Сьогодні, 24 лютого, розпочався 731 день повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Рівно два роки тому розпочалася велика війна, яка торкнулася кожної української родини.
Напередодні Inform.zp.ua поспілкувався з запорізькими військовими, які згадали особистий початок війни та розповіли, на що очікувати запоріжцям далі.
Біль війни торкнувся кожної української родини
«24 лютого 2022 року було нерозуміння того, що відбувається. Того дня я відвіз дитину у садок, а потім зателефонувала мама та розповіла, що почалася війна», – говорить військовий Денис, який наразі знаходиться у Харківській області.
Чоловік почав допомагати військовим та став волонтером, відвозив речі та продукти на Оріхівську трасу. Потім – отримав повістку та пішов служити.
«У мене і так були ідейні погляди, тому без вагань пішов у ЗСУ, це трапилось у 2023 році», – розповідає військовий.
За словами військового, деякі люди стали забувати, що в країні триває війна.
«Чим далі від лінії фронту, то люди забувають, завдяки кому вони живуть, та хто віддав життя за їхнє існування. Авжеж, життя має продовжуватись, проте для військових необхідно більше розуміння та підтримки. Адже ми стикаємося зі смертю, втратами кожного дня і це досить складно», – вважає Денис.
Попри втому, виклики та ризики, військові впевнені, що перемога буде за нами.
«Все закінчиться лише нашою перемогою! На жаль, є загиблі українські військові, біль війни торкнувся кожної української родини… Але ми чекаємо лише перемоги та зробимо все, що нашу перемогу наблизити», – говорить військовий 125 бригади тероборони на позивний «Старий».
Деякі розчарувалися, але готові йти до кінця
Військовий Олег розповів, що в день початку війни жив у Мелітополі. Він разом з іншими чоловіками намагався зупинити окупантів, щоб захистити місто. Для цього довелось пішки йти до Василівки, П’ятихаток, Малих Щербаків.
Тоді чоловік отримав поранення. Від окупантів місцеві мешканці його ховали на горищі. Згодом Олег потрапив у лікарню в Запоріжжі. Після одужання він став до лав 15 бригади оперативного призначення «Кара-Даг», що знаходиться на Запорізькому напрямку.
«За два роки у мене не стало житла, мені нікуди повертатися. Та війна триває… За цей час всі втомилися, деякі розчарувалися. Але військові готові йти до кінця – у нас іншого вибору немає. Втомилися люди в тилу за майже два роки війни. Втомилися й бійці, але хлопці тримаються. Ми розуміємо, що не можна здавати позиції окупантам. Всі хлопці хочуть додому, це зрозуміло. Важко, але тримаємось», – говорить військовий.
З перших днів війни 47-річний Олег пішов на війну добровольцем. Спочатку потрапив до лав Територіальної оборони, а потім перевівся до бригади «Кара-Даг».
«Ми не знаємо, скільки триватиме війна. Ніхто не знає. У нас лише команда: вперед та вперед! У нас немає вибору. Скільки потрібно – стільки будемо триматися! Хочу звернутися до українців – не треба панікувати, військові тримаються, всі хлопці виконують свої завдання. Дякуємо за те, що нам допомагають волонтери, не байдужі запоріжці, всі люди, які не опускають руки», – розповів захисник.
Розподіл на тих, хто воює, та тих, хто сидить вдома
У перший місяць війни Олег пішов до військкомату, щоб стати на оборону України.
«Коли почалося вторгнення, всі спохватилися, об’єдналися, згуртувалися, почали допомагати. Я й сам спочатку розвозив продукти по блокпостах хлопцям. На початку війни ми були єдині, а сьогодні цього єднання немає», – вважає військовий.
Чоловік вже два роки служить на Запорізькому напрямку.
«Коли я потрапляю додому, то бачу, що серед мирного населення війни немає. Пішов чіткий розподіл на тих, хто воює, та тих, хто сидить вдома та чекає», – говорить військовий.
Військові втомилися та не знають, скільки часу їм ще доведеться воювати.
«Я не бачив свого сина 2,5 роки та не можу до нього приїхати. Жінка виїхала з сином ще до початку повномасштабного вторгнення. І я не знаю, коли побачу їх, та коли буду вдома», – зізнається військовий 15 бригади оперативного призначення «Кара-Даг» на позивний Кузнець.
Попри всі складнощі, втому та виклики, вони кожного дня наближають нашу перемогу, в якій не сумніваються. Військові, волонтери, українці знають, що все буде Україна.
