Главная » События » Культура » Історія Запоріжжя: журналістка розповіла про життя генерала Марка Безручка
Історія Запоріжжя: журналістка розповіла про життя генерала Марка Безручка

Історія Запоріжжя: журналістка розповіла про життя генерала Марка Безручка

Запорізька журналістка і дослідниця Ганна Черкаська розповіла журналістам Іnform.zp.ua про життя відомого генерала Марка Безручка.

«Сильна армія – це право на існування нації,» – повторював генерал Марко Безручко.

Він народився 31 жовтня 1886 р. у селі Великий Токмак. Майбутній генерал-хорунжий армії УНР Марко Данилович Безручко фахову освіту здобував у Чугуївському військовому училищі та в академії Генерального штабу. 30-літнім Марко Безручко пішов на німецький фронт першої світової, був начальником штабу дивізії. Коли повіяли вітри північних тортур 1918 року, підполковник Безручко повернувся на батьківщину і був призначений начальником оперативного відділу Генерального штабу армії УНР.

Фото: uahistory.com

Фото: uahistory.com

Його називали українською оазою серед соціалістів Вінниченка; серед російськомовних монархістів Скоропадського. Згодом Марко Данилович став вірним помічником Василя Тютюнника, тому й попросився на передову. Так наддніпрянець потрапив на посаду начальника штабу корпусу Січових стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.

Доволі холодно та стримано зустріли галичани Безручка, але скоро крига скресла: січовики оцінили якості новачка і заговорили: «Скромний, поважний вояк із крові й кості, добрий психолог, знаменитий тактик, ввічливий, турботливий». Словом, наш земляк швидко «острільчився», бо виявився не підфарбованим, а справжнім козаком, навіть одержав поважне прізвисько «старий».

Тандем Коновалець-Безручко зробив корпус найміцнішим в армії, на їхній бік перейшли великі більшовицькі з’єднання, серед яких 14 Миргородський радянський полк, Тульська радянська бригада 8-ї стрілецької дивізії. Полковник Безручко, ніколи сам не розлучаючись із рушницею, водив січовиків і на поляків, і на денікінців, брав участь у обороні Києва.

У червні – серпні 1920 року Марко Данилович – командир 6-ї Січової стрілецької дивізії – воював з будьонівцями. 29 – 31 серпня січовики вели бої під Замостям: 1-а кінна змушена була відступити. Так Безручко не пропустив більшовиків на Варшаву, врятував Польщу та фактично всю Європу від «добровільного входження» до складу «союзу радянських республік».

Читайте также: Как проходила сессия в Запорожской мэрии (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Після оборони Замостя Марко Безручко став генералом, його призначено командувачем Середньою групою військ Армії УНР у складі 5-ї та 6-ї дивізій, яка, провівши в жовтні контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород-Бар-Літин. У цей час поляки пішли з Москвою на переговори про перемир’я. Як і сьогодні, українським військам самим довелося відвойовувати свою землю. А потім перехід через Збруч, інтернування Української армії.

Читайте также:В Шевченковском районе произошло ДТП: двоих пострадавших госпитализировали в больницу

Разом із дружиною Клавдією Олексіївною Безручки оселилися в Щипіорно в «генеральському» бараку в таборі інтернованих вояків УНР. Марко Данилович керував табором, а його дружина заробляла на життя живописом. 1924 року поляки почали ліквідацію таборів вояків УНР.

Безручко прийняв запрошення митрополита Андрея Шептицького працювати у карпатській Осмолоді, де вже працював перший начальник штабу Корпусу Січових Стрільців полковник Андрій Мельник. У Польщі генералу було (добровільно-примусово) запропоновано працювати у Картографічному інституті Війська Польського у Варшаві, та не дозволили від’їзд до Львова.

За часів еміграції генерал-хорунжий Марко Безручко був військовим міністром УНР, членом Вищої Військової Ради УНР, головою Українського військово-історичного товариства у Варшаві. Написав генерал книгу спогадів «Українські січові стрільці на службі Батьківщині», допомагав видавати часопис «За державність».

Під час святкування 20-річчя відродження Речі Посполитої польська влада нагородила Марка Безручка вищим орденом «Vіrtutі Міlіtarі», але: «Я воював за Україну, а не за Польщу,» – заявив бойовий генерал і відмовився від нагороди.

Марко Безручко – член-засновник ОУН, у лавах цієї організації він боровся з фашизмом. Помер Марко Безручко після важкої хвороби 10 лютого 1944 року.

Читайте также:В Заводском районе выявили пьяного водителя, снесшего дорожные знаки

Фото: uahistory.com

Фото: uahistory.com

Подписывайтесь на наш Telegram-канал и станьте частью событий нашего города: https://t.me/informzp1