У Запоріжжі зріс попит на отримання водійських посвідчень. Порівнюючи з довоєнним часом, кількість охочих отримати права на водіння зросла на 6.5%. Про зростання інтересу навчання серед жінок розповіла запорізька автоінструкторка Ольга.
В цьому інтерв’ю ми поспілкувалися, чому жінки обирають навчатися водінню, та які є особливості професії автоінструкторки.
Ольга одна з перших в Запоріжжі серед інструкторів, хто після повномасштабного вторгнення, відновив навчання.
Вона згадує, що тоді всі люди були знервовані, дороги перекриті. Під час перших “прильотів” по місту, коли було чути вибухи, інструкторка з учнями зупинялися, заспокоювалися й за безпечної ситуації їхали далі. Але так було на початку війни. Зараз, каже Ольга, всі більш спокійно ставляться до вибухів.
“Ми їдемо, гепнуло, ми глянули: не поруч. Ну, і поїхали далі, – каже вона. – Один раз ми бачили, як на наших очах стався “прильот” й почав валити густий дим. Тоді ми швидко помінялися місцями з ученицею, розвернулися, бо всі з того боку почали тікати, й завершили на тому заняття”.
Інструкторка зазначає, що через війну саме жінок серед учениць у неї стало більше.
“У багатьох чоловіки пішли на війну, або загинули. Їм треба вивозити свою сім’ю, тому жінки сіли за кермо та поїхали. Зараз попит на водіння й дівчат дуже великий, адже всі розуміють, що зараз така навичка дуже важлива в наші часи”, – розповідає Ольга.
Вона вважає, що навіть мінімальні навички водіння у воєнний час мають бути в людей, аби врятувати своє життя та рідних під час небезпечних ситуацій.
Ольга – відома у Запоріжжі автоінструкторка із восьмирічним стажем. Вона руйнує міфи та стереотипи про “жінку за кермом”, та й сама вчить дівчат водити авто.
“Навчу водити так само легко, як і ходити”, – пише Ольга на своїй сторінці в інстаграм, де активно публікує відеоінструктажі та поради з водіння.
З вересня 2015 року Ольга працює інструктором з водіння, хоч, і сама була впевнена до 26 років, що не зможе водити авто.
“Я завжди казала, що ніколи за кермо не сяду. Мені було страшно дивитися на дорожній рух з іншими автівками, маршрутками, навіть з пасажирського сидіння”, – згадує тоді свій стан Ольга.
Зараз вона має відповідний атестат, що дозволяє їй навчати інших водінню, дві учбові машини, обладнані дублюючими педалями, та запис учнів на заняття, розписаний на два місяці вперед.
Ранок автоінструкторки починається не з кави, а прогрівання двигуна машини, адже взимку для цього потребується близько пів години. Ольгу можна назвати автоінструкторкою-фрілансеркою, адже вона працює самостійно з учнями та ученицями, які записуються до неї. Розклад занять з ними вона планує паралельно зі своїми заняттями в спортзалі. Зазвичай Ольга займається спортом декілька разів на тиждень між уроками водіння, яких у неї по три-чотири на день.
“Вихідний доволі рідко буває, бо дуже багато роботи. Хоча, напевне, це погано, адже ти фізично втомлюєшся, як би ти не любив свою роботу. До того ж люди емоційно різні приходять”, – ділиться Ольга недоліками професії.
Ніколи не казати “ніколи”
У свої 26 років Ольга переборола страх водіння та все ж зважилася піти навчатися до автошколи.
“Після навчання думаю, чого права просто так лежати будуть. Тоді я купила собі простеньку машину “Таврія”, щоб не шкода було раптом що. Як тільки я отримала права, відразу почала їздити самостійно з роботи та на роботу, і якось мене це тоді затягнуло”, – розповідає Ольга.
До слова, перед тим, як стати автоінструктором, жінка працювала інженером на одному із запорізьких підприємств.
“Я ще коли навчалася в технікумі, казала, що моє життя ніколи не буде пов’язане з кресленнями, але зрештою я працювала інженером. Так само як і з водінням – була впевнена, що це “не моє”. Це я до того, що ніколи не варто не казати “ніколи”, – саркастично підкреслює жінка.
Тепер вона навчає всіх охочих жінок та чоловіків.
“Треба дати повірити в себе”
З дитинства Ольга мріяла бути викладачем, навчати дітей в школі, але її доля склалася інакше. Після семи років на посаді інженера вона втратила роботу. В пошуках нової, вона натрапила на оголошення про набір автоінструкторів й вирішила спробувати себе у новій сфері діяльності. Після п’яти років роботи в приватній фірмі Ольга почала працювати самостійно, зареєструвавши свою підприємницьку діяльність.
“Хотілося щось своє, вести свою сторінку, розказувати, як я бачу процес водіння, а не підлаштовуватися під когось”, – ділиться автоінструкторка.
Через те, що в Україні немає навчальних закладів, що безпосередньо навчають бути автоінструктором, є ризик натрапити на некомпетентного викладача. За досвідом нашої героїні, вона проходила відповідні курси та складала іспити в сервісному центрі на право викладати. Але, як поділилася Ольга, зазвичай інструктором може стати кожен, хто себе таким вважає. Єдиний шлях, щоб знайти гарного викладача – спробувати на власному досвіді.
“Ти не можеш навчати людину так, як їздиш сам. Тому що є певні особливості. Варто навчити спочатку, пояснити базові правила, а не змушувати робити так, як ти їздиш все життя”, – ділиться Ольга.
Автоінструкторка каже, що головною якістю для викладача з водіння має бути терплячість. Особливо, як підкреслює Ольга, треба бути терплячою у роботі з жінками-водійками:
“Багато хто з дівчат переживає, коли щось не виходить. Вони можуть поплакати, хтось сміється. Ти повинен бути ще трохи психологом, адже всі люди різні, і один й той самий підхід не працює під всіх. Одній людині можна сказати різке зауваження, а іншій – дуже обережно все пояснювати й не підвищувати голос”, – пояснює Ольга.
Також вона додає, що автоінструктор має бути з почуттям гумору, щоб час від часу “розрядити” обстановку, адже водії та водійки на початку мають стрес під час поїздок й можуть нервувати.
“Ми повинні створювати комфортну атмосферу, не кричати, не підвищувати голос в жодному разі. Це ж твоя робота, ти її обрав, чого б тобі нервувати на людину, яка до тебе прийшла навчатися й платить тобі за це гроші. Якщо людина не розуміє, що ти пояснюєш – змінюй роботу”, – розмірковує Ольга.
За її словами, до неї часто приходять навіть учениці після автошколи, яких не навчили банальних правил водіння, паркування та їзди заднім ходом.
“Інколи до мене приходять дівчата й кажуть: “Ви – моя остання надія”. Тому що інструктор загнобив, чоловік загнобив, кажуть, що я не можу їздити. Після першого уроку, як я з нею позаймалася, думаю, ну нібито не погано в неї виходить. Їй просто треба дати повірити в себе, що вона може їздити”, – впевнена автоінструкторка.
За її словами, в Запоріжжі є всього незначна кількість автошкіл, де справді гарно навчають водінню та теорії.
“Якби всі так гарно навчали, в мене не було б роботи, напевно”, – каже Ольга.
“В мене ніби ангел-охоронець над головою”
Зі своїми учнями та ученицями Ольга зустрічається в центрі міста, звідки вони разом прямують на тренувальний майданчик. Перші заняття автоінструкторка проводить саме там, навчаючи базовим правилам водіння новачка. Лише упевнившись, що учень засвоїв та відпрацював всі елементи на практиці, Ольга дозволяє виїхати разом з нею на вулиці міста.
Автоінструкторка каже, що рідко лякається під час керування авто початківцем.
“Буває таке, що я вже прощаюся з життям. Я вже піджала ноги, згрупувалася…Але такі ситуації переважно трапляються на машинах учениць, при чому тих, хто вже навчався в автошколі, а до мене прийшли просто відпрацювати навички”, – ділиться Ольга.
В цей момент автоінструкторка реагує, допомагаючи рулювати кермом.
“Але аварійних ситуацій в нас не було жодного разу, – зазначає інструкторка. – В мене ніби ангел-охоронець над головою висить, що завжди мене ніби штовхає: “подивись в бокове дзеркало”. Не знаючи, що збоку їде машина на високій швидкості, буває, помічаю її в останній момент й відбираю кермо в учениці”.
Ольга радить, що в таких ситуаціях треба просто їхати далі й не зупинятися, аби страх не опанував вами.
Автоінструкторка виділяє окрему групу водіїв на дорозі, яку назвала “баранами”.
“Якщо можна було б користуватися реєстраторами та сміливо викладати, я б вже цілі фільми опублікувала з порушеннями правил дорожнього руху. Мені ще можуть крикнути у віконце, побачивши учбову машину, фразу “Чому ти там людей вчиш, жінко”. Хоча сам водій їде не за правилами”, – ділиться Ольга.
За її спостереженнями, багато водіїв на дорогах Запоріжжя не знають правил дорожнього руху, часто трапляється, коли учбову машину “підрізають”, обганяють, змушуючи тим самим нервувати учня за кермом. Хоча, за словами Ольги, є й такі водії, які чекають, коли машина рушить, пускають їхати перед собою.
“Якщо я бачу, що нашу машину хочуть “підрізати”, відразу розумію, що учениця може розхвилюватися, різко натиснути на гальма, а в нас позаду машина вріжеться. Важко утримувати увагу на всьому, ще й тримати гарний настрій, контролювати, щось пояснювати людині, щоб вона розуміла, а не просто виконувала твої команди, як робот”, – говорить Ольга.
Коли є ризик аварійної ситуації, автоінструкторка бере ініціативу у свої руки, щоб оперативно зреагувати й уникнути ДТП. Для цього в неї є дублюючі педалі гальма та зчеплення.
Ольга каже, що не варто боятися водити тільки через те, що суспільство каже, що “вам не дано”. Історія нашої героїні – яскравий приклад мотивації для інших.
“Мені дай безлімітний запас палива, я буду їздити весь час. Я навіть в магазин пішки не ходжу. За кермом я собі музичку включу, мені тепленько, я їду й насолоджуюся”, – ділиться Ольга.
Інструкторка розповіла, що ученицям, які вже опанували базові навички водіння й комфортно почувають себе на дорозі, вона може включити приглушено музику. Тоді, як розповідає Ольга, учениці ще більше захоплюються водінням й почувають себе сміливішими.
“Треба закохувати людей у водіння”, – резюмує Ольга.
Фото з особистого архіву героїні
