Кримська татарка Ніяра Мамутова створила та очолила у Запоріжжі громадську організацію “Ана Юрт” після того, як росіяни окупували її рідну домівку – півострів Крим. Відтоді вона виїхала з окупації до Запоріжжя, а на початку повномасштабного вторгнення разом з родиною – до Чернівців. Жінка активно популяризує кримськотатарську культуру та зберігає традиції свого народу в Україні.

Ціна повернення

18 травня відзначається День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, що відбувався за радянських часів. Після депортації з Криму татарам через пів століття все ж вдалося повернутися на Батьківщину, проте 2014 рік знову став для них переламним моментом в історії, коли росіяни анексували півострів. Після того багато хто з кримських татар, не бажаючи знову зазнавати репресій від “руского міра”, виїхав на вільну територію.

Так сталося й з нашою героїнею Ніярою Мамутовою. Вона народилася в Узбекистані, де жили її батьки після депортації з Криму. Пані Ніярі було два роки, коли їм дозволили повернутися на півострів. Її батькам, як й іншим представникам кримськотатарського народу, які поверталися до Криму наприкінці 80-х – початку 90-х років, було скрутно жити. До того ж місцеве населення, овіяне радянською пропагандою та ворожими наративами щодо татар, непривітно ставилися до них. Зрештою, батькам Ніяри вдалося купити будинок в сільській місцевості, утричі дорожчим за свою справжню ціну. Адже вартість житла завищували тільки якщо його хотіли купити кримські татари. Їм доводилося займатися важкою фізичною працею, садити городи, аби заробити грошей та прожити.

Після закінчення школи Ніяра вступила до Кримсько-американського коледжу на вивчення іноземних мов та зарубіжної літератури, а згодом – й до Таврійського університету імені Вернадського. Здобувши освіту, вона також працювала в школі вчителем англійської мови. У Сімферополі жінка вийшла заміж та народила дівчат-двійню. До моменту окупації Ніяра жила в Джанкої. А потім стався 2014 рік. Час, коли на півострів прийшов “рускій мір”. 

Чоловік Ніяри був імамом мечеті, ним він й залишається у Запоріжжі від Ісламського культурного центру.

“Ми знали обставини щодо релігії в московії. На початку окупації ще нічого такого не було, але ми вже знали, що буде обрана одна релігійна структура, все буде підконтрольне фсб. Вони хочуть повністю все контролювати й використовувати. Там немає свободи взагалі ніякої”, – розповідає пані Ніяра.

В Криму вона разом зі своїм чоловіком вели активну громадську діяльність, проводячи різні просвітницькі заходи, читачуючи проповіді.

“В рф такого немає: що ти хочеш зробити жіночий семінар, то сама проводиш і ніхто тобі нічого не каже. Ні, там все перевірять, довзволять чи не дозволять. Все підконтрольне. Тому ми розуміли, що так буде й в Криму, зараз почнеться процес “приручення” мусульман”, – зазначає жінка.

Ніярі разом зі своєю сім’єю довелося виїхати на підконтрольну Україні територію – до Запоріжжя, звідки вони й продовжили свою просвітницьку діяльність. 

Стереотипні уявлення про кримських татар 

Пані Ніяра розповіла, що в Запоріжжі вона побачила, що місцеві не добре знають, хто насправді є кримськими татарами. За словами жінки, їх часто плутали з казанськими татарами, які приїхали до Запоріжжя в часи індустріалізації міста, будівництва заводів. Також жінка побачила, що щодо татар в запоріжців є стереотипізоване уявлення. 

“Про нас навіть коли якийсь сюжет знімали, як про кримськотатарську родину, то, бувало, вставлялли казансько-татарський фольклор. Тобто люди не знали нічого про нас. І ми вирішили, що є потреба змінювати це хоча б серед активних людей Запоріжжя, щоб не було цих стереотипів, знали нашу культуру та традиції”, – згадує жінка.

Тоді вона у 2017 році створила ГО “Ана Юрт”. В перекладі це означає “Батьківщина”, “прихисток матері”. 

Члени організації проводили різні просвітницькі заходи на базі Запорізької обласної бібліотеки, ділилися культурою та традиціями кримськотатарського народу.

Також учасники спільноти проводили акції до пам’ятних дат, як от до Дня кримськотатарського прапора, або мітинги, автопробіги до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

“Я планую жити в цьому суспільстві, в ньому житимуть мої діти. Хочеться, щоб ця земля, ці люди знали більше про кримських татар, про релігію, аби було комфортно жити і нам, і тим, хто з нами”, – каже Ніяра.

За словами жінки, вони проводять заходи також й для мусульман, аби поєднати культуру з українською, жити разом у суспільстві, брати участь у формуванні рішень. Одним з прикладів взаємодії є виборення права фотографуватися для знімку в паспорт в хіджабі. Цього вдалося досягти завдяки спільним зусиллям мусульман, християн та юдеїв. 

Про зміну ставлення до кримських татар 

Після 2014 року, за спостереженнями Ніяри, в українського суспільства зріс попит до кримськотатарського народу, зацікавленості до їхніх традицій та культури. Як зауважує жінка, такі зміни сталися після того, як кримські татари вчергове показали свою проукраїнську позицію, збираючи численні мітинги проти російської окупації Криму.

“Хоча ми й до цього завжди в Криму консолідовано обирали та голосували за проукраїнські партії, кандидатів. Коли ми бачили, що хтось з кандидатів проросійський, то ми вже за нього не голосували”, – зауважує Ніяра.

Проте, за її словами, позиція кримських татар стала більш помітною саме під час анексії півострова, адже з боку цього народу відчувався потужний супротив. Російська пропаганда завжди намагалася заплямувати репутацію татар в Криму та вороже налаштувати людей проти них. 

Ніяра розповідає, що навіть ті кримські татари, які залишаються й надалі жити в Криму, все одно проти окупації та не підтримують російську владу. Багатьом з цих людей довелося змінити сферу роботи й піти торгувати на ринок, аби забезпечити себе.

“Ніколи ми нічого не чекали від росії. І не чекали на неї. Ми знали, що приносить росія. Бо після окупації Катериною (Катерина ІІ, російська імператриця, – ред.) Криму в нас вже не було ніяких ілюзій, коли знищувався наш народ. Нас тоді було дуже багато в Криму. Тоді були репресії, багато людей просто залишали півострів. Зараз, до прикладу, в Туреччині більше кримських татар, ніж в Криму. Декілька століть росія займалася знищенням мого народу. І 44-й рік (18 травня 1944 року відбулася чергова депортація кримських татар радянською владою, – ред.) – це не якась окрема дата, а продовження політики росії по знищенню кримських татар”, – впевнена Ніяра. 

 Про історію кримськотатарського народу жінці передав свого часу її дідусь, який ділилися спогадами про репресії, окупацію фашистами та депортацію.

“Він мені все передавав, я все запам’ятовувала. І зараз я просто переказую його слова”, – каже Ніяра. 

Вона також розповіла, що дитиною стикалася з дискримінацією за національною ознакою.

“В нас учителі, які були переселенцями з Рязані, Курську, завжди натякали на 9 травня, що кримські татари – це зрадники. І я це відчувала. Розповідали цю історію, що багато татар були колаборантами під час Другої світової війни. Це казали з такою радістю. Вдома ми це розповідали батькам, вони казали, що це неправда. 

Бувало таке, що 18 травня (в День пам’яті про жертв геноциду) батьки нам казали, що ми не підемо до школи, а йтимемо на захід з вшанування наших загиблих, вчителі нам спеціально ставили контрольні, забороняли пропускати школу. Тобто був ось такий супротив. Але батьки розвивали у нас критичне мислення. Я вдячна за те, що в нас завжди була альтернативна історія, альтернативний погляд на багато речей. Це поступово формувало нас, як особистостей, що знають свою історію. Тому зараз, де б ми не були, навіть коли окупація сталася, ми всі вийшли з протестом, бо знаємо, хто така росія. Хоча ті, хто виходили на мітинги, це були діти й онуки тих, кого депортували у 44-му році. Пам’ять, яку вклали в нас, проявилася у 2014 та 2022 роках. Вже нас не обманеш цим”, – розповідає Ніяра.

Жінка розповідає, що зараз в Криму ніби “дві паралельні реальності”, в якій, з одного боку, пропаганда влаштовує фестивалі з фестивалями та концертами, а з іншого – приходять з обшуками до кримських татар, фабрикують проти них справи та саджають до в’язниць.

Кримськотатарський народ разом з українським продовжують супротив на фронті, в тилу та навіть в окупації проти російської репресивної машини. Як й українці, кримські татари не втрачають надію знову повернутися до малої Батьківщини – до Криму.

Фото з особистого архіву героїні