“Охоплення аудиторії першого російського фільму, створеного в Запорізькій області, склало понад 20 мільйонів осіб. У серпні 2022 року наша команда випустила проєкт «Говорить Росія! Запорізька область» із відомим артистом Іваном Охлобистіним. Повнометражний документальний фільм та 25 новин на чотирьох мовах”. Ця інформація 26 квітня з’явилася на черговому пропагандистському телеграм-калалі “Хлеб.Новая экономика страны”. Мова про “кіно” “Говорить Росія! Запорізька область”. Зняли його ще в серпні 2022 року. Знову заговорили про нього зараз, тому що “незабаром медіагрупа «Хліб» запускає другу частину проєкту — «Запорізька область. Економічне диво». На глядачів чекають ексклюзивні інтерв’ю та репортажі. Тільки правда у тому, як відроджується економіка нового російського регіону”. В телеграм-канал “медіагрупи “Хліб”, яка анонсує черговий документальний крінж, розповідається, що серед китайської аудиторії, наприклад, «Говорить Росія! Запорізька область» набрала понад 300 тисяч переглядів. Загальне охоплення аудиторії склало понад 20 мільйонів осіб, матеріали набрали 3,72 мільйона переглядів онлайн, не кажучи про те, що в Росії цей документальний фільм показували в кінотеатрах, технікумах, вишах і будинках культури країни. Так, його демонстрували, зокрема, в Тюмені і Самарі. Правда, як автори допису рахували свої 20 мільйонів охоплення, достеменно невідомо. В Ютубі цей “фільм” має 6,3 тисячі переглядів за сім місяців, Вконтактє, на сторінці російської спільноти “Знання”, – 36,8 тисяч, на самому сайті “Знання” – 3 тисячі переглядів.
За даними пропагандистських телеграм-каналів, проєкт «Говорить Росія! Запорізька область» реалізували за підтримки ДУП «Державний зерновий оператор» (керівник – Микита Бусел), Мінпроменерго (керівник – Юрій Гуськов) та Мінсільгоспу Запорізької області (керівник – Світлана Шевченко). Інформаційними партнерами виступили Російське товариство «Знання», Роспатріот та посольство РФ у Китаї (!, – авт.), як ніби область пропонували на продаж.
Ці особи фігурують в кіно. А ще багато інших любителів “руського міра”. Фільм триває годину і три хвилини. Щоб його подивитися, треба бути або Охлобистіним, або зомбі-патріотом Росії. Якщо ти не те і не інше, треба потурбуватися, чим ви будете знімати стрес від перегляду. Наприклад, фільм, який тривав годину, я дивилися з перервами близько трьох годин, заїдаючи це всім солодким, що знайшлося вдома, просто тому що це неможливо дивитися здоровій людині. Але дивитися таке варто, хоча б заради того, щоб документувати злочини Росії на тимчасово окупованих територіях.
Про що ж кіно? Уявіть собі документальну стрічку періоду Радянського Союзу про досягнення країни (якщо ви його застали), або згадайте фільм “Шоу Трумана” з прекрасним Джимом Керрі. Вилизані до картонності картинки. Бездоганний сюжет прекрасного життя. І постійне відчуття якогось сюру, яке підсилюється появою на екрані абсолютно неадекватного у реакціях “відомого артиста Івана Охлобистіна”.
Фільм можна довго розбирати на фейки, маніпуляції і спотворення реальності, бо він сам по собі є доволі низькоякісною профанацією документалістики. Більшість наративів, які просуває це кіно, до речі, спростовували в проєкті “Перевірено.Запоріжжя”.
Кіно ж розповідає про те, як на захоплених окупантами територіях відбудовується “мирне життя”, точніше, відроджується економіка, яку “українська влада руйнувала” всі ці роки.
Переказ:
Початок – звичайно, історична перспектива. Закадровий голос: “Як адміністративна одиниця Україна утворилася лише за СРСР суто для індустріально-економічних цілей СРСР та зручності внутрішнього управління. Історично такої держави Україна та ще в таких територіальних кордонах не існувало ніколи”.
Насправді, дивно, що тут не прозвучала теза Владіміра Путіна про те, що Україну створив Лєнін. Коротше, після початку СВО, “нова адміністрація взялася на відбудування заводів і фабрик”, бо “пропало всьо”.
На екрані – Бердянськ. Такий, яким він дістався загарбникам. Але про це в фільмі не говориться.
Вперше Охлобистін з’являється на екрані в антуражі, який асоціюється з чимось жахливим, з часами Голодомору, коли з України такі ж патріоти, як він, вивезли весь врожай і вбили мільйони людей.
Охлобистін – найважча частина цього кіно. Як пародія на Лєніна він стоїть в центрі кімнати, обкладеній мішками з пшеницею, колоссям на столі, російським прапором і купою екранів, на яких показують Запорізьку область.
Забігаючи наперед, скажу, в “кіно” покажуть тільки Мелітополь, Бердянськ і корову Зорьку з Куйбишевського району. Вся інша територія області – ніби не існує. Як в тому самому Шоу Трумана.
Цитата: “Запоріжжя – багатий регіон, який постійно звільняли від половців, потім хозарів, потім від орди, пізніше від кримського ханства”. Зараз “звільняють” від “київської влади”.
“Опора економіки – сільське господарство”, – каже Охлобистін. Далі йде потік профанації на новини українців і іноземних ЗМІ про крадіжку зерна Росією.
Власне, нездорова увага ведучого до українських і іноземних медіа – це та частина, яку в анонсі цього прожекту називають “боротьбою з фейками”. Як це виглядає?
Охлобистін, ніби виганяючи з себе якусь істоту, махає руками, кривляється, починає істерити, одночасно розповідаючи, що ЗМІ брешуть, кажучи про те, що Росія краде зерно. Вона не краде! “Шкода, що ні журналісти українські, ні їх військові, ні навіть київська влада, яка так кричить про біди свого народу, не спромоглися поговорити з самими фермерами і з’ясувати, що насправді відбувається”, – каже він. І Охлобистін поїхав і запитав.
Отже, з ким з “фермерів” поговорили (звичайно, про прекрасну прекрасність всього, що відбувається):
- Євген Балицький, самопроголошений губернатор Запорізької області, колаборант, зрадник,
- Нікіта Бусел, керівник російської ДУП «Державний зерновий оператор», в червоних шкіряних туфлях в колір штанів,
- Олександр Бодров, заступник директора Бердянського морського порту з експлуатації, колаборант,
- Олексій Джуркін, хтось з Державного унітарного підприємства «Державний зерновий оператор» (хтось – бо в титрах пропустили цю частину) .
Пафосна музика. Черговий хейт на адресу української влади і глядач раптово опиняється в компанії корови “по клічкі Зорька”, яка з’явилася тут три роки тому. Тут – це на якомусь фермерському хазяйстві в окупованому Куйбишевському районі. Три роки – це задовго до повномасштабного вторгнення Росії до України і окупації її територій. Корова Зорька – уособлення успіхів окупаційної влади в піднятті сільського господарства. Підтверджує це ще один колаборант, Сергій Юрченко, протитрований як “голова Смірновської адміністрації Куйбишевського району”.
Після Зорьки глядач знову потрапляє на Івана Охлобистіна, який, традиційно, не в собі. Істеричним тоном він розповідає про чергові “фейки” українських медіа. Вимальовується стандартна структура цього кіно: пафосне відео про велич Росії і незначущість України – істерика Охлобистіна – підтвердження права на істерику у вигляді скріна українського чи запорізького медіа під жартівливу музику – продовження істерики Охлобистіна – новий пафосний сюжет про велич Росії і незначущість України під пафосну музику.
Ми повертаємося до “невкраденого зерна”. На екрані – Нана Кавтарадзе, керівниця відділу протоколів ГУП “Державний зерновий оператор” розповідає про досягнення.
Завдяки цьому кіно, ми також з перших вуст дізнаємося про схему захоплення українських підприємств на тимчасово окупованих територіях. Ось як про це говорить Нікіта Бусел, керівник російської ДУП «Державний зерновий оператор»: “У Запорізькій області чимало сільськогосподарських підприємств, господарі яких втекли після початку СВО із захисту Донбасу. Їхні співробітники ризикували втратити роботу. …Виявляється якийсь покинутий об’єкт, як правило, люди, які покинули цей об’єкт, вони його покинули разом із співробітниками, які там раніше працювали. Відповідно, ми заходимо, беремо під охорону це підприємство, організовуємо повністю комплексну інвентаризацію, створюємо умови для подальшої нормальної роботи цих людей”.
Знову на екрані Охлобистін. Це, справді, найстрашніші моменти фільму. Він ніби знаходиться під дією сильнодіючих речовин. В пориві пароксизму “відомий актор” розповідає, що “всі виробництва перестали працювати після 2014 року, розграбовані, а тих, хто залишився працювати при новій адміністрації, записали в зрадників”.
“Як на це (на що це – незрозуміло, – авт.) відреагували в Києві? Запустили виробництво фейків!”
Так від сільського господарства ми переходимо до промисловості. Перший пафосно-маніпулятивний сюжет про бердянський порт “в плачевному стані”. На екрані – Володимир Стельмаченко, колаборант, директор Бердянського морського порту від окупантів, раніше працював тут же в службі охорони.
Після нього – історія про “Бердянський сталелітейний завод”, який “неразривно связан с Росієй”. Говорять: Олексій Андрусенко, директор заводу від окупаційної влади,
Олександр Сауленко, глава адміністрації Бердянська від окупаційної влади, колаборант,
Юрій Гуськов, “міністр економічного розвитку регіону”.
По суті, вони кажуть, що у них просто немає людей для роботи. Закадровий голос: “Запрошують і тих, хто готовий повернутись на робочі місця, і тих, кого раніше не влаштовували умови. Їхні питання готові вислухати в індивідуальному порядку
Частину про промисловість розтягували, як могли. Голос за кадром: “Ось майстер закріплює основу деталі у верстаті… Виточувати вручну не доведеться. Потрібно лише встановити параметри”.
Детальний лікбез по виточуванню деталі плавно змінюється Галиною Данильченко, колаборанткою, самопроголошеною головою військово-цивільної адміністрації Мелітополя. Тепер ми в Мелітополі.
Говорить Галина Данильченко: “Крім ДНР, ЛНР, у нас раніше було дуже багато промислових зв’язків. Вони, звичайно, були перервані після перевороту 14-року, але зараз ми це все відновлюємо”.
Раптом ми знову опиняємося поряд з валовим підшипником, який оспівується як найвища цінність під лірично-патріотичну музику, супроводжуючи це картинкою з працівниками в футболках і бейсболках “Ми з Росією”. Це ми – на мелітопольському заводі автотракторних запчастин.
Говорять: Юрій Шадрін, директор мелітопольського заводу автотракторних запчастин від окупаційної влади,
Олександр Дюнін, головний технолог і заступник директора з виробництва.
Тепер глядач на заводі “Гидросила”. Його “в 2015 році українська адміністрація фактично хотіла розвалити, однак зараз новому керівництву вдалося не тільки відновити роботу, а й наростити об’єми виробництва”. Як конкретно і хто хотів валити підприємство, традиційно, не уточнюється, воно, кажуть самі ж пропагандисти, не працювало тільки перші два місяці війни.
Говорять Владимир Харчишин, в.о. директора заводу Гидросила МЗТГ від окупаційної влади,
Євген Балицький, самопроголошений губернатор Запорізької області, колаборант, зрадник: “Багато хто, звичайно, виїхав, хто злякався і піддався українській пропаганді. зараз це десь 15-20% виїхали. В основному, це менеджери середньої ланки. Та й керівники. …Повертаються. Дуже багато повертаються. …Люди побачили, що Росія надовго, що люди не просто прийшли, так сказати, провести спецоперацію, Росія сюди прийшла назавжди.”
На екрані знову Охлобистін, він розповідає, що “українська влада просто кинула людей напризволяще. Тому добровольці їдуть, щоб допомогти оформити допомогу”. Він знову показує якісь скріни онлайн-медіа, обурюється, сам собі щось поясніє і видає результат: “Така природа божественних створінь. Якщо вони чогось не розуміють, значить, вони в цьому бачать загрозу та небезпеку. Людину ж відрізняє вміння мислити”. І так глядач потрапляє на частину про гуманітарну допомогу.
Говорять: Данііл Канатчиков, волонтер штабу “Ми разом з Росією”,
Михайло Остріков, координатор волонтерського штабу в м. Мелітополь.
Між іншим, в кіно з’являється відкриття пропагандистського телеканалу ЗаТВ. Говорить Владімір Кучер, титрований як гендиректор АНО ”ZaMедиа”, про якого ІМІ неодноразово згадувало: “Сьогодні, я вважаю, що жителі Запорізької області відчувають певну нестачу інформації, про те, що робить сьогодні влада. Тому що пішли традиційні ЗМІ українські, і тому багато людей не одержують інформації, що сьогодні робиться, чим влада допомагає і що зараз змінюється. …Наступний крок – це радіостанція, це інтернет-газета, а також ми хочемо випускати друкований орган Запорізької області”.
Охлобистін знову на екрані. Він розповідає про освіту, якої, звичайно, не було, бо “українська влада вирішила, що гарна освіта – це заборона російської мови”. Далі емоційний потік маячні типу: “Стоять школи, не ремонтуються десятиліттями, теж, напевно, російський солдат винен?”
Тепер – про газ і розповсюджений наратив, що “Київ відключив від газу окуповані території”.
Говорять Олег Квач, гендиректор ГУП “Мелитопольгаз” від окупаційної влади,
Сергій Удовиченко, замдиректора департаменту освіти і науки Запорізької області від окупаційної влади,
Сергій Калашник, глава ВГА м. Пологи від окупаційної влади,
Юлія Губанова, “в.о .міністра будівництва і архітектури і ЖКГ Запорізької області”: “Незважаючи на всі спроби неонацистів нести паніку та страх мирному населенню та позбавити мешканців об’єктів інфраструктури, ми швидко реагуємо та все відновлюємо. …Ми хочемо, щоб жителі знали, що Росія прийшла назавжди і наше міністерство ніколи не залишить мешканців у складній ситуації”.
Євген Балицький, самопроголошений губернатор Запорізької області, колаборант, зрадник: “Не знаю, як там Україна, але ми точно будемо із газом. Головне, щоб не обстрілювали нас (фейк, – авт.), атомну станцію (фейк, – авт), щоб не обстрілювали людей мирних (фейк, – авт), намагаючись їх, можливо, таким чином змусити полюбити Україну. Хворі люди, вони не розуміють, що вже все втрачено для країни, яка могла відбутися, але не відбулася”.
І знову Охлобистін з паспортом Росії: “Тож немає нічого дивного в тому, що жителі Запорізької області хочуть отримати ось такий документ, стати нашими співгромадянами. Набридло їм на тризубі української корупції сидіти, як на голках. Хочуть люди жити у країні, де соціальні зобов’язання – це не привілей. От і потягнулися черги по російські паспорти. Однак у Києві бажання жити в правовій державі вважали злочином, зрадництвом і знову розкрутили свою улюблену стрічку новин. ..При цьому співробітників паспортних столів українські журналісти називають окупантами”.
Втім на скрині з новини Української правди говорится про видачу паспортів окупаційною адміністрацію. Але на фоні тотального сюру це просто дрібниці.
Говорять: Василь Бороненко, начальник міграційної служби УВС по м. Бердянську і Бердянському району від окупаційної влади: “Люди, навіть приймаючи присягу, плачуть від радості, що вони дочекалися того моменту, що стали громадянами російської федерації”;
Євген Балицький, самопроголошений губернатор Запорізької області, колаборант, зрадник: “Одне питання, яке задають жителі і воно превалююче: чи не підете ви? чи не піде російська армія? чи не кинете нас знову в горнило цього фашизму? Це головне питання людей”.
А ще уточнює: “Контроль проходять всі, щоб не затесалася там парочка фашистиків”.
Завершується ця пропагандистська стрічка дуже розлогим коментарем Євгена Балицького. Впевнена, його треба зберегти для суду: “Ми з моменту створення – це і є Росія. Тому все це створювали російські царі, силою російської зброї, російської крові це було заплачено. Просто росіяни для мене – це не національність. Я – руський за національністю, але це більше, ніж національність. Це – ментальність, це величезне поле. Коли кажуть росія – це багатонаціональна країна. І ось ми, Запорізька область, ми створилися, народилися в Росії. Не в Туреччині, не в Речі Посполитій. Ми народилися, ми будувалися з Росією. Ми і є ця територія і більше, ніж ми, росіян ще пошукати треба”. Завіса.
І наостанок. В будь-якому разі, цей фільм не про Запорізьку область, а про нікчемні і дуже смішні, навіть хворобливі спроби Охлобистіна стати вісником раю для України від імені Росії з усіма колаборантами і варягами, завезеними звідти ж. України, зокрема, Запорізької області, яку, судячи з сюжету і формату фільму, ні він, ні Росія, не знають. А ще цей фільм – документальне (як і хотіли автори) власне зізнання у злочинах Росії на тимчасово окупованих територіях. Знімайте ще. Нам вистачить сил це дивитися.
Наталія Виговська, регіональна представниця ІМІ в Запорізькій області
