекає. Коли бачить, що наближається наша машина або техніка, одразу вражає ціль.
Також вони почали використовувати дрони для ураження людей безпосередньо: знаходять наші позиції і встановлюють дрон або на бліндажі, або за метр від них, і як тільки людина виходить — дрон вражає її. Тобто їхні цілі — це передусім люди, а також логістика.
– На Вашу думку, за яких умов ми зможемо отримати перевагу на запорізькому напрямку?
У ворога дуже багато ресурсів, насамперед — живої сили. Важливо, щоб усі доклали максимум зусиль: якщо не ми їх — вони нас. Сьогодні всі мають працювати на перемогу. Якщо ви не у війську — робіть усе, що можете, щоб підтримати його. Іншого шансу вже не буде.
Авторка: Оксана Щербина
Фото Катерини Романенко
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням👈