В Україні масово забороняють діяльність УПЦ МП та релігійних організацій з центром у РФ. Чому в Запоріжжі не прийняли петицію і не розірвали усі договори з УПЦ — розповідає у блозі Регіна Харченко, голова фракції “Слуга народу” в Запорізькій міській раді.
Почнемо з того, що більшість земельних ділянок під храмами передані у постійне користування, а самі обʼєкти (храми, церкви, монастирі) є фактично власністю Запорізької єпархії УПЦ (таких загалом у нас 47).
Відповідно до положень Земельного кодексу України, а саме ст. 92:
«1. Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
2. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності».
Відтак, дуже складно знайти юридичну обґрунтовану підставу для припинення права постійного користування землею.
Та є привʼязка до «статуту».
І тут вже маємо зміни до ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації»
Зокрема, частина 7 ст. 12 говорить про наступне:
Релігійна організація (об’єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об’єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов’язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об’єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов’язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об’єднання) з можливим додаванням слів “в Україні” та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.
Конституційний Суд визнав цю норму конституційною та дуже детально описав форми вираження свободи совісті.
Таке втручання не стосується внутрішнього аспекту цього права — свободи сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної. Утім, що стосується зовнішнього аспекту — модальності ведення релігійної діяльності, то Конституцією України дозволено втручатися в це право, забороняючи діяльність, повʼязану з його реалізацією, або встановлюючи інші негативні наслідки для такої діяльності.
Втручання в право на свободу світогляду і віросповідання (свободу релігії) в аспекті його реалізації зазвичай має форму зобовʼязань, що їх держава покладає індивідуально на окрему особу.
Іншим видом втручання в це право може бути обмеження прав релігійних організацій (обʼєднань), якщо певній релігійній організації (обʼєднанню) відмовлено у визнанні її державою або реєстрації в статусі юридичної особи.
Кожна конкретна громадська організація або юридична особа має притаманне лише їй повне, а часом і скорочене, найменування, яке одночасно е невіддільною частиною (структурним елементом) статуту (положення) такої організації.
Найменування, повне чи скорочене, як структурний елемент статуту (положення) конкретної громадської організації або юридичної особи не має регулятивного ефекту, а виконує лише ідентифікаційну та інформаційну функції.
Найменування завжди засвідчує лише факт існування громадської організації або юридичної особи як такої.
Приписи розділу 1 Закону N° 2662-VIII не спричиняють позбавлення громадян України їхнього права на свободу світогляду і віросповідання (свободу релігії), а його мета е протилежною — створити умови для свідомого, вільного й належного користування цим правом.
Якщо й сприймати встановлений приписами розділу Г Закону N° 2662-VIII відповідний обовʼязок, що його покладено на певні релігійні організації (обʼєднання), як імовірне обмеження цього права, то все одно його не можна вважати таким, що не відповідає статті 35 Конституції України, оскільки зазначені приписи Закону N° 2662-VIII засновано на встановленому Конституцією України дозволі на таке обмеження – «в інтересах охорони громадського порядку”.
Отже, можна зобовʼязати УПЦ перейменувати свої релігійні організації, щоб люди розумілися чи має та, чи інша церква відношення до «браццкой страни», і от якщо таких заходів проведено не буде, можна говорити про порушення вимог ст.92 Земельного кодексу України і припинення права постійного користування землею.
В Запоріжжі серйозно заворушилися. Навіть написали звернення до УПЦ (МП). Водночас детально описати що де є і чи належить воно УПЦ (МП) у місті, можна за допомогою сайту самої єпархії та реєстру речових прав на нерухоме майно. Зайдіть в коментарі, побачите більше інформації та офіційних відповідей. Але, шукають не дуже наполегливо.
Частково надали на звернення рішення міських рад попередніх скликань про передачу у постійне користування і цю інформацію можна перевірити знову ж таки за допомогою реєстру речових прав (є в коментарях).
Для нашого міста це дійсно складне питання. І хоча багато депутатів підтримали петицію про «розірвання усіх договорів», не вистачило голосів для її прийняття.
Однак, навіть прийняття такої петиції не вирішило б цю ситуацію. Бо, як бачите, тут постійне користування і необхідність наявності юридичних підстав (не політичних, не суспільних, не моральних) для припинення цього права.
Чернівці, Суми, Волинь (громади з іншим релігійним фундаментом та історією) прийняли політичні рішення, які можна дуже просто оскаржити в суді, якщо хтось звісно наважиться це зробити в тих областях.
І звісно питання громадської підтримки є дуже важливим, бо петицію підписали близько 1000 містян, а парафіян УПЦ (МП) у Запоріжжі значно більше.
Позиція експерта опублікована в рубриці “Блоги”, тому відображає винятково точку зору автора і може не збігатись з позицією редакції Іnform.zp.
