До повномасштабного вторгнення росії в Україну 22-річна Дарина Ткаченко проживала у рідному місті Приморськ Бердянського району. Через окупацію виїхала та наразі проживає у Запоріжжі.
Дарина – постійна відвідувачка безпечного простору для жінок і дівчат «Затишно space», який працює в Запоріжжі з 16 травня. Історію дівчини та адаптацію в Запоріжжі читайте далі.
Дівчина пригадує, що з рідного Приморська вирішила виїжджати одразу після 24 лютого, коли російські війська почали бомбити українські міста та окуповувати території. У перші дні вторгнення росіяни окупували Бердянський район і її рідне містечко біля моря.
«Там залишилися батьки та моя душа», – розповідає дівчина.
Рідні вирішили не виїжджати, аби доглядати за хворою бабусею та великим господарством. Батьків дівчина не бачила вже понад рік. Ще у грудні 2022 року росіяни закрили проїзд на тимчасово окуповану територію, через пропускний пункт у місті Василівка і тисячі сімей роз’єдналися.
Після початку війни дівчина не одразу опинилася у Запоріжжі. Спочатку з рідного Приморська поїхала до родичів у Гуляйполе, в інший бік Запорізької області. У невеличкому містечку спокійно було лише до початку березня. Через окупацію російськими військами сусіднього населеного пункту Пологи – почали долітати снаряди ворогів. Зникли світло, вода та газопостачання. Дарина втратила зв’язок із рідними. Пригадує, що тоді вперше її охопив страх більше не побачити близьких.
Це були жахливі дні. Нам пощастило, що ми жили у віддаленій частині міста Гуляйполе, адже центр швидко почали бомбити. Зникло світло, вода, газ, мобільний зв’язок. Гуркотіло щоразу все ближче. Майже тиждень я не могла дізнатися, як мої рідні, що з ними. Вони хвилювалися за мене, а я за них. Це дуже вплинуло на мій моральний стан. Я відчула і зрозуміла, що немає нічого гіршого за розлуку із рідними. Коли не маєш змоги просто дізнатися, чи живі вони – це страшно...
8 березня з Гуляйполя Дарина рушила до обласного центру за 100 кілометрів. Місто Запоріжжя вона добре знає, адже є студенткою одного з місцевих вишів. Опановує фах викладачки української мови. Перші дні дівчина пробула у гуртожитку. Після того, як одна з ворожих ракет розірвалася поблизу будівлі, довелося евакуйовуватися звідти й переїздити далі. Наразі Дарина разом з коханим винаймають квартиру.
У жовтні 2022 року росіяни почали щоночі безжально бомбити житлові багатоповерхівки у центрі Запоріжжя. У квартирах загинуло кілька десятків мирних людей. Ми живемо у центрі, і одного разу прокинулися від того, що стіни у домі тряслися. Стався вибух неподалік. Якийсь час було страшно просто лягати спати, – пригадує Дарина.
Після пережитого Дарина змінилася, зникли її внутрішня гармонія, енергія, а також бажання розвиватися і вдосконалювати себе.
Про відкриття безпечного простору для жінок і дівчат «Затишно space» дізналася від подруги, яка прочитала оголошення в одному з місцевих телеграм-каналів. Так, жіночий простір у Запоріжжі дівчина відвідує від моменту його відкриття 16 травня і є однією з постійних відвідувачок. Час, проведений у просторі, – допомагає, бо останнім часом Дарина відчуває, що справитися зі страхом і тривогою через війну самостійно важко.
Відчуття – ніби накопичилася тривога. Інколи здається, що серце вистрибує з грудей. Раніше, коли вибухало у Запоріжжі, я тримала себе у руках, заспокоювала навіть інших. Але останнім часом самій все важче справлятися зі стресом, – каже Дарина.
За два місяці роботи простору «Затишно space» у Запоріжжі, це місце стало для дівчини одним з найулюбленіших. Зізнається, відчуває тут затишок, що нагадує про дім.
Дівчата-фахівчині – добрі та ввічливі. Наразі свій внутрішній ресурс я знаходжу саме у «Затишно space». Тут багато жінок та дівчат також переселенок. Ми розуміємо одна одну. Я щаслива, що можу безоплатно відвідати тренінги, про які раніше лише мріяла, приходжу на консультації, обожнюю майстер-класи. Нам розповідають про те, як розпізнати випадки гендерно зумовленого насильства, не стати його жертвою. Раніше я про це не знала. Хочу подякувати спеціалісткам за плідну працю, за те, що вони проводять із нами багато часу. Вони нас заспокоюють, допомагають долати стрес, вчать спеціальним технікам самодопомоги, мені зараз це дуже потрібно. Взагалі, сама ідея таких просторів – прекрасна.
Ще Дарина зізнається, що хоче опанувати у просторі нові професійні навички, щоб активізувати себе, знайти справу, що буде приносити їй задоволення та заробіток. Мріє, аби у просторі запустили курси для майстринь-бровісток. Як і мільйони українців, Дарина вірить у щасливе майбутнє, скорішу перемогу над ворогом і в те, що вже зовсім скоро вона побачить рідних та своє улюблене містечко на березі Азовського моря.
