До широкомасштабного вторгнення та окупації медична система в Бердянську мала проблеми, але загалом залишалася стабільною й доступною для мешканців міста. Медична система України перебувала у процесі реформування, однак все ще залишалася вразливою через низку хронічних проблем. У Бердянську працювали доросла та дитяча лікарні, пологовий будинок, амбулаторії (в кожному районі), лабораторії, стоматологічна поліклініка. Держава фінансувала ключові медичні програми – наприклад, “Доступні ліки”, впроваджувалася система користування електронними рецептами та могли записатися на прийом через електронну чергу.
У межах загальнонаціональної медичної реформи з 2018 року у місті активно впроваджувалась електронна система охорони здоров’я eHealth. Вона передбачала створення єдиної цифрової бази пацієнтів, лікарів, медичних закладів і послуг. Це дозволило структурувати доступ до медичних послуг та спростити комунікацію між пацієнтами і лікарями.
Багато хто вже мав обраного сімейного лікаря, терапевта чи педіатра. Діагностика й лікування в більшості випадків були безкоштовними, а пацієнти мали право вільно обирати лікаря, проходити обстеження без зайвої бюрократії.
Швидка допомога була доступною, а аптеки працювали стабільно. В них можна було придбати сертифіковані українські та закордонні препарати, а система контролю якості гарантувала безпечність медикаментів. Окрім державних установ, у місті активно працювали приватні медичні центри (“Зелена аптека”, “Медіфаст”, “Надія”, “ВІЗАНТ”), які були альтернативами комунальним закладам і часто надавали послуги швидше чи з вищим рівнем сервісу.
Ситуація почала змінюватися після окупації – доступ до ліків, лікарів та базових медичних послуг став значно ускладненим. Ми дізналися про найголовніші проблеми у сфері медицини в тимчасово окупованому Бердянську.
Початок війни – пусті аптеки
У перші місяці широкомасштабного вторгнення та окупації у Бердянську аптеки працювали в надзвичайно напруженому режимі. Черги до аптек сягали 200-300 людей, і це була не просто скупченість, а реальна черга, де люди буквально вели списки, щоб зберегти своє місце. Люди проводили в чергах години, намагаючись отримати необхідні медикаменти на тлі дефіциту.
Це було зумовлено низкою факторів. По-перше, в умовах блокування логістики й бойових дій порушилося постачання медикаментів з підконтрольної території України, а наявні склади спустошувалися. По-друге, частина аптек припинила роботу через брак товару або відсутність персоналу. Це спричиняло надмірне навантаження на ті аптеки, що залишалися відкритими. На фоні загальної тривожності багато людей прагнули зробити “запаси” препаратів, поповнити домашні аптечки, скуповуючи навіть те, що не було життєво необхідним.
Проблем додавали перебої з банківською системою: через поганий зв’язок (або його періодичну відсутність) термінали просто не спрацьовували, а отримати готівку в умовах окупації ставало дедалі складніше.
Ліки в обмін на паспорт
З літа 2023 року пацієнти, які перебувають на диспансерному обліку (зокрема хворі на цукровий діабет, бронхіальну астму, а також ті, хто переніс інфаркт або інсульт), можуть отримати безкоштовні або пільгові препарати лише за умови наявності російського паспорта та російського страхового номера індивідуального особового рахунку (СНІЛС) у системі пенсійного фонду РФ. Від серпня 2023 року ці вимоги стали обов’язковими – без них пацієнтів не вносять до єдиної бази, а отже, й не видають ліки.
Ще раніше, з червня 2023, така схема вже діяла для отримання життєво необхідних препаратів, зокрема гормонів щитоподібної залози та інсуліну.
Медична допомога стала важкодоступною і в організаційному сенсі. Запис на діагностичні обстеження розписаний на кілька місяців вперед. Аналогічна ситуація з вузькопрофільними фахівцями – черги великі, а спеціалістів бракує навіть у приватних клініках. Наприклад, мешканці скаржаться, що чекали на прийом до приватного лікаря два місяці.
У таких умовах доступ до медичної допомоги перетворився для мешканців на справжній квест, де ключовим “перепустковим” документом став російський паспорт.
Проблеми із кадрами
У грудні 2024, за даними “Бердянськ 24”, лікарні міста працюють із серйозною нестачею персоналу: з 1746 штатних позицій зайнято лише 1321,5, а це близько 75% загальної кількості. Серед 359 лікарських ставок заповнено лише 179 (50%), а середнього медперсоналу – 565 з 719 ставок (79%).
Через небезпеку та тиск багато місцевих медиків виїхали. Окупаційна влада намагається залучати лікарів з Росії: до Бердянська періодично були відряджені медики з Чувашії, Казані та інших регіонів РФ.
Які лікарні працюють в Бердянську під прапором рф
З січня 2025 року медичну систему в Бердянську було офіційно “реорганізовано” під керівництвом окупаційної влади – переведено на російські стандарти надання меддопомоги. За офіційними заявами окупаційної влади, нові стандарти покликані покращити систему надання медичної допомоги у “історичних регіонах Росії”, до яких наразі зараховують і Запорізьку область.
В 2023 році головним лікарем Бердянської міської лікарні став Костянтин Скорупський. В Бердянську він почав працювати після того, як його звільнили із посади “міністра охорони здоров’я” в окупованому Криму, через проблеми з постачанням ліків та зірвані терміни реалізації національних проєктів у 2022–2023 роках. Окупаційна влада заявила про повернення до “радянської системи Семашка” – централізованої моделі охорони здоров’я, розробленої у 1920-30-х роках, яка базувалася на широкому охопленні населення та жорсткому державному контролю медичних закладів.
Нелегальний ринок медикаментів
Особливою підтримкою для мешканців Бердянська стали чати та групи у соціальних мережах. Сам там люди обмінюються, продають або просто віддають медикаменти ще українського виробництва – ті, які знайти в аптеках неможливо. У цих ще спільнотах активно шукають інформацію про графіки прийому лікарів, намагаються зорієнтуватися, де і як можна пройти обстеження чи здати аналізи.
На тлі гострої нестачі якісних ліків не раз звучали скарги на російські препарати – як на їхню високу ціну, так і на сумнівну ефективність. Мешканці повідомляли, що ліки “не діють”, хоча коштують доржче аніж в українських аптеках.
Ціни в приватних клініках
З огляду на обмежений доступ до державних послуг охорони здоров’я, мешканці Бердянська дедалі частіше звертаються до приватних медичних центрів та лабораторій. Одним із найпоширеніших у місті є центр “Синэкс”.
Ми проаналізували актуальні ціни на найпоширеніші аналізи, без яких часто не обійтися навіть для базової діагностики. Так, клінічний аналіз крові коштує 450 рублів (221 грн), загальний аналіз сечі — від 280 до 310 рублів (137-153 грн) (залежно від методики проведення), біохімія крові — 634 рублі (312 грн), печінкові проби — 1350 рублів (664 грн).
Сама окупаційна влада визнає наявність низки проблем у сфері медицини. За 2024 рік на гарячу лінію так званого “міністерства охорони здоров’я Запорізької області” надійшло понад 12,5 тисяч звернень з усієї тимчасово окупованої частини регіону.
Серед основних озвучених труднощів – дефіцит профільних лікарів та великі черги на прийоми, зокрема через нестачу вузьких спеціалістів. У відповідь окупаційна адміністрація заявляє про спроби залучити кадри: у 2024 році нібито приїхали 44 лікарі за програмою “земський медик”, а у 2025 очікують понад 60 нових фахівців.
Також серед поширених звертань – скарги на некоректне поводження з боку персоналу та необґрунтовану відмову в безоплатній медичній допомозі. Окремо згадується проблема із затримками постачання окремих ліків для онкохворих пацієнтів.
Висновок
Окупація суттєво погіршила ситуацію. Постачання медикаментів було значно ускладнене, аптеки зіткнулися з дефіцитом препаратів, а довгі черги стали нормою. Введення вимоги наявності російського паспорта для отримання ліків, нестача кваліфікованих лікарів, а також переведення медичної системи на російські стандарти призвели до обмеженого доступу до якісної меддопомоги. Значна частина місцевих медиків виїхала, а замість них приїжджають лікарі з Росії.
При цьому мешканці змушені шукати альтернативи через приватні клініки та обміни препаратами, що здорожчує лікування та не гарантує якість медикаментів. Окупаційна влада декларує покращення системи, проте реальна ситуація залишається складною через кадровий дефіцит, черги та проблеми з доступом до безоплатної допомоги.