Через російські атаки сотні людей були змушені залишити свої домівки, рятуючись від обстрілів і бойових дій.
Про небезпеку виїздів, трагічну ціну відмови та мотивацію допомагати іншим журналістка Inform.zp.ua поспілкувалася з Ігорем Піліпушкою, який у складі «Капеланського патруля» регулярно займається евакуацією людей із прифронтових територій Запорізької області.
«Ми побачили їхні БТРи»: перші виїзди Ігоря
Ігор уперше зайнявся евакуацією, коли його рідне місто Алчевськ на Луганщині опинилося в окупації. Тоді разом із однодумцями він зібрав гроші, найняв автобус і вивіз понад десятьох людей, серед яких були пенсіонери та люди з інвалідністю. Після переїзду до Запоріжжя він разом із релігійною громадою відкрив прихисток «Дім милосердя», а нині поєднує волонтерство із роботою дезінфектором і служінням капеланом. Із початком повномасштабного вторгнення у 2022 році евакуації стали частиною його щоденного життя: разом із вірянами з різних церков вони почали вивозити людей власними авто, найчастіше з Луганщини та Донеччини, але також і із Запорізької області.
Волонтер каже, що найважча та найнебезпечніша для нього поїздка сталася на початку повномасштабної війни. Тоді разом із колегою вони поїхали евакуювати багатодітну родину в селі Верхня Криниця поблизу Василівки. На під’їзді до села вони виїхали просто назустріч російським військовим, які саме почали наступ на український блокпост.
«Ми побачили їхні БТРи і піхоту попереду, а вони побачили нас. І добре, що ми були на швидкості, бо на пагорб підіймалися. У нас вийшло швидко загорнути – вони відкрили вогонь по нашій автівці. Але, слава Богу, я вірю, що це Бог нас зберіг, жодна куля не влучила», – згадує він.
Після цього вони спробували виїхати іншим шляхом, але через зиму й бездоріжжя застрягли в багнюці. Зрештою сховали авто біля теплиць, де були інші люди, і провели ніч поруч із епіцентром боїв. Лише вранці, після відбиття атаки українськими військовими, змогли успішно повернутися до Запоріжжя.
«Коли з’явилися дрони, то стало дуже небезпечно»: про складнощі евакуації
Нині Ігор у складі «Капеланського патруля» майже щоденно працює на прифронтових територіях Запорізької області, виїжджаючи туди кількома автівками у складі команди до десятьох людей. Найчастіше евакуюють з Оріхівщини, Комишувахи, Преображенки, Біленького та навколишніх сіл. Волонтери діють у координації з поліцією та військовими і співпрацюють із транзитним центром. Евакуації часто відбуваються вночі або після обстрілів – інколи люди звертаються просто під час атак і просять забрати їх.
За потреби волонтери доставляють гуманітарну допомогу на місця – привозять хліб, воду, корм для тварин. Також вони співпрацюють із гуманітарними місіями, щоб підтримувати людей у складних умовах. Втім, основний акцент роблять саме на евакуації, намагаючись переконати людей не залишатися в небезпеці.
Найбільше заявок про допомогу зараз надходять із Преображенської та Оріхівської громад. Ігор каже, що однією з головних проблем для евакуації стали ударні дрони. Якщо раніше можна було під’їжджати ближче до лінії фронту, то зараз це дуже ризиковано.
«Коли ми на Донеччині займалися евакуацією, ми могли заїжджати в місто, де з одного боку стоять росіяни, а з іншого боку – наша армія. Але коли з’явилися дрони, то стало дуже небезпечно, іноді навіть важко під’їхати на п’ять кілометрів», – розповідає волонтер.
Через атаки трапляються і пошкодження транспорту уламками. У таких випадках частину витрат покривають волонтерські організації, частину – команда власним коштом або донатами. За одну поїздку можуть вивезти як одну людину, так і кілька десятків. Для цього волонтери мають велику броньовану автівку, якою можуть одночасно вивезти до 30 людей із речами.
«Ми могли цю дитину вивезти»: трагічна ціна відмови
Часто буває, що заявку на евакуацію подають рідні, але коли волонтери приїжджають – люди відмовляються їхати. Причини різні:
«Є випадки, коли люди, особливо це пенсіонери, просто не хочуть залишати свої домівки. Вони там виросли, працювали, у деяких людей там поховані батьки або діти. І вони просто кажуть: “Ну, тут мої родичі поховані. Якщо я помру, то я помру теж тут”. Деякі люди просто бояться майбутнього, що вони залишаться покинутими. <…> А є люди, в яких немає коштів, і вони не хочуть залишати майно», – пояснює Ігор Піліпушка.
Є випадки, коли евакуйовані повертаються назад у небезпечні райони після від’їзду, а потім це обертається трагедіями. Ігор згадує, як вони вивезли подружжя із Новояковлівки до Таврійського, де на той момент було відносно спокійно. Там вони оселилися у родичів, але згодом вирішили повернутися додому. Пізніше у їхнє село зайшла російська ДРГ, чоловіка поранили, а ситуація була настільки небезпечною, що дістатися до них волонтери вже не змогли.
Жінка намагалася самостійно допомогти чоловікові, але зрозуміла, що врятувати його не зможе. У мороз вона була змушена залишити його і пішки вирушити до Комишувахи через посадки. Дорогою ховалася від дронів, інколи годинами лежала, щоб перечекати небезпеку. Вона вийшла ввечері та йшла всю ніч, тоді як її чоловік, залишившись без допомоги, загинув від поранень. Ігор забрав жінку з Комишувахи та привіз до транзитного центру у Запоріжжя.
За словами Ігоря, особливо боляче тоді, коли розумієш, що людей можна було врятувати. У тому ж селі одного разу, попри примусову евакуацію, волонтери побачили родину з дітьми. Ті пояснили, що приїхали лише на вихідні, але вже в ніч на неділю стався обстріл.
«Ми бачили цю дитину і ми могли цю дитину вивезти. Але через те, що батьки не прийняли таке рішення, дитина загинула. Загинула дитина, батькові ногу відірвало, потім він помер у лікарні. Дуже важко, коли є такі дуже трагічні випадки, коли ти через себе це пропускаєш», – каже волонтер.
«Ввечері вивезли родину, а зранку – пряме влучання»: про мотивацію продовжувати допомагати
Волонтери евакуюють не лише людей, а й чотирилапих. За спостереженнями Ігоря, інколи люди відмовляються виїжджати через те, що з ними складніше знайти та орендувати житло. Проте він каже, що у таких випадках тварин спочатку розміщують у транзитному центрі, де є вольєри, а згодом шукають прихисток у волонтерів або нових господарів. Деяких тварин благодійники навіть залишають у себе – один собака живе вдома у Ігоря, а ще одного забрав його колега після порятунку.
Ігор згадує випадок, який надихнув його цієї весни. Тоді волонтери евакуювали жінку з Оріхівщини, яка опікувалася собаками. Разом із нею вивезли близько десяти кліток із тваринами. Жінка до останнього не виїжджала, бо не могла знайти житло, хоча її будинок уже був частково зруйнований обстрілами. Попри це, вона не покинула собак – разом із чоловіком-військовослужбовцем вони взяли позику, щоб купити дачу і забрати всіх.
«І ця історія, вона мене дуже надихнула. Коли ти бачиш таких людей, звичайну жінку, яка так відповідально, героїчно себе повела, ти розумієш, що не дивлячись на різні ситуації, які зараз відбуваються в нашій країні, є добрі люди».
Волонтери можуть вивезти не тільки собак і котів, а навіть свійських тварин. Ігор згадує, як перед окупацією Покровська на Донеччині волонтери разом із підрозділом «Білий Янгол» евакуювали священника з маломобільною матір’ю та його господарством – сімома козами. Чоловік відмовлявся виїжджати без тварин, тож операцію спланували заздалегідь і провели на броньованих авто під обстрілами.
«Там ще така була ситуація, що ми шістьох кіз погрузили, а сьома вирвалась. І вона почала бігати по вулиці. Він каже: “Якщо ми її не знайдемо, я нікуди не поїду”», – каже він і додає, що у підсумку вдалося вивезти всіх – і людей, і тварин.
Ігор зізнається: хоча іноді хочеться покинути волонтерство, є речі, які мотивують продовжувати допомагати іншим.
«Не завжди легко, не завжди є мотивація, є власне життя, є власна родина. І інколи, коли ти бачиш різні ситуації, то руки опускаються. Але це все-таки люди. В деяких ситуаціях у нас були такі випадки, коли ми увечері вивезли родину, а зранку – пряме влучання ракети в їх будинок. Ти розумієш, якби ми їх не забрали, то вони би загинули. І, все-таки, є ті, кому важче за нас. Це наша армія, це Збройні сили України. І якщо би хлопці просто кидали зброю і уходили, то ми, мабуть, не були би самостійною державою. Розумієш, що завжди є ті, кому ще важче, і треба продовжувати», – каже чоловік.
Головне, що він хоче донести людям – не зволікати з рішенням виїжджати з небезпечних місць.
«Ми завжди закликаємо в першу чергу думати про своє життя, про своє здоров’я. <…> Іноді люди помирають через безвідповідальність, тому що вони просто не відповідально ставляться, тому що вони не виїжджають, залишаються і, на жаль, помирають. Тому бажаю любити своє життя та евакуйовуватись, бо евакуація рятує життя».
За безкоштовною допомогою із виїздом, розміщенням і гуманітарною підтримкою можна звертатися за телефонами: 0664611631 або 0685906536.
Фото з особистого архіву Ігоря Піліпушки
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням 👈