У соціальних мережах стрімко набрало популярності відео, в якому американці вперше куштують запорізький торт «Іній» та щиро діляться своїми враженнями. Більшість відгуків виявилися позитивними — десерт здивував і смаком, і своєю історією. Автор відео — Всеволод Мирний.
Переглянувши його сторінки, стає зрозуміло: він уже давно живе у США, однак зберігає активну проукраїнську позицію. Допомагає українським військовим, підтримує дітей з числа внутрішньо переміщених осіб і регулярно згадує Запоріжжя — місто, яке називає рідним і до якого намагається привернути увагу іноземців.
Втім для чого втомлювати читачів припущеннями? Журналістка Inform.zp.ua зв’язалася з ним у Zoom, щоб дізнатися більше.
Як на відстані 8 тисяч кілометрів Всеволод допомагає українцям і дітям ВПО? Чому деякі конгресмени США публічно не демонструють підтримку Україні, попри те що фактично залишаються на її боці? Що знають про Запоріжжя в Америці? Чому Україна часто програє в інформаційній війні Росії? І як запорізький торт «Іній» може стати інструментом культурної дипломатії та способом культивування емпатії?
«Мене постійно мучить совість»
36-річний Всеволод родом із Запоріжжя, працює у сфері ІТ. З 2014 року займається волонтерською діяльністю, активно їздив на фронт. 2021 року по роботі переїхав до США, звідки продовжив допомогу військовим. Є співзасновником Brighter Ukraine Foundation та ініціативи Support Ukrainian Defender.
«Після 2022 року в США з’явилося багато людей, які хотіли допомогти Україні, але не розуміли, як це зробити правильно й ефективно. Оскільки вони знали мене особисто і довіряли, то почали передавати допомогу або кошти саме через мене. Ми фактично відправляли майже все можливе: дрони, прилади нічного бачення, медицину, тактичне спорядження, відправляли авто з Європи», — розповідає Всеволод.
Крім того, запоріжець часто допомагає і особисто. За його словами, для нього не принципово, чи це підтримка від фонду, чи від себе — головне закрити потреби конкретного підрозділу або військового.
Окремий напрямок — допомога дітям-переселенцям із Запорізької області та дітям, які втратили батьків. Діти пишуть листи з побажаннями, їх публікують у США, і американці, перейнявшись історіями, можуть придбати подарунок для конкретної дитини. Цього року подарунки отримали близько 800 дітей — від планшетів до якісних розвивальних наборів.
«Допомога триває постійно і в різних напрямках. Якщо чесно, мене постійно мучить совість, що я можу робити більше. Тому й намагаюся допомагати всюди, де це можливо», — говорить Всеволод.
Що таке культивування емпатії і яку роль у цьому може відіграти запорізький торт «Іній»
З 2022 року Всеволод активно займається адвокацією України, а з 2025 року зосередив окрему увагу на підтримці та представленні інтересів Запоріжжя. Він спрямовує свої зусилля на захист національних інтересів і просування підтримки України на міжнародній арені, організовуючи перформанси, івенти, акції та протести.
«Я зрозумів, що потрібно більше працювати над конкретною емпатією — не лише загальною підтримкою України, а з прив’язкою до окремих міст. Наприклад, до Запоріжжя. Я вважаю, що це унікальне місто, особливо зараз, у контексті інформаційної боротьби та впливу на війну», — пояснює айтівець.
Очікувано, що в США мало що знають про Запоріжжя. Як приклад він наводить Запорізьку атомну електростанцію, про яку чули навіть у США, але багато хто думає, що вона розташована у самому прифронтовому місті через назву.
«Я пояснюю, що це назва “запорізька”, але станція знаходиться за кілька кілометрів від Запоріжжя — у тимчасово окупованому Енергодарі, а саме місто Запоріжжя — ні (мається на увазі, що Запоріжжя не в окупації, прим. авторки). Ті, хто стежить за військовими новинами, вже впізнають Запоріжжя, бо воно часто фігурує у подіях як прифронтове місто в Запорізькій області, де тривають бої».
До четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну в Українському інституті Америки, розташованому за сто кілометрів від Центрального парку в Нью-Йорку, відбулася виставка, присвячена різним українським містам — Донецьку, Одесі, Миколаєву та Запоріжжю. Всеволод відповідав за презентацію рідного міста:
«Ми показували іноземцям карту Запорізької області, списки курганів, репліки зі Скіфського золота, Кам’яну Могилу, Хортицю — найбільший річковий острів. Розповідали, що демократія в Україні починалася з козацьких традицій і Запорізької Січі, про виборну владу та одну з перших Конституцій. Це дуже зацікавило іноземців, адже інститут часто відвідують дипломати та посадовці. Саме тому я вважаю, що розповідь про Запоріжжя — важлива й актуальна тема».
Для довідки: Український інститут Америки — некомерційна організація, що просуває мистецтво, музику та літературу України та української діаспори. Інститут виконує роль культурного центру для українсько-американської громади та «вікна в Україну» для американців, проводячи художні виставки, концерти, кінопокази, поетичні читання, літературні вечори, дитячі програми, лекції, симпозіуми та освітні програми, доступні для широкої публіки.
Інститут був заснований у 1948 році Вільямом Дзусом — винахідником, промисловцем і філантропом. Будівля розташована на розі Іст 79-ї вулиці та П’ятої авеню в Нью-Йорку, є Національною історичною пам’яткою та охороняється як частина історичного району Нью-Йоркського Метрополітен-музею.
«Запоріжжя зараз унікальне тим, що, хоч і згадується у так званій “фейковій” Конституції Росії, воно насправді належить Україні. Росіяни внесли його до своєї конституції, не захопивши місто, а наше місто — у нашій Конституції. Тому я вважаю, що якщо ми зможемо захистити Запоріжжя, ми зможемо захистити й усю Україну.
Я також робив матеріал про референдум, де показав, що у північній частині Запорізької області, яка не окупована, проживає більше людей, ніж в окупованій частині. Хоч ці референдуми взагалі ніким не визнані і не мають жодної юридичної сили, я хотів показати абсурдність цього процесу: математично, з такою кількістю населення в неокупованих районах, жоден референдум не міг би працювати. Мета була — щоб усі розуміли, що це просто смішний і абсурдний процес, а не щось серйозне», — продовжив Всеволод.
Активіст додав, що, на його думку, ключове — культивувати емпатію до конкретного міста, конкретної людини або історії, адже це робить контрпропаганду більш ефективною.
Саме з цією метою з’явилося відео, де американці дегустують запорізький торт. Всеволод через соцмережі дізнався рецепт, закупив усі необхідні інгредієнти та попросив знайомого кондитера його спекти. А далі вже відомо, що сталося.
Зважаючи на позитивний досвід, українець у США планує зробити так, щоб продукт був доступний для американців та українців у США — наприклад, щоб його можна було замовити онлайн або знайти на полицях магазинів.
«Сподіваюся, що згодом торт буде доступний у Нью-Йорку і зберігатиме назву, яка прямо пов’язана із Запоріжжям — нейтрально і без війни. Для прикладу, “запорізький іній” або просто “запорізький” », — ділиться планами волонтер.
Тут вже неможливо було не відволіктися від міжнародної політики та контрпропаганди, адже питання не менш важливе (дисклеймер — гумор, прим. авторки): що Всеволоду більше до смаку — «Київський торт» чи «Іній»?
«Дивіться, як у мене. У дитинстві я не знав, що це наш “Іній”. Часто його їв, і мені здавалося, що це звичайний торт, тому я його менше цінував. Київського в нас ніколи не було — його потрібно було купувати в Києві, коли мама там була, тож я любив київський більше.
Потім, уже в дорослому віці, я зрозумів, що “Іній” — тільки запорізький, і що він у нас один такий. Коли його довго не їси, а він домашній, свіжий або з хорошої кондитерської, а не з гастрономії, він дуже смачний — бізе, крем, згущене молоко. І мені він дуже подобається.
Не можу сказати точно, який більше подобається — київський чи “Іній”.
Київський солодший, багато його не з’їси, а запорізький для мене все ж вибір №1».
Гештальт закрито. Повертаємося до серйозного інтерв’ю.
«Американці люблять переможців, особливо ця нова влада»
Українець ще раз наголосив, що, розповідаючи про війну та політику, важливо прив’язувати інформацію до конкретних міст і людей. Це допомагає іноземцям персоналізувати трагедію: набагато легше співчувати конкретному випадку, ніж абстрактним подіям. За словами Всеволода, у США та Європі політики здебільшого наївні і вірять, що з Росією можна про щось домовитися.
«Коли буде сильніша прив’язка до Запоріжжя та конкретних людей, це створить суспільний тиск і значно ускладнить керівництву будь-які спроби сказати: “Віддайте Запоріжжя”. Адже місто велике, промислове, з багатою культурно-історичною спадщиною — його втрата була б катастрофою для України.
Тому я вважаю, що люди, які пов’язані із Запоріжжям і живуть за кордоном, мають докладати зусиль, щоб культивувати емпатію до міста у різних напрямках», — говорить запоріжець.
За його словами, для цього не потрібні великі ресурси. Звісно, значні кошти полегшують завдання, але за їх відсутності вистачає активності, креативу, часу та бажання:
«Вже не потрібно мати величезний бюджет, щоб контролювати політику чи навіть стати мером. Візьмемо приклад Нью-Йорка: мер через соціальні мережі здобув перемогу у найбільш відомому та впливовому місті світу завдяки TikTok та Instagram. Йому всього 34 роки. Соціальні мережі зараз дуже сильно змінюють правила гри.
Для довідки: З 1 січня 2026 року мером Нью-Йорка став Зохран Мамдані (Zohran Mamdani), член Демократичної партії та «Демократичних соціалістів Америки», який переміг на виборах у листопаді 2025 року. 34-річний політик, раніше представлявший Квінс, виступає за соціальні реформи, зокрема заморожування орендної плати та безкоштовний проїзд у автобусах.
Якби, наприклад, Такер Карлсон не був проросійським, а працював на підтримку України, або якби інші великі блогери з мільйонною аудиторією працювали в нашому напрямку, це значно полегшило б ситуацію. Навіть менші блогери з аудиторією у 2 мільйони мають великий вплив на своїх підписників».
Всеволод продовжив, що попри певний наратив, що Україна всім набридла у Нью-Йорку, підтримують нашу країну, навіть якщо про неї мало говорять у новинах або американська влада не робить відповідних кроків.
«Я спілкувався з одним республіканським конгресменом. Він підтримує Україну, але не голосує за рішення, пов’язані з нашою країною, бо каже, що в його окрузі більшість під впливом російської пропаганди і підтримують Росію. Він знає контекст подій — навіть про такі речі, як розстріляні кобзарі (це трагічна сторінка української історії 1930-х років, що описує масове знищення незрячих народних співців радянською владою, прим. авторки) — але голосує відповідно до позиції своїх виборців. Він сам каже: “Якщо ви переконаєте моїх виборців підтримувати Україну, я завжди буду голосувати”».
Всеволод наголошує, що росіяни діють комплексно, впливаючи на населення США. Це проявляється як відкрито — через фейки, перекручування фактів і історії, залякування, — так і м’яко, через так звану «велику російську культуру». Вони виділяють величезні кошти на клуби при університетах, читання Достоєвського та різні культурні програми. Пропаганду поширюють багатьма каналами: школи, освітні програми, культурні заходи — усе це працює системно й комплексно.
«Але навіть через це вони поширюють меседжі, що в Україні нібито корупція, а Росія «захищається». Тобто їхня пропаганда системна і комплексна, працює у всіх напрямках», — розповідає запоріжець.
Українська спільнота в США активно протидіє цій пропаганді: розвінчує міфи, показує, що Україна — самостійна держава зі своєю історією, письменниками, поетами, всесвітньовідомими художниками та архітекторами.
«У Нью-Йорку мешкає приблизно 200–300 тисяч українців. Тобто побачити українця на вулиці — не рідкість, вони представлені в усіх сферах. Саме вони поширюють українські наративи, підтримують зв’язок із громадою та намагаються впливати на міжнародний контекст. Фізично підтримувати країну важливо не лише словами, а й діями», — наголошує Всеволод.
«Чим більше росіян зазнає втрат щомісяця, і якщо ми будемо сильні, стримувати їх і показувати, що можемо вистояти, тим більше країн приєднається до підтримки України. Американці люблять переможців, особливо ця нова влада», — підсумував українець.
Нагадаємо, багато дівчаток у дитинстві приміряли мамині туфлі та вчилися дефілювати перед дзеркалом, мріючи про спалахи фотокамер і яскраві софіти. Для більшості це так і залишилося дитячою грою. Але 26-річна Юлія Ратнер пройшла шлях до світової модної індустрії, навіть не плануючи стати моделлю.
Вже з 16 років вона виходила на подіуми світових столиць моди, беручи участь у показах люксових брендів Valentino, Chanel, Maison Margiela та Fendi. Модельна кар’єра привела Юлію не лише до провідних модних домів, а й у кіноіндустрію: нещодавно вона спробувала себе в новому амплуа, знявшись у фільмі «Кутюр» режисерки Аліс Вінокур разом із Анджеліною Джолі. У стрічці Юлія фактично зіграла саму себе — українську модель, чия професійна реальність тісно переплетена з особистими викликами війни.
Авторка: Оксана Щербина
Фото з соціальних мереж Всеволода Мирного
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням 👈