Тисячі дітей у прифронтовому Запоріжжі та області регулярно чують звуки війни. Вибухи, робота протиповітряної оборони, гуркіт українських літаків – це щоденна реальність для малечі та підлітків. Деякі з них звикли до цих звуків за понад три роки повномасштабного вторгнення, а інші – досі лякаються.
Inform.zp.ua дізнавався, як правильно заспокоїти дитину під час обстрілу, чи варто називати вибухи грозою та коли звертатися по допомогу до психолога. Детальніше – у цьому матеріалі.
Від паніки до звикання
Олена та Віталій – батьки трьох дітей. Їхній доньці Ксенії зараз 20 років, Катерині – 15, а синові Дмитру – шість. Родина залишається в Запоріжжі з перших днів повномасштабної війни. Спочатку вони дуже лякалися та відчували паніку.
“На початку, звичайно, було страшно і тривожно, коли навіть була повітряна тривога, не кажучи вже про вибухи”, – ділиться Олена.
Деякий період вони ходили в укриття, але згодом облаштували безпечне місце у ванній кімнаті. Там вони проводили час у моменти, коли місту загрожувала небезпека: дивилися фільми, серіали, грали в настільні ігри. Так вони власними силами намагалися відволікти дітей від постійної напруги й поганих новин.
Зараз родина вже звикла до умов війни. Страх не зник повністю, але став менш гострим. Діти вчаться переключати увагу, а батьки, попри звикання до обстрілів, продовжують бути обережними – дозволяють гуляти Катерині та Дмитру лише поруч із домом і стежать за ситуацією.
“Зараз ми трохи звикли, але напруга все одно залишається. У такі моменти я намагаюся відволіктися малюванням або читанням книжок”, – розповідає 15-річна Катя.
Як проявляється стрес та як спілкуватись із дитиною
Психологиня благодійного фонду “Схід SOS” Анна Демиденко каже, що гостра стресова реакція проявляється в перші три дні після травматичної події. Вона може виражатися у вигляді ступору та апатії або, навпаки, агресії, істерик, плачу, нервового тремтіння, панічного страху. У такій ситуації важливо бути поруч з дитиною, не знецінювати її емоції, заспокоювати та підтримувати. Фахівчиня радить жити звичне життя, більше бувати на свіжому повітрі, не давати навантаження на нервову систему, а навпаки більше часу приділяти релаксації та творчості.
Найрозповсюдженіша помилка батьків – списувати звуки вибухів на грозу, каже Анна. Це може заспокоїти в моменті, але створює проблеми пізніше.
“Так, в моменті це може заспокоїти дитину, але що робити потім, коли дитина чує справжній грім? І як пояснити, що при попередній “Грозі” ми йшли в укриття, або подалі від вікон, а при справжньому нічого такого не відбувається?”, – зазначає психологиня.
Щодо українських літаків, варто проговорити реальну ситуацію: “Ми далеко від фронту, тут може бути лише наш літак, і він нас захищає”. Також, якщо почули характерний звук роботи ППО, який вже багато хто впізнає, можна пояснити дитині, що цей звук теж означає захист. Неприпустимим є знецінення почуттів дитини фразами на кшталт “Та чого ти так лякаєшся!” чи “Ти вже не маленький!”.
“Війна, вибухи, постріли – це все потужний вплив на дитячу психіку, і якщо хтось справляється самостійно, іншим може бути потрібна підтримка, і в будь-якому випадку – кожна дитина має право відчувати те, що відчуває, і в першу чергу це страх”, – каже фахівчиня.
Не слід запевняти дитину, що вибухів більше не буде, оскільки ніхто не може цього передбачити.
“Але зазвичай українські батьки реагують адекватно і достатньо добре можуть підтримати і заспокоїти свою дитину. Найголовніше – не давати марних надій і невиконаних обіцянок, адже це може підірвати довіру до батьків і правдивості їх слів. А ми, батьки, маємо бути опорою нашим дітям”, – зауважує Анна Демиденко.
Якщо стан стресу триває довше декількох днів та психологічний стан дитини суттєво змінився – варто взяти консультацію фахівця. Зокрема, БФ “Схід SOS” надає безоплатні консультації в мережі просторів психосоціальної та юридичної підтримки «Затишно space». В різних регіонах вони проводять арттерапію, консультації та групи підтримки. За два роки роботи такі заняття відвідали понад 4 тисячі дітей.
Дії батьків під час обстрілу
Під час обстрілу найперше, що потрібно зробити – це забезпечити дитині і собі безпечний простір в укритті або використати правило двох стін. Далі варто пояснити дитині, чому це місце безпечне. Наприклад, “Ми сховалися аж за двома стінами, дивись – ми в самісінькому центрі будинка, нас захищає кожна цеглинка!”, або, перебуваючи в інших містах, можна сказати: “Ми зараз у метро, пам’ятаєш, як глибоко ми спускалися на ескалаторі? Ми дуже добре сховалися, тут нас ніщо не дістане!”.
Психологиня радить запропонувати дитині піклування про когось – домашнього улюбленця чи іграшку, залежно від віку. Це дасть дитині почуття впевненості і контролю, допоможе відволіктися від тривожних думок. Якщо дитині комфортно і вона не проти, можна сісти поруч, обійняти, взяти за руку.
Якщо дитина починає панікувати в укритті, важливо бути поруч із нею. Потрібно встановити зоровий контакт, щоб ваші очі були навпроти очей дитини. Варто спробувати допомогти дитині розповісти, що вона відчуває. З дітьми молодшого віку слід використовувати простішу мову без складних термінів, а з підлітками краще говорити як з дорослими.
“Чим старша дитина, тим більше і глибше вона розуміє ситуацію. Тим більш детальної і щирої розмови може потребувати. Звичайно, що ми маємо адаптувати наші слова підтримки і пояснення ситуації під вік дитини. Але також в будь-якому віці можна запитати «Як ти зараз?», «Чи маєш питання?»”, – радить психологиня Анна Демиденко.
Водночас фахівчиня БФ “Схід SOS” звертає увагу, що кожна дитина має різну нервову систему, досвід життя в різних містах із різною ситуацією безпеки. Тому, перш ніж заспокоювати і підтримувати під час небезпеки, варто оцінити конкретну ситуацію: як вона зараз поводиться, як реагує та що робить.
Ефективними є техніки дихання, щоб заспокоїтись. Для старших підійде відома техніка дихання по квадрату, для дітей молодшого віку – “квітка-свічка”. На вдиху потрібно уявили, що нюхаємо улюблену квітку, на видиху – що задуваємо свічку. Якщо доводиться часто бувати в укриттях, варто підготувати для малечі релаксуючі заняття: розмальовки, головоломки, карткові ігри.
Щоб допомогти дитині повернути відчуття безпеки, батькам насамперед потрібно заспокоїтися самостійно. Бо якщо батьки знервовані і панікують, то довести дітям, що все добре, не вийде.
Крім того, психологиня підкреслює важливість дбати про себе. Можна робити дихальні вправи одночасно з дитиною, показуючи приклад спокою та контролю над ситуацією.
“На жаль, цілковитої безпеки в нашій країні зараз немає. Але бути разом, займатись улюбленими справами, грати в улюблені ігри, піклуватись один про одного, мати звичні обов’язки – домашні чи навчальні, спілкуватись з друзями, власне, жити звичне життя попри всі негаразди – це вже підтримка та віра в наше спільне гарне майбутнє та змістовне сьогодення”, – підсумовує психологиня.
Авторка: Карина Сінько
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.