Наприкінці листопада 2025 року на околиці прифронтового Запоріжжя відкрили транзитний центр, через який проходять тисячі мешканців населених пунктів області. Люди змушені евакуюватися через постійні обстріли — російські війська масово застосовують КАБи, дрони та інші засоби ураження.
Родина Ягньон — серед тих, хто нещодавно залишив свій дім. Вони евакуювалися із п’ятиповерхового будинку у селищі Зарічне Комишуваської громади. Після влучання у їхній будинок пані Ганна самостійно зателефонувала на гарячу лінію з питань евакуації. За її словами, чоловік не поспішав виїжджати та був готовий залишатися у напівзруйнованому багатоквартирному будинку, тож жінка взяла ініціативу на себе. Так подружжя разом із собакою Майкою опинилася за 40 кілометрів від рідного дому.
Журналістка Inform.zp.ua поспілкувалася із 60-річною Ганною Ягньон про ситуацію в селищі, труднощі евакуації, плани на майбутнє, а також про те, чому вона не розглядає інших варіантів для переїзду, окрім Запоріжжя — попри те, що місто також регулярно зазнає обстрілів.
«Бувало, що в ці години прилітало по 12 КАБів»: росіяни знищують Зарічне Комишуваської громади
Родина Ягньон прожила у Зарічному 40 років. У них двоє синів, один із них (молодший, прим. авт.) нині служить на запорізькому напрямку. Пані Ганна вже на пенсії, а її чоловік Юрій продовжує працювати, оскільки йому бракує необхідного стажу. Подружжя вело звичайне, розмірене життя і до лютого 2026 року серйозно не замислювалося про виїзд. Попри те, що селище періодично зазнавало обстрілів, вони не відчували потреби залишати дім.
Однак в останній місяць зими ситуація різко змінилася. За словами жінки, інтенсивність обстрілів стала такою, що залишатися було вже неможливо:
«Це неможливо було витримати. Зарічне буквально засипали КАБами. При чому ми вже знали графік, коли будуть обстріли приблизно. От спочатку з 22:00 починилося, й далі… а згодом вони поновлювали обстріли з 10:00. Ми знали, що в цей час треба ховатися. Бувало, що в ці години прилітало по 12 КАБів, уявляєте. На одну з вулиць впало три КАБи. Цієї вулиці немає. Просто все знесло».
За словами пані Ганни, 28 лютого у їхній п’ятиповерховий Г-подібний будинок влучив російський БпЛА типу «Молнія» — удар припав на перший поверх. Із 60 квартир 30 уже знищені, помешкання повністю зруйновані.
«Я досі пам’ятаю крики людей, крики дітей. Це настільки врізалося в пам’ять, що коли чую вибухи — мене починає трясти.
Майка, наша собачка, також дуже боїться вибухів. Трясеться вся, лапки підіймає. Соромно сказати, але вирішили остаточно виїжджати у тому числі через неї. Ветеринар розповідав, що багато собак зараз помирає від інсульту. А вона ж наше дитятко, треба берегти», — ділиться Ганна.
Пенсіонерка згадує ще одну історію, яка й досі викликає у неї сльози на очах. Тоді могла статися непоправна біда з її невісткою та онуком від молодшого сина:
«Щойно дізналася про загрозу авіаудару — одразу набрала невістку, почала кричати: ховайтеся, летить. Вона схопила малого за руку та вибігла у коридор. У цей самий момент прилетіло зовсім поруч. У них повилітали вікна, пошкодило стіну. Я навіть не хочу уявляти, що могло статися. Після цього вони виїхали до обласного центру», — розповідає вона.
Згодом, після того як у Ягньон було зруйновано половину п’ятиповерхового будинку, вони вирішили евакуюватися. Пані Ганна зібрала найнеобхідніше: дві глибокі тарілки, ложки, чайник, документи, сервіз та особисті речі — свої й чоловіка.
«Думала, що ніхто нас не забере»: дорога до Запоріжжя
Як пригадує Ганна Ягньон, 2 березня о 8:00 вони вже стояли з валізами на вулиці та чекали на евакуацію. Час минав, на годиннику було вже близько 9:30 — а це означало, що невдовзі могли розпочатися обстріли Зарічного.
«Я вже аж розплакалася, думала, що ніхто нас не забере. І так ми й залишимося втрьох — я, чоловік і Майка — у напівзруйнованому будинку. Аж тут дивлюся — машина під’їжджає. Ми від радості одразу до них побігли, поки не було чутно обстрілів. Нас посадили, забрали речі й поїхали. А ні, згадала: ми ще заїжджали у двори. Хлопці пропонували людям евакуюватися, бо в машині були вільні місця. Люди погоджувалися, бо вже залишатися не мало сенсу. Мені здається, що ми вже туди не повернемося», — ділиться спогадами Ганна.
У транзитному центрі подружжю допомогли оформити всі необхідні документи, зокрема й одноразову грошову допомогу від міжнародного фонду — по 10 800 гривень на кожного. Пані Ганна не нарікає на умови проживання: тут є житлові кімнати, санвузли, медпункт, ігровий простір для дітей та їдальня.
Особливо жінка розхвалює безкоштовні обіди, які щодня отримують евакуйовані у боксах:
«Печіночка, ковбаски, пюре, вермішелька, борщі, супи, салатики, яблучка… чого тут тільки не дають. Усе з пилу, з жару, дуже смачне. Ми тут ніколи голодними не буваємо», — ділиться Ганна.
Сніданки та вечерю мешканці центру організовують самостійно за власний кошт.
Невдовзі подружжя Ягньон планують переселити до гуртожитку, адже орендувати квартиру вони не мають фінансової можливості. Пані Ганна зізнається, що починати все з нуля непросто:
«Все залишилося вдома: техніка, меблі — усе, що нажили за життя. Зараз ми цього вже не надбаємо. Моя пенсія — три тисячі гривень, на неї сильно не розженешся. У чоловіка ще навіть пенсії немає. Отак і заїдемо в гуртожиток із двома тарілками, ложками та чайником. Сервіз віддала невістці — він мені ще від мами дістався, такий гарний. Нам, пенсіонерам, уже багато не треба, а вони молоді», — каже Ганна Ягньон.
Наразі Юрій Ягньон перебуває у пошуках роботи — вже записався на кілька співбесід. Після переїзду до гуртожитку він планує одразу працевлаштуватися.
Подружжю пенсіонерів у транзитному центрі пропонували виїхати до Полтави чи Вінниці. Однак вони не погодилися. Попри загрозу обстрілів, готові залишатися у Запоріжжі до останнього:
«Знаєте, хоч я й казала, що ми не повернемося. Певно, так і буде. Але все ж… не можу нічого із собою зробити — хочу додому. Віриться, що колись повернемося до Зарічного, до рідної квартири: я, чоловік і Майка. Там залишилося все наше життя. Тому будемо сидіти тут і чекати».
«Ти постійно чекаєш, коли скажуть: “можна повертатися додому”»: чому більшість евакуйованих залишається у Запоріжжі
За даними фахівчині департаменту соціального захисту Юлії Кириленко, загалом транзитний центр у Запоріжжі прийняв понад сім тисяч людей з моменту відкриття — від 20 листопада 2025 року. Водночас у 2026 році через центр уже пройшли 5 895 осіб.
Вона продовжила, що робота центру організована так, що на одній локації одночасно працюють державний і благодійний сектори. Після евакуації людей реєструє Департамент соціального захисту населення Запорізької ОДА. Далі вони проходять перевірку поліції з огляду на безпекову ситуацію, після чого можуть отримати необхідні послуги.
«Тут постійно працює представник Пенсійного фонду, також присутні міський департамент соцзахисту та Центр зайнятості. Якщо людина потребує працевлаштування, вона може стати на облік або отримати інформацію про вакансії», — говорить Юлія Кириленко.
Після цього люди оформлюють довідку ВПО. Благодійні організації надають гуманітарну допомогу — продуктові та гігієнічні набори, а за потреби й правову підтримку.
«Якщо люди евакуювалися і втратили документи, їх відновлюють у взаємодії з міграційною службою та благодійними організаціями, зокрема “Схід SOS”. Зазвичай люди перебувають у транзитному центрі від трьох до семи днів. Якщо документи не відновлені — до 21 дня. Але не було випадків, щоб після цього терміну когось змусили виїхати. Якщо процес затягується, люди залишаються стільки, скільки потрібно. Згодом їх розселяють у гуртожитки або вони самостійно знаходять житло — орендують чи переїжджають до родичів», — уточнює фахівчиня.
Юлія Кириленко також поділилася власним досвідом як внутрішньо переміщена особа. У 2022 році вона виїхала з тимчасово окупованого Бердянська до Запоріжжя:
«Знаєте, адаптаційний період у кожного проходить по-різному. Кожен переживає це по-своєму, адже ти буквально залишаєшся без усього. Особисто я змогла повністю адаптуватися десь через два роки. Хоча роботу знайшла одразу, емоційно було дуже складно. Ти постійно чекаєш, коли скажуть: “можна повертатися додому”. Саме тому більшість залишається у Запоріжжі, щоб бути ближче від дому».
Авторка: Оксана Щербина
Читайте також:
- Пройшов полон і поранення: як волонтер із Запоріжжя евакуює людей із Комишувахи на броньованому авто
- «На відстані 20 кілометрів»: чому зросли обстріли Комишувахи та яку загрозу це несе Запоріжжю
- «Ми будемо без хліба»: як обстріли нищать фермерство на Запоріжжі
- Евакуація в Комишувасі 2026: скільки людей виїхало та чи фіксують мародерство
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням👈