Російська окупація не лише змінює зовнішній вигляд шкіл, а й глибоко впливає на свідомість дітей. Вчителів змушують переходити на російські програми, учнів — вчити історію вигаданої “Новоросії”. Освіта в Бердянську стала частиною пропаганди.
Як виглядала освіта до окупації
До повномасштабного вторгнення у Бердянську працювали 18 шкіл, 16 дитячих садків, 5 центрів дитячої творчості, 6 коледжів та 2 університети (Бердянський державний педагогічний університет та Бердянський університет менеджменту та бізнесу). Місто мало повноцінну освітню систему з українською мовою викладання, позашкільною освітою та можливістю вступати до вишів.
Що змінилося після окупації
Окупаційна влада почала поступово змінювати освітню систему. У 2022-2023 роках українську мову ще викладали, але з тиском і заборонами. Окупанти поширювали фейки, ніби батьки виступають проти української мови. На практиці її витісняли. Усі, хто намагався зберегти викладання українською, стикалися з погрозами.
Історію та літературу України викинули з навчальних програм. Замість них — курси про “Новоросію” і “воссоединение”. З 1 вересня 2025 року у школах почали викладати “Історію рідного краю” за російським зразком. Автор підручника — Віктор Гнєдишев, вчитель з Мелітопольського району, який відкрито підтримує окупацію. Він подає історію Запорізького краю так, ніби Україна ніколи не існувала як держава.
Ідеологія через уроки, лекції й рухи
У школах з’явилися пропагандистські заходи. Наприклад, представники організації “Знание” разом із колаборантами проводять уроки у школах. Вони розповідають школярам російське трактування подій Майдану, війни та окупації. Також діти змушені брати участь у рухах “Юнармія”, “Движение первых” і “Орлята России”. Їх навчають стріляти, ходити строєм, підкорятися. Школярі одягають військову форму і постійно чують, що мають “служити Росії”.
Окупаційна адміністрація тисне на вчителів. Їх змушують викладати тільки російською, працювати за російськими програмами. Тих, хто відмовляється, — звільняють або переслідують. За даними Human Rights Watch, батькам погрожують штрафами й навіть позбавленням прав, якщо дитина не відвідує школу з російською програмою.
Нестача кадрів і низька якість освіти
Більшість українських вчителів виїхала або відмовилася співпрацювати. За даними Радіо Свобода на окупованих територіях півдня України, зокрема у Бердянську, фіксували факти участі російських вчителів у навчальному процесі. У розпорядженні журналістів є список із близько 80 вчителів з Дагестану, які були направлені для викладання на територіях, що перебувають під контролем окупаційних адміністрацій, включаючи Бердянськ.
Із 18 лише два директори шкіл №6 та №8 – погодились на співпрацю з окупаційною владою. Із майже 1000 працівників шкіл співпрацювати з окупантами погодились не більше 50 вчителів і приблизно 150 представників технічного персоналу. Наприклад, Тетяна Дубинська – колишня вчителька української мови та літератури, яка раніше викладала у школі №6. Вона була відома своєю активною позицією щодо збереження чистоти української мови та підтримувала учнів у прагненні уникати суржику. Однак після окупації міста Тетяна погодилася співпрацювати з місцевою владою та стала директоркою Бердянської школи №1.
Із 16 директорів дитячих садочків лише четверо завідувачів (ЗДО №33, 35, 37 та 25) погодились на співпрацю. З усіма цими особами були припинені трудові відносини, а на їх місця були призначені нові виконавці обов’язків з української сторони.
У відділі освіти виконкому Бердянської міської ради було звільнено п’ятьох колаборантів, зокрема самопроголошену “начальницю” освіти Галину Шадуріну. Наразі так званим “міністром освіти та науки Запорізької області” є русифікатор зі стажем, Олександр Калягін.
У Бердянську зараз працюють під керівництвом окупантів 16 шкіл. Закрились лише дві: школа №7 — була закрита ще до початку повномасштабного вторгнення, а школа №9 — закрита на ремонт після 2022 року й досі не відновила роботу. Дитячі садочки формально продовжують роботу, але вже під російським керівництвом і за освітніми програмами РФ. Із коледжів відновили діяльність під керівництвом окупантів лише два: Бердянський машинобудівний коледж та Бердянський медичний коледж.
Замість університету — вивіска для пропаганди
До окупації в Бердянську працював Бердянський державний педагогічний університет. Після захоплення міста його евакуювали до Запоріжжя, де він продовжує працювати дистанційно.
Окупанти створили на його місці “Азовський державний педагогічний університет”. Його очолила Катерина Степанюк, яка раніше працювала в українському університеті. Тепер вона впроваджує нові програми — не для навчання, а для пропаганди. Окупаційний “університет” пропонує спеціальності з педагогіки, економіки та юриспруденції. Але студентів вчать “правильній” історії, підготовці до служби РФ і відданості “вітчизні”. Установа не визнається в Україні і світі. Її дипломи — фікція.
Вартість навчання висока: до 88 500 грн на рік. Діють “соціальні виплати” — наприклад, грошова допомога для студентів, які одружилися під час навчання.
З 1 вересня 2026 року окупаційна адміністрація планує повністю змінити структуру вищої освіти. Вони скасовують бакалаврат і магістратуру. Замість цього вводять “базову” й “спеціалізовану” освіту. Базове навчання триватиме до 6 років, спеціалізоване — ще до 3 років.
Онлайн-освіта — під загрозою
Попри окупацію, багато дітей і студентів навчаються дистанційно за українськими програмами. За даними Human Rights Watch, станом на червень 2024 року понад 62 тисячі дітей із ТОТ навчаються онлайн. Але окупаційна влада тисне на таких учнів і їхніх батьків. Їм загрожують штрафами, обшуками, навіть забирають дітей. Влада намагається зламати спротив і примусити всіх до російської системи.
Життя у страху: психологічна травма дітей
Щоденний тиск, контроль, заборони, страх викликають у дітей тривожність, замкнутість або агресію. Учні змушені приховувати, що говорять українською або навчаються в українському закладі. Їх змушують мовчати, не довіряти вчителям і боятися за кожне слово. Після деокупації ці діти потребуватимуть глибокої психологічної допомоги. Адже школа стала для них не місцем розвитку, а джерелом стресу.
Освіта — одна з найскладніших сфер для відновлення. Потрібно буде не лише повернути українські програми, а й відбудувати довіру, забезпечити вчителів, дати можливість підтвердити здобуті знання. Україна вже затвердила план відновлення освіти на 2024-2027 роки. Діти з ТОТ зможуть складати додаткові іспити, щоб повернутися до української системи. Усі дипломи й сертифікати, видані окупаційною владою, не визнаються в Україні.
Окупація змінила школи в Бердянську до невпізнання. У класах — пропаганда, у вчителях — страх, у дітях — тривога. Росія використовує освіту як зброю: вона намагається знищити українську мову, історію, культуру, ідентичність. Але навіть у таких умовах багато дітей і батьків чинять опір. Вони вірять, що Україна повернеться. І разом із нею — справжня школа.