Шість років роботи на вугільній шахті, евакуація з трьома синами та сльози в черзі за першою гуманітарною допомогою. Війна змусила мешканку Василівського району кардинально змінити життя. Переїхавши до прифронтового Запоріжжя, жінка змогла перетворитися з машиністки підйомної установки на власницю кабінету апаратної косметології. Допомогли наполегливість, підтримка рідних та дев’ять виграних грантів.
Про кардинальну зміну професії після шахти, адаптацію в прифронтовому Запоріжжі та створення власного б’юті-бізнесу з нуля — читайте в інтерв’ю Анжели Краснюк для Inform.zp.ua.
— Розкажіть про себе. Звідки ви родом?
— Я родом із Запорізької області, Василівський район. Зараз це окупована територія. Життя змусило нас переїхати сюди з дітьми. Тому поки що облаштувалися тут, у Запоріжжі, життя довелося починати спочатку. Було важко, але, дякувати Богові, за чотири роки вже маю власну справу. Життя продовжується.
— Виїхали на початку війни?
— Так, у перші місяці. Я виїхала у квітні 2022 року.
— Чим ви займалися до війни? Скільки років пропрацювали за попередньою спеціальністю?
— До війни я шість років пропрацювала на шахті. Три з них — безпосередньо в самій шахті, під землею, а три до цього працювала на поверхні. Робота була фізично важкою. У самій шахті, можливо, не так фізично, але там сирість, що впливає на здоров’я. Я була машиністкою підйомної установки та сигналісткою. До б’юті-сфери не мала жодного відношення.
— Це ви працювали за освітою?
— Вищої освіти в мене немає. У нас просто особливо не було де працювати. Шахта вважалася найперспективнішою роботою. У мене троє дітей, коли вони трішки підросли, я влаштувалася туди, бо їх треба було годувати. Великого вибору професій там не було. Це було дуже велике підприємство.
— Чи важко було перелаштуватися з важкої фізичної праці на інтелектуальну та естетичну сферу?
— Для мене найважчим був сам переїзд. А те, що між професіями велика різниця… Я люблю працювати з людьми, це моє. Тому перехід саме в професії не був важким. Мені це подобається, я знаходжу спільну мову з клієнтами.
— Що було найважчим у переїзді? Як ви прийняли це рішення?
— У нас гостра фаза була з перших днів. Ми прийняли рішення, що треба вивозити дітей — у мене три сини. Важко було покидати батьків, вони там залишилися. Але сам шлях ми подолали спокійно, під обстріли не потрапили. Янгол-охоронець зберіг, виїхали на власній машині. Морально було дуже складно.
— Як ви прожили два місяці в окупації?
— В основному сиділи вдома тихенько. Всі боялися. Я на початку повномасштабного вторгнення якраз була у відпустці. Важко було не від того, що не ходиш на роботу, а морально — від самої ситуації. Страшна невідомість: що далі, куди йти.
— Як почався ваш шлях у б’юті-сфері в Запоріжжі?
— Я приїхала у квітні, а працювати почала у серпні. Роботи за моєю спеціальністю тут точно не було. У моєї тітки була студія воскової та лазерної епіляції. Вона мені запропонувала, я пройшла в неї курси і почала працювати. Згодом у мого старшого сина почався перехідний період, з’явилися проблеми зі шкірою обличчя. Коштів на дорогих косметологів не було. Тому я почала цікавитися цією інформацією і вирішила пройти навчання на косметолога. Медичної освіти я не маю, тому я естетист (апаратна естетична косметологія, — ред.). Поштовх дав син — треба було рятувати йому обличчя. Тепер вирішую проблеми інших людей. Дуже вдячна тітці, що вона дала мені такий гарний старт.
— Як ви фінансово справлялися у перші місяці після переїзду?
— Було дуже важко. Ми жили на державні виплати ВПО та гуманітарну допомогу. Нас спочатку пустили жити родичі, ми сплачували лише за комунальні послуги. Але свою першу гуманітарну допомогу біля «Козак-Палацу» я пам’ятаю досі. Переді мною стояло людей 150, і за мною ще більше. Я стояла і плакала. У мене були сльози від того, що я звикла всього досягати сама, ні в кого нічого не просила. Це було дуже важко морально. Але вибору не було, треба було годувати трьох дітей. Згодом я почала працювати, ми орендували окреме житло. Я не можу сидіти і чекати, що хтось щось принесе.
— Як ви перейшли від роботи в родички до власного кабінету?
— Я постійно навчалася. За ці роки в її салоні я напрацювала клієнтську базу. Потім салон тітки закрився у 2024 році. Оскільки в мене вже були свої клієнти і власне обладнання, не було сенсу йти працювати на когось іншого. Було важко, спочатку заробляла лише на оренду приміщення. Але поступово все налагодилося. Зараз я орендую кабінет у центрі міста.
— Розкажіть про гранти. Вони допомогли вам стартувати?
— Так. Багато з мого обладнання куплено саме за грантові кошти. Загалом у мене було дев’ять грантів. Минулого року — шість (три на навчання і три на обладнання), цього року вже виграла один від «Карітас».
Перший грант був від Данської ради у справах біженців — вони оплатили мені навчання з електроепіляції, понад 20 тисяч гривень, і купили апарат. Загальна сума склала понад 40 тисяч. Також дуже допомогли ГО «Укрпростір» (проєкт «Форсаж») та організація «Мрія». Вони не просто дають гроші, там є менторство: тебе навчають, як складати бізнес-план, як вести справу. Починати з нуля, без фінансової подушки, було б майже нереально без грантових програм.
— Скільки загалом ви інвестували у своє навчання?
— Якщо підрахувати всі курси, то понад 100 тисяч гривень. Це разом: і мої кошти, і грантові. Лише останнє навчання з перманентного макіяжу коштувало 20 тисяч. Це дорого, але це інвестиція в майбутнє, без цього ніяк.
— Які послуги ви зараз надаєте і хто ваші клієнти?
— Це апаратна естетична косметологія, чистки, масажі, омолоджувальні процедури, корекція фігури, воскова, лазерна та електроепіляція, перманентний макіяж. Найбільший попит має епіляція. Клієнти — і місцеві, і ВПО. Вікова категорія різна. База стабільна — до 30 постійних клієнтів.
— Як ви знаходите клієнтів? Допомагають соцмережі?
— Соцмережі — це мій біль, як ніж у серце. Я не вмію їх вести, мені краще наживо поспілкуватися з людиною. З соцмереж прийшло дуже мало людей. Майже всі мої клієнти — це «сарафанне радіо», за рекомендаціями.
— Як ви працюєте в прифронтовому місті під час вибухів?
— Якось їхала в маршрутці і побачила, як збили «Шахед». Подивилася і їду далі. А потім думаю: ми вже дожилися до того, що просто звикли. Вже по звуку розрізняємо, чи це «Шахед» вибухнув, чи РСЗВ летить. Страшно від того, що ми до цього звикли. Але просто немає часу на це реагувати. Сподіваємося на Бога та Янгола-охоронця і працюємо далі. Вибору немає.
— Були моменти, коли опускалися руки?
— Були. Інколи піду десь у куточок, поплачу трішки, потім встаю і йду далі. На початку бувало таке, що я приїжджала заради однієї клієнтки і працювала в збиток — витрачала на дорогу і матеріали більше, ніж заробляла. Але я налаштовувала себе, що одразу мільйонів не зароблю.
— Яка ваша головна мета зараз?
— Моя ціль — розширити власну справу до повноцінного салону, дати роботу іншим людям. З часом придбати власне житло. А найголовніший стимул — це мої діти, яких треба піднімати. Окрім мене цього ніхто не зробить. Тому маю мету і йду до неї.
Більше про роботу Анжели Краснюк, перелік косметологічних послуг та життя її б’юті-простору можна дізнатися на сторінці кабінету в Instagram.
Читайте також:
- Від 500 дітей до 200: як виживає освіта прифронтової Преображенської громади.
- Ріст онкології та стрес: головлікарка з Преображенської громади розповіла про здоров’я ВПО у Запоріжжі.
- «Люди різали свиней, щоб годувати військових»: інтерв’ю з головою Преображенської громади про початок великої війни та відбудову.
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням👈