Цього дня, 12 червня, 75 років тому було остаточно відновлено роботу ДніпроГЕС після Другої світової війни. Станцію двічі підривали – спочатку у 1941 році радянські війська, потім у 1943-му – німецькі. Обидва підриви мали важкі наслідки: руйнування станції, затоплення територій і жертви серед цивільного населення.
Перший підрив ДніпроГЕС у 1941 році
Серпневого вечора 1941 року Запоріжжя здригнулось від вибуху. Це був не наліт німецької авіації, а свідомий підрив однієї з наймасштабніших гідроспоруд Європи – греблі ДніпроГЕС. Це зробили не фашистські диверсанти, а співробітники 157-го полку НКВС радянської армії. Без попередження. Без евакуації населення. У момент вибуху поруч із греблею були люди: солдати, цивільні, поранені, місцеві мешканці.
Рішення про ліквідацію греблі було ухвалене радянською армією 18 серпня. Це відбулося після того, як стало зрозуміло, що 274-та радянська стрілецька дивізія не змогла стримати німецький наступ. Гребля давала ворогові прямий шлях через Дніпро на правий берег. Щоб зупинити його вирішили підірвати ДніпроГЕС.
Виконанням операції керували інженер-полковник Борис Єпов та підполковник Олексій Петровський. Однак питання про те, хто дав команду підривати греблю, залишається невідомим досі. За однією з версій, рішення ухвалив командувач військ південно-західного напрямку Семен Будьонний. Інші припускають, що наказ надійшов від Сталіна. Існує й третя версія про те, що вибух ініціювали на місці самі співробітники 157-го полку НКВС, піддавшись паніці. Для радянської армії, яка продовжувала обороняти місто, це стало також несподіванкою.
Вибухівку під греблю почали закладати ще 16 серпня. Понад 20 тонн тротилу доставили спеціально з Москви. Вибух прогримів увечері 18 серпня приблизно о 20:15. З 600 метрів конструкції було зруйновано 175 метрів.
Проте головна трагедія – це не руйнація об’єкта, а загиблі люди. Відомо, що в навіть в момент вибуху прямо на греблі були цивільні та військові. Їх не попередили про запланований підрив. Точна кількість жертв невідома. За підрахунками істориків загинуло від 20 до 100 тисяч радянських військових і цивільних.
Німці швидко взялися за відновлення ДніпроГЕС. Вже в грудні 1941 року розпочали бетонні роботи. До весни 1942 року в місті знову з’явилась електрика, запрацювали перші агрегати, а влітку 1943 року були готові до запуску 5 з 9 генераторів.
Другий підрив ДніпроГЕС у 1943 році
Осінь 1943 року. ДніпроГЕС знову гуде вибухами. Цього разу вже від рук німців.
Коли радянські війська перейшли в контрнаступ, нацисти зрозуміли, що настав час знищувати те, що вони самі ж і відновлювали. З весни 1943-го вони розпочали підготовку до підриву греблі. Німці планували повністю знищити ДніпроГЕС. Для цього вони заклали приблизно 200 тонн вибухівки та хотіли використати авіаційні бомби. За їхнім задумом, від станції не мало залишитися нічого. Однак радянським саперам вдалося вивести з ладу частину електродротів, які вели до детонаторів. Це порушило ланцюг підриву, і в результаті вибух зруйнував лише частину греблі.
14 жовтня 1943 року був перший вибух. Усього було зафіксовано щонайменше шість вибухів. Один із них підняв рівень води приблизно на метр. Це змусило радянське командування розводити понтонні мости, а війська – перекидати техніку та боєприпаси в обхід. Під прикриттям власної контратаки німці підірвали ще одну частину греблі. Вони зробили це задля того, щоб перервати постачання на щойно здобутий радянський плацдарм на лівому березі Запоріжжя. Але втримати лінію оборони не вдалося, оскільки радянське просування було невпинним.
Вибухи на ДніпроГЕС лунали й у грудні 1943 року. Їх використовували для контролю рівня води. Відбудова ДніпроГЕС після війни тривала довго. Перші агрегати знову дали струм у 1947-му. Повністю ж гідроелектростанцію добудували лише у 1950 році.
Повоєнне відновлення ДніпроГЕС
Навесні 1944 року, ще до остаточного закінчення Другої світової війни, у Запоріжжі розпочалось відновлення ДніпроГЕС.
Проєктом реконструкції станції керував московський архітектор-конструктивіст Віктор Веснін. Будівельники почали із встановлення тимчасових навісних мостів між розтрощеними бетонними конструкціями. Швидко звели захисну дамбу, а тріщини в греблі залили цементним розчином. Протягом 1944–1945 років вдалося відновити міст через шлюз, а вже влітку 1945-го аванкамерний міст знову набув довоєнного стану. Кожен етап будівництва супроводжувався складною ручною працею, примітивною технікою та нестачею матеріалів.
На відбудові станціїї працювало близько 50 тисяч людей. Серед них переважали жінки, які заміняли мобілізованих чоловіків. У жорстких умовах повоєнного дефіциту вони демонтували 42,8 тисячі тонн металу, розібрали чверть мільйона кубометрів завалів, зацементували 210 тисяч кубів пошкодженого бетону та уклали понад 240 тисяч кубометрів нового, а також встановили 43 тисячі тонн конструкцій та обладнання.
Ще однією перепоною відбудови стало зникнення проєктної документації. Архів будівництва, вивезений німцями під час відступу, вважали втраченим. Лише у 1945 році його знайшли у Чехословаччині та повернули до Запоріжжя.
3 березня 1947 року на ДніпроГЕС знову з’являється промисловий струм та запрацював перший відновлений агрегат. 12 червня 1950 року до ладу став останній, дев’ятий гідроагрегат. За два тижні він офіційно ввійшов у експлуатацію. Потужність станції перевищила довоєнну: з 560 до 650 мегаватів, що на 16% більше. Вже згодом ДніпроГЕС щорічно видавав 3,5 мільярда кіловат-годин електроенергії, залишаючись найпотужнішою гідроелектростанцією Європи аж до 1956 року.
ДніпроГЕС під час російсько-української війни
Ще у 2020 році на проїжджій частині греблі виявили тріщину довжиною 600 метрів. Через це обмежили рух транспорту та пропускали лише легкові авто масою до трьох тонн зі швидкістю не більше 40 км/год. У 2021 році компанія «Укргідроенерго» затвердила концепцію реконструкції станції, яка передбачала розділення потоків транспорту та будівництво другого ярусу. Реконструкція мала розпочатися у 2022 році, проте через початок повномасштабного вторгнення реалізацію перенесли.
З жовтня 2022 року російські війська неодноразово обстрілювали енергетичну інфраструктуру Запоріжжя. 31 жовтня 2022 року був завданий перший удар по електропідстанції. Надалі вона ставала мішенню ще неодноразово.
22 березня 2024 року внаслідок масованого ракетного удару прямо на ДніпроГЕС російські ракети “добили” странцію, пошкодили опори греблі, зруйнували машинні зали. Виробництво електроенергії на станції було повністю зупинено.
1 червня 2024 року російські війська знову завдали удару по ДніпроГЕС. Начальник Запорізької ОВА Іван Федоров тоді повідомив, що станція в критичному стані, а вироблення електроенергії не здійснюватиметься. Автомобільний рух через греблю було тимчасово зупинено.
Загалом, за даними, які оголосив Федоров, протягом повномасштабної війни ДніпроГЕС зазнала понад 46 ракетних ударів з боку російських віськ.
Наразі реконструкція на греблі продовжується. Але повне відновлення станції буде можливим лише тоді, коли завершаться активні бойові дії та настануть умови безпеки для фахівців та будівельників.