В Запоріжжі з початком повномасштабного вторгнення росії можна було спостерігати, як заклади харчування масово перетворюються на волонтерські штаби із приготування їжі для українських військових та переселенців. Тимчасове припинення роботи в звичному форматі та відсутність доходу не зупиняли працівників, а навпаки, згуртовували навколо доброго діла та допомоги бійцям.
Така трансформація відбулась в запорізькому закладі “Кружка”. Його команда з початком війни опанувала новий “волонтерський” формат. Що з цього вийшло, читайте далі.
Матеріал ми підготували в рамках спецпроекту «5 історій війни».
Наші герої – Євген, власник закладу “Кружка” та його команда кухарів – волонтерок. Це історія про те, як організувати роботу команди, яка забезпечує гарячими обідами військових, та яких зусиль треба докласти, щоб волонтерський проект міг існувати місяцями.
24 лютого я обдзвонив усіх, запитав команди, чи хочуть вони працювати, чи готові вони виходити. Усі сказали “ні”. Тому з 24 ми припинили роботу у звичайному режимі. Перші три дні усі співробітники були вдома. Потім вирішив усіх обдзвонити та думати, що робити далі. На зв’язок вийшли навіть наші колишні працівники. Усі погодились допомогти абсолютно безкоштовно, – розповідає Євген.
З 28 лютого у “Кружці” почали готувати їжу для військових. Усі співробітники, які погодилися працювати на кухні, зарплату не отримували. Їхня робота була волонтерською. Євген розповідає, що частину продуктів, з яких готувалася їжа для військових, купували співробітники.
“Готували обіди для військових на ресурсі волонтерів”
Перші два тижні війни Євген забезпечував кухню власними коштами та продуктами, які були закуплені раніше та залишалися у закладі. На третьому тижні він зрозумів, що продукти та гроші закінчуються, і вирішив звернутися до волонтерів. Допомагали і товариші, і волонтерські організації, які мали постачати продукти.
Так, я побачив у соцмережах, що гуманітарною допомогою займається волонтерська організація “Спорт Округ”. Знаючи, що ми готуємо обіди для військових, волонтери щодня допомагали нам продуктами. Тобто основна допомога щодо продуктів була від них, – ділиться Євген.
Євген розповідає, що з такими постачаннями вони могли закривати потреби військових у збалансованих обідах, оскільки в одній порції для бійців були каші, макарони, м’ясо та овочі. Також обов’язково готували перші страви. А із сушених фруктів варили компоти.
Ще в одного мого знайомого був склад із олією. Склад довелося закрити, а олію, маргарин і повидло він передав нам. З повидла ми пекли пиріжки, які потім відвозили до дитбудинку, – згадує власник “Кружки”.
Як за день нагодувати більше 100 бійців
У команді, яка займалась приготуванням їжі для військових, працювали п’ять жінок, з яких тільки дві – співробітниці Євгена. Інші – були знайомі, які теж захотіли долучитися до доброї справи. Усі вони закривали процеси приготування та фасування готових обідів для наших захисників.
Потрібно віддати належне кухарям, дівчатам, які прийшли. Вони працювали на знос, особливо у березні, коли на вулиці ще було холодно. Хоч опалення ми не включали, до обіду в закладі ставало тепло через активну роботу кухарів. Ми винесли конфорки, електроплити і прямо в залі обладнали кухню, – зізнається Євген.
Кількість обідів, які готували кухарі у “Кружці” для військових, могла варіюватися від 50 до 100 на день.
У нас навіть було підписано договір із одним запорізьким спецпідрозділом про те, що ми на регулярній основі готуватимемо обіди для бійців. Це було від 50 до 100 обідів щодня. Плюс мої товариші з тероборони просили готувати їм до двох десятків порцій їжі. На Вільнянському напрямі годували наших поліцейських – близько десяти осіб. Той, хто їхав у ту частину на зміну, приїжджав до нас, забирав обіди та відвозив. Тому, якщо люди просили і ми мали ресурс на замовлення їжі, ми не відмовляли. Якщо було складно, то випікали пиріжки та допомагали пиріжками, – каже Евген.
В основному готові обіди військові забирали самостійно із закладу. Але були й випадки, коли великі замовлення допомагали возити волонтери, а деякі відвозив Євген.
Нині ми так масово вже не готуємо для військових. Це можуть бути поодинокі замовлення кілька разів на тиждень. Знову ж таки, якщо є замовлення від військових підрозділів.
Обіди – для військових, гуманітарка – для переселенців та окупованих територій
Євген розповів, що вони за чотири місяці війни мали кілька великих постачань гуманітарної допомоги з-за кордону. Привозити її бізнесменові допомагали знайомі.
До цієї гуманітарної допомоги входили речі першої необхідності, яких саме потребували переселенці з окупованих територій, які евакуювалися у Запоріжжя.
Всю гуманітарку Євген розподіляв по гуманітарних штабах, звідки її вже забирали переселенці. Здебільшого це були речі та харчування для дітей.
Знайомі хлопці з тероборони також допомагали розвозити гуманітарку. Перші кілька поставок гуманітарки одному з моїх знайомих вдалося вивезти до окупованого Мелітополя.
“Бути волонтером – це дорого”
В березні я підписав Меморандум із Запорізькою міською радою. Волонтерам видали офіційні перепустки про те, що ми “волонтери”. Завдяки ним ми могли перетинати блокпости та переїжджати плотину.
Ці перепустки були дійсні менше тижня. Потім мені військові біля ДніпроГЕСу сказали, що вони волонтерів більше не пускають. З тих пір я більше нічого не отримував. А ми в той час витрачали багато електроенергії, тому хотів, щоб міська влада пішла нам назустріч, але вони направили мене до обслуговуючих підприємств міста. Я їм навіть показав документи, що ми займаємось волонтерською діяльністю. А вони натомість пригрозили відключенням через мій борг, який накопився під час війни. Але все ж таки пішли назустріч та розбили мій борг на чотири місяці.
Бути волонтером в Запоріжжі – це дорого, каже Євген. Всі співробітники та він сам вже вичерпали фінансові ресурси, якими оплачували свої потреби в умовах війни та відсутності оплачуваної роботи та доходу від закладу.
Коли я оголосив, що ми відновлюємо роботу закладу у форматі, в якому працювали до війни, весь колектив дуже зрадів.
На питання, чи відновив би Євген приготування їжі для військових у великих обсягах, відповідає невпевнено. Адже знає, що цим можна займатись лише за наявності гарної фінансової подушки, постачальників продуктів, а також, що є ключовим – самовідданої команди кухарів.
Зараз у мене немає немає того колективу, завдяки якому ми змогли щоденно протягом двох місяців допомагати військовим. Частина команди в евакуації, вони поїхали з країни. Якби була команда, то можливо. Але лише за наявності фінансової подушки або допомоги. Навіть, не мені, а команді.
Існування такого волонтерського проекту можливе не лише за допомогою грошових пожертв, гуманітарної допомоги. Головним фактором успішного розвитку волонтерської ініціативи є люди. Саме люди, які патріотично налаштовані і можуть віддаватись справі на всі сто відсотків, тим самим нести користь для наших бійців та наближати нашу перемогу.
