Чимало запорожців не залишили країну після повномасштабного військового вторгнення РФ і з перших днів війни забезпечують надійний тил, допомагаючи як військовим, так і мирному населенню. Фронт для діяльності досить широкий – це допомога для військових, для вимушених переселенців, а також потрібна допомога тваринам, господарі яких були змушені залишити свої будинки. Саме цим із перших днів війни займається запорізький благодійний фонд «Довгаль» – подружжя Марина та Денис Довгаль.
Про будні волонтерів та потреби військових Inform.zp.ua напередодні Дня волонтера, який в Україні відзначається 5 грудня, розповіли подружжя, яке з початку війни стало волонтерами.
Сьогодні волонтерство є важливою складовою суспільства, адже ці люди змінюють життя в Запорізькій області, допомагаючи тим, хто цього справді потребує.
– Ви майже два роки займаєтеся волонтерством. Розкажіть, із чого все починалося?
– Коли почалася війна, то виникла термінова потреба для військових, хлопцям потрібні були павербанки, зарядки, акумулятори, зарядні підстанції… Таким чином, ми поступово почали допомагати. Від себе ми вирішили підтримати хлопців, які перебували на блокпосту біля Кушугумської громади, де ми живемо, та відвезли їм печиво, солодощі. А потім такі посилки почали передавати дедалі частіше. Якось один військовий на Оріхівському напрямку, якому ми допомагали, пошкодив ногу і не було кому відвезти йому ліки, які йому були терміново потрібні. А потім його бригада потрапила під обстріл і ми збирали гроші на автобус для військових, який згорів. А не так просто зібрати гроші на автобус – кожен від нас вимагав якихось документів, звітів. І тоді ми створили фонд для того, щоб було легше допомагати хлопцям на фронті. Коли є статутна документація, то це простіше, а не лише збори від себе та знайомих, – каже Марина.
Як виявилося, допомога потрібна не лише військовим чи переселенцям. У населених пунктах Запорізької області, звідки виїхали люди, залишилося багато покинутих тварин.
– Ми почали возити до Оріхового корм, бо багато тварин залишилися в покинутих будинках. І у якийсь момент стали допомагати не лише військовим, а й тваринам. Спочатку справлялися самотужки, але тварин ставало дедалі більше. Коли люди нам почали довіряти та дізналися про фонд, то теж почали допомагати. Нам надсилали тонну корму для тварин. Ми його відвозили на Оріхів, Степногірськ, Преображенку, Камишеваху, – розповів Денис.
Окремий напрямок волонтерської роботи фонду – це вимушені переселенці, особливо діти, які зіткнулися з труднощами та випробуваннями війни.
Люди виявилися вирваними зі свого рідного середовища, позбавлені будинку, їм потрібно адаптуватися в нових умовах і особливо важко дітям. У фонді намагаються робити свята для дітлахів. Наприклад, розфарбовування пряників для військових, конкурси малюнка, свята з аніматорами, створення оберегів для військових та багато іншого.
– Що змінилося майже за два роки війни у волонтерській роботі, які виникли нові потреби?
– Потреби лише зростають, оскільки багато потрібно амуніції для військових, турнікетів, дронів, автомобілів, теплих речей для військових. Триває наступ українських військових, тому потреб побільшало. Минулого року ми більше оборонялися, а цього року ми наступаємо, тому й потреб більше. Тактика війни змінилася, отже, змінилися і потреби, – розповів Денис.
– З початку війни багато стало волонтерів. Це така потреба суспільства чи модний хайп?
– Я вважаю, що волонтери – кожен із нас, хто чимось допоміг чи бабуся, яка в’яже шкарпетки для військових. Але це загальна назва для всіх, хто надає допомогу. На жаль, зараз багато створюють фондів, які дурять людей. При цьому багато українців продовжують допомагати. За останній рік до нашого фонду додалося пів Європи – надавали допомогу люди з Німеччини, Швеції, Шотландії, Польщі, Литви, Італії, Америки, – каже Денис.
– Скажіть, що особисто для вас волонтерство – це хобі, робота чи спосіб життя?
– Волонтером, мабуть, треба народитись. Справжній волонтер весь час має бути на зв’язку, людина спить із телефоном, бо будь-якої миті можуть зателефонувати військові з якимось проханням, або їхні дружини. І вдень, і вночі треба бути готовим до різних прохань і допомоги, до поїздок, до пізнього повернення додому. Волонтер – це той, хто живе душею та серцем України. Волонтер пропускає через себе кожну втрату військових, побратимів. Справжній волонтер на 100% живе всім цим, віддає себе повністю, – упевнений Денис Довгаль.
Марина впевнена, що бути волонтером можна лише за покликанням, за покликом серця.
– Не виходить на половину бути волонтером, або за графіком з восьмої ранку до п’ятої вечора плюс два вихідні! Волонтер не має вихідних. Волонтерством треба просто жити у режимі 24/7, – каже Марина Довгаль.
В Україні 5 грудня відзначається одразу кілька особливих подій: Міжнародний день волонтера та День працівників статистики в Україні. Хоч як дивно це звучало, але зараз як праця волонтерів, так і людей, які займаються статистикою для фіксації бойових дій у цифрах, надзвичайно важлива для України.
Нагадаємо, про те, як поводитися в різних життєвих обставинах і як сьогоднішня війна може позначитися на поведінці та свідомості українців, Inform.zp.ua розповіла практикуючий психолог запорізького благодійного фонду «Довгаль» – Марина Довгаль.
