Острів Хортиця в масовій свідомості міцно закріпився як символ і колиска запорозького козацтва, проте козацька доба – це лише одна, хоч і найяскравіша, сторінка його багатовікового літопису. Задовго до появи січовиків тут залишали свої сліди давні племена й представники степових цивілізацій, прокладали свої торговельні шляхи київські князі та розгорталися важливі історичні події, що назавжди увійшли до української історії.
Яку багатовікову спадщину залишили на Хортиці різні епохи та які реальні свідоцтва минулого зберігають її землі, скелі та води – читайте далі.
Географічна колиска історії
Хортиця – найбільший острів на Дніпрі. Його довжина перевищує 12 кілометрів, ширина сягає 2,5 кілометри, а площа – понад 2,5 тисячі гектарів. Сьогодні острів сприймається передусім як символ Запорізького козацтва, однак його історія набагато давніша. Люди освоювали Хортицю задовго до появи Київської Русі, скіфів, і, тим більше, козаків.
Сам острів сформувався приблизно два мільйони років тому. Дніпро прорізав гранітний масив, відокремивши частину території від лівого берега. Згодом Хортиця опинилася між двома важливими природними зонами Дніпра – порогами та Великим Лугом. На сьогодні обидві сторони суттєво змінилися через створення водосховищ.
Саме географічне положення багато в чому визначило подальшу історію острова. Він знаходився на важливому водному шляху, мав зручні місця для зупинок і був пов’язаний із переправами через Дніпро. Тому протягом тисячоліть його використовували різні народи.
Перші мешканці острова
Найдавніші сліди присутності людини на Хортиці належать до палеоліту та мезоліту. Про це свідчать знайдені археологами крем’яні вироби.
У неоліті та енеоліті, приблизно VII-III тисячоліттях до нашої ери, острів та прилеглі території вже були заселені значно активніше. Археологічні дослідження показують, що люди залишали тут сліди своєї діяльності практично в усі наступні історичні періоди. Особливо багато пам’яток на Хортиці залишилося від доби бронзи – ІІІ-ІІ тисячоліть до нашої ери. Тут існували поселення землеробних племен, поховання, культові об’єкти та укріплені поселення.
Одну з важливих знахідок зробили у 2005 році. Під час археологічних досліджень на східному узбережжі острова, де планували будувати опори нового мосту через Дніпро, виявили залишки кам’яної житлової забудови віком понад 3,5 тисячі років. Це одні з найдавніших відомих залишків кам’яного житла в Запорізькому регіоні.
Скіфи, сармати та інші народи степу
У VII столітті до нашої ери – III столітті нашої ери півднем сучасної україни проходили кіммерійці, скіфи та сармати. Хортиця також входила до цього великого степового простору. Скіфи з’явилися на острові приблизно у VI столітті до нашої ери. Найвідомішою пам’яткою цього періоду є укріплене поселення на Совутиній скелі. Це єдине досліджене острівне скіфське поселення такого типу.
Археологи знайшли тут зброю, прикраси, амфори та грецькі монети. Ці знахідки свідчать про зв’язки місцевого населення з античним світом Північного Причорномор’я. З ІІ століття нашої ери на острові з’являються пам’ятки черняхівської культури. Пізніше степами навколо острова проходять гуни, авари, хозари, печеніги, половці та монголо-татари.
Одним із найпомітніших археологічних слідів цього тривалого періоду є кургани. У ХІХ столітті на Хортиці нарахували 129 курганів різних епох. До нашого часу збереглося близько трьох десятків.
Перша письмова згадка
А ось писемна історія острова Хортиця починається значно пізніше за археологічну.
У середині Х століття візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у трактаті «Про управління імперією» описав маршрут руських купців до Константинополя. Серед дніпровських островів він згадував острів Святого Григорія, який традиційно ототожнювали із Хортицею. За описом Костянтина VII, руси зупинялися на острові під час руху Дніпром і здійснювали жертвоприношення буля священного дуба. Це одна з найдавніших письмових згадок, яку пов’язують із Хортицею. Вона також показує, що острів мав значення не лише як географічний орієнтир, а й був частиною маршруту руських торговельних експедицій і, ймовірно, мав для них сакральне значення.
Хортиця за часів Київської Русі
З початком історії Київської Русі Хортиця залишалася важливим пунктом на Дніпрі. Літописні джерела показують острів із військовими походами руських князів. У 1103 році тут збиралися князівські дружини перед походом проти половців. Острів згадується також у літописних подіях 1190 року.
Особливе місце в історії острова займає князь Святослав Ігорович. Навесні 972 року Святослав загинув у бою з печенігами під час повернення з походу. Літопис пов’язує його загибель із дніпровськими порогами. Через близькість Хортиці до цієї території острів традиційно пов’язують із останнім походом князя.
Археологічні знахідки додали цій історії матеріальних свідчень. У 1928 році на Хортиці знайшли меч давньоруського періоду. Ще одна відома знахідка датується 2011 роком.
Меч, знайдений у Дніпрі
У 2011 році рибалка виловив із річки Дніпро меч. Знахідка виявилася розкішною зброєю тисячолітньої давнини. Її руків’я було інкрустоване міддю та сріблом, а напис латиною свідчив про те, що меч викували у верхів’ях Рейну.
Історики вважають, що меч міг належати київському князю Святославу Завойовнику. Його пов’язують з останньою битвою князя з печенігами, яка відбувалась біля острова Хортиця.
У 1223 році Хортиця знову згадується у зв’язку з великим військовим походом. Перед битвою на річці Калці тут збиралися князівські дружини, які вирушили назустріч монгольському війську. Таким чином, упродовж кількох століть острів Хортиця залишалася місцем, пов’язаним із військовими походами, торгівлею та пересуванням Дніпром.
Хортиця і запорозьке козацтво
З XV століття Хортиця нерозривно пов’язана з історією запорозького козацтва. Її розташування мало важливе значення для захисту південних земель від татарських нападів.
Ще черкаський староста Остафій Дашкевич планував створити на острові укріплений форпост. У 50-х роках XVI століття його задум продовжив князь Дмитро Вишневецький, який спорудив на Малій Хортиці, нині острові Байда, укріплення «городок». Його традиційно вважають першою Запорозькою Січчю.
З Хортицею пов’язують імена багатьох козацьких ватажків – Якова Шаха, Петра Сагайдачного, Марка Жмайла, Івана Сулими та Тараса Трясила. У 1648 році на острові перебувало військо Богдана Хмельницького. Пам’ять про козаків збереглася і в топоніміці острова. Тут є балки Совутина, Громушина та Чавунова, а також скелі Думна, Каракайка, Дурна та Наумова. Походження цих назв пов’язують із народними переказами та легендами.
Важливу роль Хортиця відіграла і під час війни з Османською імперією 1735-1739 років. На Малій Хортиці та західному узбережжі Дніпра заклали Запорозьку корабельню та фортецю. Тут розташовувалися козацькі курені та військові землянки. У другій половині XVIII століття на самій Хортиці існувало кілька козацьких зимівників, які зафіксували на плані острова 1788 року. А вже після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році почалася нова сторінка історії острова – Хортиця стала власністю Григорія Потьомкіна, а згодом була передана державі.
Після Січі: нові господарі Хортиці
Нова сторінка в історії острова почалася наприкінці XVIII століття, коли на Хортиці з’явилися меноніти. У 1789 році, на запрошення імператриці Катерини ІІ, з Дангица на ці території прибули перші сім’ї колоністів-менонітів. Російська імперія на той час активно запрошувала іноземців для освоєння земель і розвитку сільського господарства. Переселенцям обіцяли релігійну свободу, звільнення від військової служби та інші пільги.
Меноніти почали освоювати території навколо Хортиці й поступово сформували тут власну мережу поселень. Наприкінці XIX століття Хортицький менонітський округ об’єднував 18 колоній. У 1789 на острові виникла колонія Острів Хортиця, а у 1916 її включили до складу м. Олександрівська, нині Запоріжжя.
Хортиця стає місцем пам’яті
Паралельно з господарським освоєнням острова змінювалося і ставлення до самої Хортиці. У ХІХ столітті вона дедалі більше сприймалася не лише як територія з багатою природою та зручним розташуванням, а й як місце, пов’язане з історією українського козацтва. У 1843 році Хортицю відвідав Тарас Шевченко. Пізніше тут побували історики Микола Костомаров і Дмитро Яворницький, художники Ілля Рєпін та Валентин Сєров, а також письменник Іван Бунін.
Так поступово почав формуватися романтичний образ Хортиці як одного із символів запорозького козацтва. Інтерес до її історії зростав, а разом із ним виникло питання про необхідність збереження не лише пам’яток минулого, а й самої природи острова. У 1910 році було створено «Хортицьке товариство охоронців природи». Воно звернуло увагу громадськості на необхідність збереження унікального природного середовища Хортиці.
Залізниця і нова Хортиця
Масштабні зміни відбулися вже у ХХ столітті – під час будівництва Дніпровської гідроелектростанції. У 1928-1932 роках Хортицю сполучили з берегами Дніпра стаціонарними мостами. Через острів проклали залізницю, з’явилися селища, радгосп, технічні споруди та гранітний кар’єр. Під час Другої світової війни мости були зруйновані. У 1952 році завершили будівництво нових мостів замість знищених.
У 1960-1970-х роках індустріальний тиск поступово почав спадати, і значна частина Хортиці перетворилася на заповідну та рекреаційну зону. Тут з’явилися бази відпочинку, профілакторії та дитячі табори. Водночас держава звернула пильну увагу на унікальну спадщину острова – у 1965 році на Хортиці офіційно створили державний історико-культурний заповідник, покликаний захистити його багатовікову історію.
Жива пам’ять над Дніпром
Сьогодні ж острів Хортиця є унікальним історико-культурним заповідником, який об’єднує тисячолітню спадщину багатьох епох. Від древніх археологічних пам’яток до козацької доби – цей острів зберігає пам’ять про всі народи, що твори історію над Дніпром.
Авторка: Вікторія Волкова
📢 Inform.zp.ua створює спільноту тих, кому не байдуже Запоріжжя. Ми щодня працюємо, щоб ви першими дізнавалися важливі новини та знали правду про події в регіоні. Якщо вам важлива наша робота — долучайтеся до монобази та підтримуйте редакцію за посиланням ❤️