Комунікація обласної, міської влади, чиновників у селищах Запорізької області з журналістами з початку війни, м’яко кажучи, проблемна. Періодично, завдяки консолідованим зусиллям журналістів, в тому числі за підтримки ІМІ, ситуація трохи змінювалася. Скоріше, знімалася завелика напруга, десь чиновники щось враховували і трансформували. Але принципових змін у комунікації, яка б працювала і на інтереси журналістів, читай, аудиторії, і власне, влади, не відбувається. Ось три кейси, які наново загострюють невирішені проблеми комунікації, які створює локальна влада в Запоріжжі.
ЗОВА: мовчання&ігнорування?
За останній час одним з найбільших показових провалів у комунікації ЗОВА з журналістами і громадою стало висвітлення масового обстрілу українських міст російськими агресорами 29 грудня 2023 року.
Зранку 29 грудня 2023 року російські військові обстріляли Запоріжжя, а ще Київ, Львів, Харків, Дніпро, Одеса, Конотоп. Це був один з наймасовіших обстрілів України за останній час. Крім Києва, Запоріжжя стало регіоном, де загинуло найбільше людей. Як повідомили ЗМІ, дев’ятеро людей загинули та 13 поранені, двоє з них у важкому стані. Руйнувань зазнали об’єкти цивільної інфраструктури. Втім, аби отримати хоч якісь коментарі щодо потужного обстрілу, в якому загинула така кількість людей, запорізьким журналістам прийшлося чекати кілька годин. У той час, як мери чи очільники ОВА Львова, Харкова, Києва, Дніпра вже надали всю оперативну інформацію про ситуацію в містах, у Запоріжжі панувала тиша. Все, що написав керівник ЗОВА Юрій Малашко у своєму офіційному телеграм-каналі після майже двох годин після атаки на місто, було “інформацію про кількість та наслідки ракетних ударів по території міста Запоріжжя та населеним пунктам Запорізької області буде оприлюднено після відбою тривоги. Не допомагайте ворогові, дотримуйтесь інформаційної тиші”.
Інформація про перші наслідки атаки з’явилися тільки о 10.00 ранку. І це було запізно. Бо інформація про масований удар Росії по українським містам вже розлетілася по ЗМІ України і світу, і Запоріжжя, яке стало другим за кількістю жертв, згадувалося в них дуже рідко.
Журналісти говорять, що подібна комунікація влади – норма для Запоріжжя, щоб не намагалися зробити медійники. Затягування надання інформації по результатах прильотів – стандартна практика чиновників. При чому, розповідають журналісти в приватних бесідах, ОВА отримує від військових інформацію одразу. Чому вони не озвучують її, коли мова йде про цивільні об’єкти і це є важливим з точки зору привернення уваги до злочинів Росії проти цивільного населення Запоріжжя, невідомо. Одна з потенційних причин – чергові нові люди в управлінні комунікації, які не дуже розуміють, навіщо це потрібно. Однак вони працюють виключно за розпорядженнями керівництва, тож, причиною є і застаріла проблема взаємодії влади і журналістів, коли влада сприймає останніх як щось зайве і недоречне.
Втім запорізьких журналістів знову чекають нові виклики. У ЗОВА новий керівник, від якого поки що невідомо, що чекати. Мова про Івана Федорова, мера Мелітополя. Він має неоднозначну репутацію, за два роки війни він коментував забагато процесів, до яких не завжди мав стосунок і верифікувати його слова часто було дуже складно. Тож, яким він буде керівником ОВА і як вибудує комунікацію з журналістами, стане відомо вже найближчим часом. На посаду голови ЗОВА президент його призначив 2 лютого. Це вже третій керівник області з початку повномасштабного вторгнення.
Запорізька міськрада: трохи невнятно
Незмінний в.о. мера Анатолій Куртєв – це окрема історія комунікації влади і журналістів. Пропустимо всім відому історію, як склалося, що він вже другий рік керує містом, і перейдемо одразу до комунікацій. За два роки повномасштабного вторгнення журналістам прийшлося поборотися з чиновниками міськради за доступ до інформації. Так чи інакше, але чиновники відкрили доступ до засідань комісій, сесій, документів на сайті. Але продовжують, розповідають журналісти, формально дотримуватися Закону про доступ до публічної інформації. Так, на недавній зустрічі представників і представниць медіа в “Медіабазі.Запоріжжя” журналісти розповідали, що вони часто отримують формальні відповіді на запити, які не містять відмови, але й інформації по суті також не містять. Відтепер, домовились медійники, кожну подібну відповідь будуть коментувати медіаюристи, а також робити їх публічними, аби фіксувати порушення закону з боку чиновників.
Фантастичні пригоди у Воздвижівській громаді
Воздвижівська громада Запорізької області стала якимось показовим прикладом нерозуміння ролі журналістів з боку чиновників, їх опору і навіть тиску на медійників. Цей кейс трапився з журналісткою Запорізького центра розслідувань Анною Лєвєнцовою, яка наприкінці січня приїхала до громади зробити матеріал по ситуації з цінами в громаді, і проблемам громади, з якими вони зіштовхнулися за два роки війни. І почалося.
“Я приїхала у Воздвижівську ОТГ. У сільській раді зустріла заступника сільського голови та спеціалістку з землеустрою. У кабінеті представилася журналісткою, назвала своє ЗМІ і показала посвідчення. Пояснила мету приїзду.
Заступник (Юрченко Віктор Володимирович) запевнив, що нічого не розкаже за громаду, бо на посаді місяць і що я мала повідомити про приїзд заздалегідь, щоб він підготувався”, – розповіла журналістка.
Чиновник запитав, чи є у журналістки дозвіл від ЗОВА, і повідомив, що вона не має права приїжджати в сільраду без дозволу ЗОВА і військового-супроводжуючого.
Втім, розповідає Анна, спеціалістка з землеустрою запропонувала свою допомогу, бо працювала в сільраді давно. “Я дістала блокнот з запитаннями та увімкнула диктофон.
Ми говорили, як Воздвижівська ОТГ забезпечила селян перед опалювальним сезоном і чи є завищенні ціни в крамницях. Між нашою розмовою час від часу заходив заступник, вимагав виключити диктофон і погрожував, що буде телефонувати в область, заявляв, що я не маю тут працювати. Після цього заступник вже прийшов з дільничим громади.
Поліцейський ставив питання, перевірив мене по базі і сказав, що я не можу приїжджати до них без дозволу ЗОВА і я маю йти. Коли я, зрештою, зібралася виходити, заступник сказав, щоб я видалила записи. На моє запитання, чому, відповів: “Ви там щось напишете, а у нас потім буде прильот.” Я відмовилась, але поліцейський змусив мене видаляти все, що є. Я стояла на своєму, бо про військові об’єкти чи адреси, де роздають гумдопомогу, ми не говорили. Мені важливо було почути, скільки людей і що саме мали змогу отримати. Але заступник та поліцейські наполягали, доки я не видалила записи”, – розповіла журналістка.
За словами медіаюриста ІМІ Романа Головенка, контроль за тим, щоби не було зафіксовано інформацію з обмеженим доступом є тільки у військових, які мають право перевіряти суто фото і відео з військових об’єктів. Тож, ані заступник голови ОТГ, ані поліцейський не мали права ані перевіряти, ані вимагати видаляти записи у журналістки.
Ця історія отримала своє продовження. Через кілька днів Анна Лєвєнцова знову повернулася до ОТГ. У неї вже були всі дозволи, вона погодила поїздку з військовими, отримала акредитацію, взяла захисне обладнання. Яким же було її здивування, коли вона отримала хвилю обурення від чиновників, що вона знову приїхала, і коли вони почали незаконно вимагати додаткові дозволи на знаходження в громаді. У результаті, журналістку протримали три години в очікуванні, поки не дозволили їй працювати.
Тож, судячи з усього, комунікації з журналістами треба вчити не тільки обласну і міську владу, а, що більше, локальну владу в селищах, де не звикли до уваги з боку журналістів.
Наталія Виговська, регіональна представниця ІМІ в Запорізькій області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО ”Інститут масової інформації” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.
