Російські війська продовжують цілеспрямовано руйнувати історичну спадщину Запоріжжя. Від російського авіаудару керованою авіабомбою 4 липня значних пошкоджень зазнала Медхеншуле — менонітська школа для дівчат у Верхній Хортиці, збудована у 1904 році. Пам’ятка архітектури пережила революції, дві світові війни та зміну епох, однак не встояла перед сучасною російською зброєю.
Чим унікальна ця будівля, чи можливо її відновити після руйнувань та чому вона є однією з найцінніших пам’яток архітектури Запоріжжя? Журналістка Inform.zp.ua поспілкувалася зі спеціалістом з історико-культурної спадщини департаменту культури і туризму Запорізької міської ради Павлом Кравчуком.
Спадщина менонітської громади та унікальна архітектура будівлі
Будівля є важливою частиною спадщини менонітської етноконфесійної спільноти, яка фактично зникла в Україні після трагічних подій першої половини ХХ століття. Окремі представники цієї спільноти ще живуть, однак основна культурна й громадська діяльність нині зосереджена в країнах Північної та Південної Америки.
«Це спадщина, певним чином, якщо казати простіше, зниклої цивілізації, яка суттєво вплинула на розвиток нашого краю», — пояснив історик.
З погляду архітектури будівля є унікальною для України, адже представляє фламандський неоренесанс.
«Це, мабуть, єдиний в Україні повноцінний зразок фламандського неоренесансу. Інших подібних будівель, виконаних у тому самому стилі, що й у Бельгії, Нідерландах чи Північній Німеччині, в Україні немає», — розповів дослідник.
За його словами, однією з характерних рис цього стилю є поліхромія — використання цегли різних кольорів. У будівлі для оздоблення фасадів використали три види цегли: червону керамічну, а також жовту й білу силікатну. Ймовірно, проєктувальник споруди був запрошений із однієї із західноєвропейських країн. Така практика була поширеною серед менонітів, які мали тісні зв’язки з Німеччиною та іншими регіонами, пов’язаними з фламандською і фризькою спадщиною.
Чому для менонітів було важливим жіноче училище
Менонітська громада традиційно приділяла велику увагу освіті. У багатьох колоніях діяли початкові школи, однак наприкінці ХІХ століття суспільні погляди почали змінюватися. Раніше для жінок достатньо було вміти читати, писати, знати Закон Божий, вести господарство та виховувати дітей. Однак розвиток громади, поява великих підприємств, розширення міжнародних зв’язків і активніші подорожі змінили вимоги до освіти. Батьки почали розуміти, що донькам також потрібна ширша освіта, тому виникла ідея створити окремий навчальний заклад для дівчат.
«Ініціаторами стали приблизно півтора десятка родин Хортицької колонії. Вони звернулися до громади, зібрали необхідні кошти, після чого й було відкрито Медхеншуле», — зазначив історик.
Хортицька колонія не була першою, де з’явився такий заклад. Перше жіноче училище відкрили у 1888 році в Молочанській менонітській колонії — у Ней-Гальбштадті. Воно успішно працювало, тому хортицькі меноніти вирішили створити подібний навчальний заклад у своїй громаді.
«Тобто це був закономірний етап розвитку самої громади», — підсумував дослідник.
Освіта менонітів: без революцій, але з новими можливостями для жінок
Менонітська система освіти загалом не мала принципових відмінностей від тієї, що діяла в Російській імперії. Основна різниця полягала у викладанні Закону Божого в протестантській традиції та вивченні німецької мови поряд із російською. Водночас меноніти не були німцями. Вони походили від фламандців і фризів, що підтверджується як їхнім власним самоусвідомленням, так і документами Російської імперії. Головною зміною стала не сама навчальна програма, а поява можливості для жінок отримувати ширшу освіту.
«Жінка лише як домогосподарка вже не відповідала тим очікуванням, які були і в батьків, і в майбутніх чоловіків. Зростала роль громадського життя. Жінка мала бути не лише доброю господинею, а й освіченою світською дамою, здатною підтримати розмову, брати участь у громадському житті», — пояснив історик.
За його словами, розвиток підприємництва та культурного життя громади вимагав більшого залучення жінок до суспільних процесів.
«Чоловікові потрібна була не лише дружина, яка добре веде господарство, а й партнерка та компаньйонка. Саме тому батьки прагнули дати своїм донькам кращу освіту», — додав він.
Які знання отримували учениці Медхеншуле
Жіноча освіта не стільки відрізнялася від чоловічої, скільки відкривала для дівчат доступ до тих самих предметів, які раніше були доступні переважно чоловічій частині громади. Серед дисциплін були природознавство, історія, географія, російська та німецька мови, Закон Божий, арифметика й фізичні вправи.
«Перелік предметів був невеликий, але їх викладали досвідчені педагоги, які могли не лише передавати знання, а й значно розширювати кругозір і світогляд дівчат», — розповів дослідник.
Раніше жіноча освіта переважно обмежувалася знаннями, необхідними для сімейного життя: читанням, письмом, Законом Божим, веденням господарських записів. Натомість Медхеншуле давала можливість побачити ширший світ. Традиційно життя жінки в менонітській громаді обмежувалося родиною та церквою. Як приклад дослідник навів німецький вислів «Kinder, Küche, Kirche» — «діти, кухня, церква».
Медхеншуле стала лише першим етапом. Заклад давав неповну середню освіту, а ті, хто хотів продовжити навчання, могли вступати до жіночих гімназій. Першу школу для дівчат у менонітській громаді Хортицької колонії відкрили у 1895 році з ініціативи педагога та громадського діяча Давида Еппа. Через дев’ять років навчальний заклад продовжив роботу вже в спеціально зведеній для нього будівлі Медхеншуле. Водночас жіноча освіта в Хортицькій колонії певною мірою випередила Олександрівськ, де жіночу гімназію відкрили пізніше — у 1897 році.
Медхеншуле як центр громадського життя
Приміщення менонітської школи використовували не лише для навчання. Там діяла бібліотека, якою користувалися не тільки учениці, а й інші члени громади.
«Для громади це було приблизно так само, як сьогодні сільська школа, – осередок громадського життя, де люди збираються і проводять різні заходи», — розповів історик.
Через велику площу та простору залу в будівлі проводили загальногромадські заходи, які не були пов’язані з церковним життям. Поруч розташовувалися й інші освітні заклади: будинок Катерини Вальман, який використовували для дитячої освіти, та педагогічне училище. Ці установи стали частиною вже не церковного, а більш світського життя громади. Разом із цим змінювалися й погляди людей.
«А тут формувалася зовсім інша психологія. Вона підживлювалася і новим колом читання», — пояснив дослідник.
Якщо раніше основну частину літератури становили релігійні тексти, то поступово серед менонітів почали читати класичну літературу — російську та німецьку, зокрема твори Шиллера й Гете. Так громада поступово переходила до більш світського способу мислення в період індустріалізації та модернізації суспільства.
Чи можна відновити будівлю після руйнувань
Нинішні пошкодження не означають, що будівлю неможливо відновити. Головною умовою є залучення фахівців, які розуміють особливості історичної архітектури та реставрації.
«Подивіться, згорів Нотр-Дам – і його відбудували. Тому жодних принципових проблем тут немає. Головне – щоб за справу бралися люди, які знають свою роботу», — зазначив історик.
Він наголосив, що під час відновлення історичних споруд важливо зберігати первісний вигляд будівлі, адже помилки в проєктуванні можуть змінити її сприйняття. Як приклад він навів будинок №44 на вулиці Базарній у Запоріжжі, який після руйнування відновили із втратою одного з ключових елементів — фронтону.
«Для барокової композиції він був обов’язковим. Але проєкт доручили людині, яка цього не розуміла. У результаті фронтон зник, а замість нього з’явилося щось схоже на мансарду дачного будинку», — розповів дослідник.
За його словами, у випадку з Медхеншуле ситуація інша, адже проєктом займаються досвідчені фахівці, які мають досвід роботи з подібними об’єктами. Над проєктом відновлення працює проєктна організація «Настрой», яку очолює Олексій Марков. За словами історика, організація має тривалу історію та пов’язана із Запоріжжям.
«Це люди, які відчувають себе частиною Запоріжжя. Вони люблять місто, тому зроблять хороший проєкт, знайдуть хороших виконавців, які відновлять фасадну кладку», — сказав він.
Найбільшою проблемою нині є саме фасади будівлі. Водночас внутрішній простір можна адаптувати із використанням сучасних матеріалів.
«Те, що колись зробила рука людини, людина може зробити й сьогодні. Жодних принципових перешкод для цього немає», — додав історик.
Він висловив упевненість, що під час відновлення Медхеншуле вдасться уникнути невдалих рішень, які змінюють вигляд історичних будівель. Павло Кравчук зазначив, що важливою є не лише професійність проєктантів, а й їхній зв’язок із містом.
«Одне – коли приїжджає випадковий проєктант, отримує сертифікат, щось швидко спроєктував і поїхав. Потім ніхто не знає ні його імені, ні звідки він. А зовсім інше – коли працюють люди, для яких це їхнє місто», — підсумував дослідник.
Статус пам’ятки та можливості для відновлення
Статус пам’ятки архітектури допомагає під час майбутнього відновлення будівлі, адже визначає, що після руйнувань має проводитися саме реставрація, а не реконструкція. Як пояснює історик, реконструкція допускає зміну вигляду будівлі — використання сучасних матеріалів чи нових конструктивних рішень. Натомість для пам’яток архітектури такі зміни є неприпустимими.
«Тут можлива лише реставрація. Тобто статус уже зобов’язує відновити будівлю саме в тому вигляді, у якому вона існувала», — зазначив він.
Дослідник наголосив, що за своєю історичною цінністю та унікальністю ця будівля заслуговує на статус пам’ятки національного значення.
Чому важливо залучати професіоналів до відновлення
На думку історика, Запоріжжя вже має досвід відновлення після масштабних руйнувань. Місто переживало їх після Української революції та Другої світової війни, але щоразу відбудовувалося.
«Місто ще не втратило жодної історичної будівлі. Треба розуміти, що наше місто вже неодноразово переживало масштабні руйнування і щоразу відновлювалося навіть із більшим розмахом, ніж було до цього», — сказав він.
Як використовували Медхеншуле останніми роками
До моменту пошкодження будівля колишнього жіночого училища виконувала освітню функцію. Останніми роками там працювала Запорізька гімназія №81. Після реорганізації освітніх закладів приміщення передали мистецьким навчальним закладам. Разом із прилеглою територією будівлю планували перетворити на культурно-громадський центр.
«Така пам’ятка архітектури мала стати точкою тяжіння для громади. Ми вже підходили до цього. Було проведено обстеження будівлі для подальшого виконання ремонтних робіт і пристосування приміщень», — розповів історик.
Будівля мала продовжувати виконувати культурно-освітню функцію. При цьому вона залишалася у власності міста.
«Ніхто нікому цю пам’ятку не передавав. Вона як була у власності міста, так і залишилася. Як виконувала культурно-освітню функцію, так і мала її виконувати», — зазначив він.
Після реставрації, на думку дослідника, цей напрямок потрібно буде продовжувати розвивати.
Чому важливо відновлювати спадщину під час війни
Окремо історик звернув увагу на необхідність формування культури поводження з історичними об’єктами.
За його словами, ставлення до спадщини у Запоріжжі ще перебуває на етапі розвитку, оскільки місто проходило процес урбанізації пізніше, ніж багато інших великих міст.
«Тому культура ставлення до спадщини у нас ще тільки формується. Ми її сформуємо. Якщо не ми, то наші діти й наступні покоління», — зазначив він.
Водночас, на його думку, цей процес потребує постійної роботи: пояснення, просвітництва та привернення уваги людей до цінності історичних будівель.
Історик наголосив, що війна не має означати відмову від збереження історичних об’єктів.
«А що означає “війна ще не закінчилася”? Вона триває з 2014 року. Уже дванадцять років. То що, нам увесь цей час забути про власну спадщину?» — сказав він.
За його словами, збереження таких будівель є важливою частиною майбутнього міста.
«Можливо, росіяни були б дуже задоволені тим, щоб ми про неї забули. Але ні. Ми не забули. І будемо робити все необхідне, щоб її відновити», — підсумував історик.
Нагадуємо, у Запоріжжі російський обстріл зруйнував будинок менонітської школи для дівчат колонії Розенталь – пам’ятку архітектури початку ХХ століття. Будівлю звели у 1904 році в стилі модерн з елементами голландського ренесансу та пізнього бароко.
📢 Inform.zp.ua створює спільноту тих, кому не байдуже Запоріжжя. Ми щодня працюємо, щоб ви першими дізнавалися важливі новини та знали правду про події в регіоні. Якщо вам важлива наша робота — долучайтеся до монобази та підтримуйте редакцію за посиланням ❤️