Запоріжець Роман Забавін зустрів повномасштабне вторгнення вдома — і довго не міг вирішити, чи має право йти на війну без досвіду. Каже, два місяці щодня заглядав у поштову скриньку й чекав повістку. А отримав її не «офіційно» — просто на вулиці, посеред парку, у грудні 2022-го.
У лютому 2023 року Роман долучився до Збройних сил України на посаді стрільця. Майже пів року виконував бойові завдання на різних напрямках — зокрема поблизу Запоріжжя, а також у Харківській та Миколаївській областях. Потім його підрозділ вирушив на Донеччину.
«Ну все, навоювався». День, який розділив життя
Наприкінці липня 2023 року, на «нулі», Роман із побратимами потрапив під щільний обстріл. Того дня їхні позиції штурмували тричі.
«Під час крайнього обстрілу я отримав поранення — росіяни закинули ручну уламкову гранату, вона впала біля мене десь за 1–1,5 метра. Перше було прикре відчуття: “Ну все, навоювався!”. Друге — здивування: “Як я досі живий?”», — згадує він.
Роман вижив дивом. Але далі почалося найважче — евакуація.
1,5 км, які тягнулися 5 годин
До стабпункту було всього близько півтора кілометра. Та вивозили пораненого вночі — через заміновану територію, яка ще й прострілювалася. Романа несли на ношах п’ять годин. Турнікети, накладені під час надання першої допомоги, залишалися надто довго — орієнтовно 7,5 години.
Саме тривала евакуація та турнікетний синдром у підсумку призвели до ампутацій: Роману довелося втратити ліву руку й ліву ногу.
Що було далі, він пам’ятає уривками — стан був важким. До того ж усі його речі разом із телефоном залишилися на позиції. Кілька днів він не виходив на зв’язок.
Три дні тиші й пошуки рідних
Мати та сестра намагалися з’ясувати, де Роман і що з ним сталося. За його словами, правдивої інформації тоді не могли надати ні тактична служба, ні частина. Допомогла поліція — саме з її участю рідні знайшли Романа в лікарні імені Мечникова в Дніпрі.
«У мене 3 серпня день народження. А 4-го числа я прийшов до тями в реанімації та подумав: “Невже це друге моє життя?”» — каже він.
Протези, реабілітація і щоденна дисципліна
Перше протезування та реабілітацію Роман пройшов у грудні 2023 року на Львівщині. Зараз він продовжує відновлення та звернувся до центру MCOP Україна за покращеним протезуванням нижньої кінцівки. Там йому замінили куксоприймач і провели програму адаптації та оптимізації ходи, яку MCOP Україна реалізує спільно з фондом Future for Ukraine.
Після поранення, зізнається Роман, побут став складнішим — але протези повертають опору і впевненість.
«Протезом руки можу виконувати прості дії — наприклад, щось потримати. Загалом протези допомагають тримати баланс у тілі, додають впевненості, бо виглядаєш симетрично. Я з протезами зранку до вечора. Коли сиджу або лежу — знімаю частину нижче коліна, а куксоприймач лишається. Знімаю його лише на ніч», — розповідає ветеран.
«Жити як до поранення — без компромісів»
Його мотивація — власний прогрес. Роман регулярно тренується й відстежує результати: якість ходи, швидкість, витривалість. Головний план — не «пристосуватися» до втрат, а повернути собі повноцінне життя.
«Планую жити життя, яке було в мене до поранення — без компромісів», — підсумовує він.
За інформацією ініціативи Future for Ukraine, у межах програми, яку фонд реалізує разом із Medical Center Orthotics & Prosthetics (MCOP), протезування та реабілітацію вже отримали 72 українські захисники зі складними випадками ампутацій.
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням 👈