У Запорізькій обласній лікарні щодня лунає не лише звук медичних приладів, а й далекий гул російських обстрілів. Попри війну, постійну тривогу, тут виконують складні операції, які дарують людям друге життя.
Журналістка Inform.zp.ua поспілкувалася із завідувачем відділення трансплантації та нефрології Євгеном Гайдаржі, який понад 20 років працює в обласній лікарні. Про складні операції під час війни, історії порятунку та необізнаність людей – читайте далі.
Досвід Запорізької обласної лікарні
Трансплантологія – це галузь медицини, що займається пересадкою органів і тканин, коли інші методи лікування вже неефективні. Лікар-трансплантолог виконує хірургічні операції з пересадки, а також координує підготовку пацієнтів, підбір донорів і післяопераційний догляд.
Запорізька обласна клінічна лікарня (ЗОКЛ) є одним із провідних центрів трансплантології в Україні. Тут вперше в країні провели пересадку печінки та серця. Загалом у ЗОКЛ виконали понад 650 трансплантацій нирок, 18 – печінки, 3 – серця та понад 180 пересадок В-клітин підшлункової залози.
У лютому 2025 року лікарі ЗОКЛ провели дві мультиорганні трансплантації, пересадивши серце, печінку та дві нирки, врятувавши життя семи пацієнтам з різних регіонів України.
Виклики в умовах війни
Попри значні досягнення, трансплантологія в Україні стикається з низкою викликів. Повномасштабна війна вплинула на медицину. По всій країні відчувається нестача кадрів у медичному секторі. За статистикою, понад 50% лікарів первинної ланки в Україні – старші за 50 років, а чверть усіх лікарів – пенсійного віку.
У Запорізькій обласній лікарні проблеми підсилені й моральним тиском. Медики майже щодня чують російські обстріли, попри це продовжують проводити операції навіть у складних умовах. Один із таких фахівців – Євген Гайдаржі, лікар-хірург вищої категорії, кандидат медичних наук і доцент, який має понад 20 років досвіду та пройшов численні стажування й конференції в Україні та за кордоном.
«Проводимо операції під звуки канонади. Ми вже звикли, навіть, коли працюємо, іноді не чуємо. На жаль, коли був обстріл онкодиспансера – було нервово. Паралельно привозили поранених цивільних», – каже лікар.
У разі відключення світла операції не зупиняються, оскільки в лікарні є генератор. До того ж, як зазначає Євген Гайдаржі, трансплантацію переривати не можна. Адже у кожного органа є свій запас часу: нирка – до 24 годин, печінка – 12, серце – лише 6 годин.
Попри все, найбільш емоційними для лікарів залишаються історії порятунку наймолодших пацієнтів.
Історії порятунку дітей
За весь час роботи відділення трансплантації та нефрології вдалося провести 30 успішних трансплантацій нирок для дітей, більшість із яких мали серйозні захворювання.
«Дітям набагато складніше переносити діаліз (процедура, яка очищає кров, коли нирки не справляються самі, – ред). Вони змушені три рази на тиждень по чотири години очищати кров. Вони пропускають школу, зустрічі з друзями. Їх дитинство вкрадене», – пояснює лікар.
Коли лікар говорить про дітей, яких лікував, у нього з’являється посмішка на обличчі. Він пам’ятає історію хлопця, який з 9 до 15 років їздив із міста в місто, шукаючи доступ до діалізу.
«Навіть важко замислитись як це, коли ти залежиш від апарату. Він переїжджав з різних місць. На жаль, родинну (нирку, – ред.) йому не можна було пересаджувати, тому що у мами не співпала група крові. Інші родичі залишились на тимчасово окупованій території. Тому вони стали у чергу на донорський орган і коли з’явилася можливість – відбулася трансплантація», – говорить лікар.
Також Євген Гайдаржі згадує дівчинку, якій нирку віддала мама. Він говорить, що після операції вона дуже змінилася та стала «живою».
Діти в листі очікування на трансплантацію мають пріоритет – вони першими отримують шанс на операцію. Але, щоб пересадка стала можливою, має з’явитися відповідний орган. І коли він з’являється, для команди – це справжнє свято.
«Відчуваю підвищений настрій, від звичайних операцій такого немає. Тебе обіймають, ти врятував. Це дуже спонукає працювати більше», – говорить лікар.
Кількість операцій та вартість
Запорізька обласна лікарня – один із небагатьох медичних закладів в Україні, де активно проводять трансплантації, зокрема від посмертних донорів. Тобто від людини, в якої після констатації смерті можуть бути вилучені органи для трансплантації іншим пацієнтам.
За 2024 рік на базі центру виконали вісім трансплантацій. Також була одна операція з пересадки серця, яку провели київські фахівці на базі лікарні, та кілька мультиорганних заборів – органи передали до інших центрів у Львові та Києві.
З початку 2025 року, за словами завідувача, вже зробили 10 трансплантацій нирок від трупного донора. Усі операції – безоплатні для пацієнтів.
Над кожною трансплантацією працює 30-40 людей: хірурги, анестезіологи, імунологи, нефрологи, медсестри, лабораторії та інші.
«Витрати на операцію покриває повністю держава і на післяопераційний супровід теж. Це хворих ніяк не стосується, вони спокійно отримують лікування», – каже медик.
За словами лікаря, 95% операцій – це успішні результати. Інколи трапляються ускладнення, які потрібно підлікувати. Все залежить від того, як вчасно пацієнт звернувся за допомогою.
Що трансплантують найчастіше і чому
Як зазначив Євген Гайдаржі, сьогодні Запоріжжя – єдиний потужний центр трансплантації в східному та південному регіонах України.
«Немає даних про мультиорганний забір і пересадки в південно-східних областях: Миколаївській, Херсонській, Одеській та Дніпропетровській. Ми зараз входимо в ТОП 7 по трансплантації в Україні», – зазначає медик.
Найпоширеніший орган для трансплантації в Україні, як і у світі – нирка. Потім – печінка, серце, легені, підшлункова залоза. Оскільки пацієнти з хворими нирками можуть жити на діалізі, чекаючи свого органа. Для інших – з цирозом або серцевою недостатністю – трансплантація часто є єдиним шансом вижити.
«Що стосується хворих із проблемами функціонування печінки та серця, якщо їм не вдасться отримати орган своєчасно, то вони просто помирають. Тому і нирка виходить на перший план, бо ці хворі можуть жити, чекати», – говорить лікар.
Чекати доводиться по-різному – від кількох тижнів до декількох років залежно від статусу в листі очікування та активності центру.
Презумпція незгоди – головна перешкода
Найбільша проблема, за словами завідувача – це небажання родичів погоджуватися на забір органів у померлого. Через це в Україні існує дефіцит органів для трансплантації.
«У нас презумпція незгоди. Коли діагностується смерть мозку і людину вже не можна врятувати, її органи можуть послужити на благо і здоров’я інших. Трансплант-координаторам треба проводити дуже важку бесіду з родичами для того, щоб отримати їхню згоду. Це стрес. Багато хто думає, що органи кудись підуть. Це питання чорної трансплантації, воно лякає людей», – говорить лікар.
У країнах із презумпцією згоди навпаки: трансплантація стала нормою. Там рятують значно більше людей.
«Люди знають, що вони можуть стати донорами в разі своєї загибелі. Якщо ти прижиттєво не згоден, ти можеш написати відмову, але якщо тобі знадобиться, то тобі теж не пересадять», – каже Євген.
«Я тут потрібен»
Як зазначає завідувач, трансплантолога завжди пам’ятають його пацієнти. Вони вдячні за нове життя, тому телефонують та вітають зі святами.
«Трансплантолога майже завжди пам’ятають. Це дуже важливо для родини. Це як народження. Щось нове, неймовірне. Людям класно, завдяки нашій команді та роботі. Ми допомагаємо врятувати життя», – каже лікар.
На запитання, чому Євген продовжує працювати у прифронтовому Запоріжжі, лікар відповідає:
«Тому що так треба, хтось повинен залишитись у місті. Я тут потрібен, мені тут комфортно, не дивлячись ні на що. Це моя Батьківщина. Тут наша земля», – говорить лікар.
Авторка: Євгенія Казанцева
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням 👈