Благодійний фонд «Діти Героїв» надає допомогу дітям загиблих військовослужбовців із Запорозької та інших областей України. Крім того, на підтримку таких дітей збирають кошти від небайдужих. Також історії таких дітей поширюють по всій країні. Нині допомагають матері, яка після загибелі чоловіка на фронті сама виховує дочку з ДЦП.
Історія мами-героїні із Запорізької області, яка в перший тиждень війни втратила чоловіка та виховує дочку з інвалідністю
Валерія родом із смт Якимівка, що неподалік Мелітополя. Здавалось би, у свої 26 в неї було все, що потрібно для щастя. Вона разом з чоловіком виховувала прекрасну донечку Кіру.
Згодом Валерія з чоловіком купили будинок та робили там ремонт. Їх повсякденне життя було наповнене сміхом та радістю.
«Чогось особливого у нас не було. Але те, що ми мали — було дуже щирим та цінним» — каже Валерія. Тоді вони ще не знали, що зовсім скоро це щастя у них забере росія.
Чоловік Валерії був військовим. Ще до повномасштабного вторгнення служив у Запоріжжі. Кожних вихідних він приїжджав додому. Потім перевівся до Мелітополя та став начальником зв’язку.
Все змінилось, коли 24 лютого її чоловіка викликали на роботу. Звістка про війну Валерію приголомшила. Тоді вона думала, що все це закінчиться через кілька днів. Того дня дитина з моєю мамою були у Запоріжжі, проходили реабілітацію. Вона поїхала забрати їх із Запоріжжя. По дорозі заїхала в Мелітополь до чоловіка та передала йому їжу.
Як стане зрозуміло пізніше, того разу Валерія бачила свого чоловіка востаннє
О пів на п‘яту вечора Валерія з дочкою вже поверталися назад в Якимівку. По дорозі зустріли російських військових зі зброєю. Тоді почалось справжнє пекло. Кілька днів вони жили без світла, постійно чули постріли та тремтіли від страху.
28 лютого Валерії ще вдалося зв’язатися з чоловіком. Саме тоді вона востаннє розмовляла з ним по телефону. Бо вже 1 березня о 9:28 ранку їй зателефонували із судмедекспертизи та повідомили про його смерть.
Як потім їй розкажуть побратими чоловіка, вони на той час були під Василівкою. Чоловік та ще 15 його побратимів їхали в машині, відгукнувшись на виклик про допомогу. По дорозі ворог обстріляв їх, внаслідок чого двоє людей загинули, а ще один пропав безвісті. Чоловік Валерії отримав поранення черепа, після чого також, на жаль, його життя обірвалося.
Через свою хворобу Кіра не розуміє, що відбувається навкруги
У Валерії дитина з інвалідністю, їй 5 років і у неї ДЦП від народження, однак жінка каже, що після смерті чоловіка її, здається, вже нічого не може здивувати. Вони виїхали до Запоріжжя.
Війна навчила Валерію, що треба цінувати життя з рідними людьми. Тому вони з Кірою намагаються жити далі та будувати плани на майбутнє. Гуляють з дочкою, проходять курс реабілітації, масажі, басейни.
Впродовж року Валерія займається спортивно-бальними танцями, і це їй надзвичайно допомагає. В дитинстві вона танцювала, потім припинила, але завжди мріяла повернутися до цього хобі. І ось у Запоріжжі Валерія знайшла клуб і тренера, з якими знову почала займатися. Нещодавно вони навіть брали участь у змаганнях.
Валерія хоче знайти няню для донечки та почати працювати. До війни вона була фітнес-тренером, тому хочеться продовжувати розвиватися в цій сфері.
За допомогою фонду «Діти Героїв», Валерія з донькою отримала фінансову допомогу, а також дитячий одяг, книги та інші речі для дитини. Загалом фонд надає допомогу дітям, які через війну втратили одного чи обох батьків.
Щоб допомогти дітям повернутися до звичайного життя, необхідна підтримка. Сімʼї Валерії, а також іншим підопічним фонду Діти Героїв можна допомогти та передати кошти за посиланням (https://childrenheroes.org/donations).
