Головна » Суспільство » Кадровий голод, неробочі ліфти, 20% населення в місті – як живе окупований Енергодар

Кадровий голод, неробочі ліфти, 20% населення в місті – як живе окупований Енергодар

Енергодар / Энергодар

Місто з найбільшою атомною станцією в Європі Енергодар знаходиться майже три роки під російською окупацією. За цей час звідти виїхало близько 75-80% корінного населення, а загарбники щодня ставлять під загрозу роботу ЗАЕС.

Про те, чим живе окупований Енергодар зараз журналісти Inform.zp.ua поспілкувалися з очільником міста Дмитром Орловим в цьому інтерв’ю.

– Зараз в новинах Енергодар лунає в контексті ситуації на Запорізькій АЕС, а російські пропагандистські ЗМІ мало не щодня заявляють про нібито обстріли міста українськими військовими. Але однозначно життя продовжується, питання в тому — наскільки можливо зараз жити енергодарцям у звичних для них умовах?

– На мій погляд, що людей примушує жити на окупованій території, в Енергодарі, зокрема, це те, що вони фізично не можуть виїхати, або в них немає можливості виїхати й кинути там своє майно. Життя в окупації ще гірше, бо там, окрім самої присутності окупантів, їхнього постійного фізичного, психологічного тиску на людей, постійної пропаганди, яку теж важко психологічно витримати, додається ще низка комунальних проблем і питань. Перш за все, актуальне питання навіть не електрозабезпечення, а подачі тепла. В місті не на 100% подано теплоносій, а температура вже у квартирах низька. 

До того ж росіяни не можуть запустити теплову та атомну станції, а тепло в Енергодар надходило саме від них. Тобто немає там котелень таких, які на органічному паливі працюють, от тому в цьому випадку навіть подача тепла – це така елементарна річ, яку треба в першу чергу вирішувати. 

Що стосується медичного обслуговування, то пріоритет звичайно ставлять на військовий компонент, його обслуговують позачергово. Сама ж кваліфікація медиків така, що здебільше відправляють або до територій тимчасово окупованого Криму. Але якщо ситуація критична, то направляють до Мелітополя. Цивільних обслуговують за залишковим принципом. Медиків багато виїхало, і кваліфікація тих, які лишились там, і стан речей, який там відбуваються на сьогодні в медичній сфері, також не найкращий.

Що стосується комунальників, то є певна затримка по заробітній платі. Окупанти не виплачують вже більше ніж пів року зарплату в бюджетній сфері. Енергодар завжди був профіцитним містом, і завжди входив в десятку міст України по рівню сплати податків із заробітних плат, по виконання бюджету. Сьогодні ж є недофінансування, звичайно, що є незадоволення містянами, які там лишаються.

Ліфти вже не працюють більше ніж два роки, тому що просто немає спеціалістів, які могли б їх відремонтувати. Також впливає на це нестабільне електропостачання. Певний час люди навіть просили окупаційну владу поставити місця для відпочинку в багатоповерхівках. Бо літнім людям складно підійматися на верхні поверхи без відпочинку.

Всі ці речі негативно впливають на можливість нормально існувати, я вже не кажу жити, а нормально існувати в тимчасово окупованому місті. 

— Як часто Енергодар залишається без світла?

– Щодо електрики, то ми навіть перестали відстежувати цю ситуацію. Бо проблема з електрикою постійна, і, мабуть, більшу частину часу люди відчувають, що електроенергії просто немає. Це стається через те, що йдуть військові дії, і частина міста ще лишається заживлена від ліній, які йдуть на атомну станцію, а вона своєю чергою живиться від енергетичної системи України. Тому ці постійні обстріли по енергетичній інфраструктурі України, які відбуваються зі сторони окупантів, вони впливають на стабільне енергозабезпечення саме атомної станції й двох мікрорайонів міста.

Також Енергодар наближений до лінії зіткнення через Каховське водосховище, тому не є винятком постійні провокації окупантів, які на початку повномасштабної агресії були більш активними. Вони обстрілювали тимчасово окуповані території наближених населених пунктів, звинувачуючи при цьому ЗСУ. Але в цьому плані були певні докази, що не може міна долетіти навіть 10 км за 5 секунд, а було саме так.

— Які повідомлення до Вас надходять щодо ситуації на Запорізькій АЕС. Бо, як відомо, росіяни постійно залякують провокаціями на станції, про погіршення ситуації неодноразово заявляло й МАГАТЕ.

– Візьмемо навіть опалення, працівники перший рік вторгнення підтримували в гарячому стані один з енергоблоків, і там більш-менш ситуація була хоча б контрольована. В цьому опалювальному сезоні вкрай важко, бо ті модульні котельні не покривають цього навантаження через старі комунікаційні мережі.

До вторгнення на станції працювало приблизно 11 000 людей. Після окупації з певного періоду росіяни перестали пускати той персонал, який не підписав контракти з ними. Зараз ті, кого примусили працювати, або хто захотів працювати за власним бажанням – понад 2 тисяч. Тобто працівників на станції не вистачає навіть оперативно обслуговувати енергоблоки, які не працюють, хоча там треба цілодобово контролювати та охолоджувати ядерне пальне і відповідні системи. 

Росіяни почали набирати персонал фактично по оголошенню, без фахової освіти, без досвіду роботи. Певну кількість таких людей набрали, але кадрове питання все ж таки залишається гострим. Відсоток працівників з інших атомних станцій Російської Федерації, які залучаються на роботу на Запорізькій атомній станції, не скажу, що він високий. Вони були з першого тижня окупації там присутні. Але ці люди виконували консультаційно-адміністративну роботу, не втручались в технологічні процеси. Потім на станцію почали завозити трішки більше людей на нижчих посадах. Це були переважно начальники змін підрозділу, начальники зміни цеху, оперативний персонал. Але їх теж небагато, бо люди розуміють, що вони приїжджають на атомну станцію, де гостро стоїть питання безпеки. Російські працівники фактично там бояться навіть в місто виїхати, бо розуміють, що в місті можливі провокації і ставлення до них від населення відповідне.

Хоч російським співробітникам на Запорізькій АЕС й виплачують хороші “відрядні”, але все ж  люди розуміють, що після таких умовних відряджень на окуповану станцію, інші цивілізовані країни, можуть не просто їх до себе не пустити, наклавши на них певні санкції.

– Понад два з половиною роки Енергодар знаходиться під російською окупацією. Як отримуєте інформацію про ситуацію, яка складається там наразі? Як Вам зараз вдається підтримувати зв’язок з місцевими мешканцями, що залишилися там?

– Зв’язок підтримувати з кожним місяцем все важче і важче, бо окупанти спочатку відстежувати всі ці соціальні мережі, українські сім-карти, український мобільний зв’язок, який існував тоді. Потім вони почали заборону таких месенджерів як Signal, Whatsapp, певні проукраїнські канали Telegram. Зараз підтримка зв’язку напряму не ведеться, бо це небезпечно для тих людей, які лишаються в окупації. Це можливо тільки через родичів, через знайомих, тобто такі непрямі контакти, люди дуже обережно до цього відносяться. Вже не одна людина потрапила до російських катівень через такі от зв’язки.

– Окупаційний голова Енергодару Едуард Сєновоз в пропагандистських ЗМІ нещодавно заявив, що енергодарці, що виїхали, зараз намагаються повернутися назад. Чи правдива ця інформація?

– На початку вторгнення окупанти спершу навіть не випускали з міста керівників бюджетних підприємств, чиновників, комунальників. Проте, згідно з міжнародним правом, росіяни не повинні забороняти оці речі, тобто це є порушенням. Згодом вони почали потрошки відпускати людей. Зараз місто заповнено, тими мешканцями, які жили до окупації відсотків на 20. Тобто росіяни когось там завезли, хтось переїхав з навколишніх населених пунктів. Але місто спустошене, немає там ні людей, ні транспорту, який зазвичай там їздив. Тобто якщо до вторгнення там жило 53 тисячі людей, то після окупації залишилося близько 10 тисяч місцевого населення. 

Відбувається, звісно, й певна міграція тих, хто виїжджають з окупованої території, є й такі, хто з підконтрольної території або з країн Європи повертається в тимчасово окуповане місто. Вона є, тобто я не скажу, що там взагалі ніхто не виїжджає, ніхто не повертається. Кілька людей в тиждень виїжджає, але так само, я думаю, що стільки й повертається.

Повертаються люди, зокрема, й через те, що окупанти погрожують “націоналізувати” майно українців, тобто просто відняти. Хтось повертається, вимушений брати російський паспорт, щоб оформити майно. Але здебільше люди розуміють, що все це все незаконно і після деокупації все залишиться за цією людиною, ще й можна репатріаційно відшкодувати всі ці збитки. Принаймні ми в це хочемо вірити.

– На початку жовтня в Енергодарі вибухнула автівка “начальника фізичної охорони” ЗАЕС. Це означає, що опір населення не зник?

– Таку ліквідацію могли здійснити як українські спецслужби, так і самі окупанти. Адже не новина , що вони поступово розправляються зі своїми ж, ну, вірніше, зрадниками нашими. Тобто вони спочатку ставили своїх місцевих гауляйтерів, а потім на їхні місця завозили росіян. Що ж стосується цієї особи, яку підірвали, то він нещодавно обіймав посаду керівника окупаційної ради, потім склав свої повноваження, перейшовши на атомну станцію працювати. Десь тиждень або два тижні пропрацював, от і відбулося те, що відбулося. Тобто ми бачимо, що зрадників не люблять в жодній країні, тому це вже буде певним уроком для колаборантів.

– Що б ви хотіли сказати зараз енергодарцям, які знаходяться в тимчасовій окупації? 

– Щоб вони не втрачали надії, вірили в Збройні сили України, вірили в перемогу і скорішу деокупацію. Зараз вже третій рік війни підходить до свого кінця, всім важко, всі вже втомились, всі вже хочуть додому. Але ті речі, за які бореться зараз наше військо, за які боремось ми також, допомагаючи нашим Збройним силам на волонтерському фронті або на економічному фронті, або просто підтримуючи морально наших військових і тимчасово переміщених осіб, треба це цінувати й розуміти, що ми робимо правильні речі заради українського майбутнього, заради незалежності, демократичних цінностей, до яких ми всі прагнемо. Зараз не треба складати руки, а треба боротися, треба вірити в те, що перемога буде за нами!