Марина Савчук зі своїм чоловіком родом з Рівненщини. Вони виховували двох доньок і готувались відсвяткувати 17-ту річницю подружнього життя.

Про родину Савчуків

Марина працює в міській раді, а її чоловік до війни працював будівельником. Він побудував чимало будинків і дуже любив цю справу. З початку повномасштабного вторгнення чоловік став на захист України. Чоловік загинув 30 липня 2023 року в Луганській області під час виконання бойового завдання.

Про військову службу

Спочатку чоловік був у теробороні, потім його перевели на передову. Він не мав військового досвіду, але з початку війни пішов захищати Київщину. Згодом Савчук отримав звання “молодший лейтенант”. Потім став командиром взводу. За словами родичів, він завжди користувався повагою серед побратимів.

Коли чоловіка відправили в Луганську область то спілкування стало, за словами дружини, набагато менше.

“Він не завжди міг мені телефонувати. Це було важко, адже я звикла чути його голос”, – каже пані Марина.

Жінка розповідає, що вона відчувала в той момент:

“Це була неділя. Я як відчувала, що таке станеться. У той день я перебила вдома весь посуд, – все падало з рук. Я дуже надіялася, що з ним все добре. Телефонувала, але слухавку піднімали його побратими. Казали, що все добре. Також сказали, що їм не дозволяють брати мобільні телефони з собою на бойові завдання, і що він зателефонує, коли повернеться. Але мені зателефонували вже в понеділок зранку і повідомили, що мого чоловіка більше немає”.

Прощання з військовим відбувалося у Боярці, а поховали його на Рівненщині.

“Його поховали як Героя з повагою та усіма почестями”, – каже Марина Савчук.

Про життя родини зараз

Минуло вже 3 місяці, а родина досі не може змиритися.

“Зараз діти – це те, що найбільше додає сили жити далі. Як би не було важко, але я зобов’язана поставити їх на ноги, виховати та любити. Бо знаю, що чоловік хотів би цього так само”, – каже пані Марина.

Фаїна – старша дочка захоплюється дизайном та малює. Дівчина нещодавно вступила у Київський фаховий коледж. Після смерті тата Фаїна взяла на себе роль дорослої і намагається всіх підтримувати, каже її мати.

Молодша – Надійка, їй зараз 3 роки та вона постійно згадує батька.

“Якщо для більшості дітей на першому місці мама, то в нашому випадку навпаки. Надійка сильно обожнювала тата. Чоловік її мив, одягав, годував, часто брав її на коліна і вчив крутити кермом. Вона була його “хвостиком”, у них з татом був сильний зв’язок. Психологи рекомендують казати дитині правду, я так і роблю. Кажу, що тато загинув, що став ангелом. Але Надійка поки не сприймає моїх слів. Вона постійно повторює: “Мамо, я хочу до тата, я люблю його”, – розповідає Марина Савчук.

Пані Марина ділиться, що теж досі чекає чоловіка вдома. “Але війна зруйнувала наше сімейне щастя”, – каже жінка.

Як переживають втрату

Марина Савчук поділилася, як дізналася про благодійну організацію “Діти Героїв”. Про цю організацію їй розповіла сестра з Бердянську, чоловік якої теж загинув на війні.

“Я зрозуміла, що будь-яка допомога один одному зараз важлива, часом ми не уявляємо настільки. Інколи просте добре слово чи дія може стати опорою для тих, хто цього потребує”, – каже пані Марина.

Організація “Діти Героїв” надає психологічну, медичну, гуманітарну та юридичну підтримку родинам, які постраждали від війни.