В Україні відбуваються кардинальні зміни в ставленні до дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Чи відчули задекларовані реформи на місцях в Запоріжжі? І головне: як зміни позначились на дітях, на яких вони направлені?
Редакція Inform.zp.ua розпитала Наталію Сиворакшу – начальницю Служби у справах дітей Запорізької міської ради.
Звичайно, зміни помітили. Всі зусилля, які сьогодні докладаємо, це саме на сімейні форми виховання. Наша мета зробити так, щоб кожна дитина використала своє право на виховання в родині. Тому сьогодні той розвиток, що ми маємо – це дитячі будинки сімейного типу, прийомні родини. Ми їх розвиваємо, вони збільшуються. Головне, що є такі батьки, які хочуть це створювати. Це непроста робота. Діти зі своїм характером, зі своїми вимогами. Треба зробити так, щоб ці діти об’єдналися в одну родину. Тому що діти, які вийшли з неблагополучних сімей, сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, вони дійсно зазнали уражень: приниження, недоїдання, не було якогось одягу. Саме родинне виховання дає можливість прибрати всі недоліки, а потім вже надають інтелектуальні, соціальні можливості для того, щоб ця дитина соціалізувалася. Коли їй виповнюється 18 років, пішла у доросле життя з родинної затишної домівки.
– Скільки зараз у Запоріжжі дітей, які на контролі чи під опікою Вашої служби?
На сьогодні 1626 дітей перебуває саме на обліку. З них 557 дітей, які опинились в складних життєвих обставинах, а 1069 – це діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування.
– Зараз в Україні йде реформа деінституталізації. Як вона проходить в Запоріжжі?
Кожне місто, кожен регіон повинен визначити для себе ті пріоритетні напрямки, які саме ми можемо створити послуги для дітей. Тобто на що треба зосередити свої зусилля. Наприклад, діти з особливими потребами, діти з інвалідністю – це діти, які повинні виховуватися в родині. Тобто мета не знищити інтернатні заклади, зараз йде хвиля, що держава хоче зекономити кошти, хоче знищити інтернати. Ні! Жодна дитина, якій не будуть запропоновані умови кращі ніж в інтернаті, її забирати не будуть. Шукаємо будинки сімейного типу, такі малі групові будиночки, які розраховані на 15 дітей. Все йде до того, щоб не було розпорядків дня, правил, як це наприклад, в інтернатному закладі. Вони мають виховуватись, як в родині: встаємо, годуємось, розважаємось, робимо все, щоб наші діти розвивалися інтелектуально. Щоб вони теж використовували своє право на медичне обслуговування, на освіту максимально, щоб наші діти могли навчатися у ВНЗ.
– Ви назвали найбільший міф, який поширюється – знищення інтернатів. Ви могли б на прикладі сказати, скільки їх в Запоріжжі лишилося і скільки було?
Інтернатними закладами на сьогоднішній день у нас опікується облдержадміністрація, обласна рада. Зазначу, що в Запоріжжі для дітей-сиріт немає жодного інтернату. Всі інтернати, які є – вони за напрямками: тубінфіковані діти або з вадами зору, з вадами слуху. Це якісь напрямки для зручності дітей, вони особливі і повинні навчатися в особливих умовах. Але зараз розвивається інклюзивне навчання. Департамент освіти і науки відкриває інклюзивні класи для того, щоб цих дітей долучити до звичайних дітей, щоб вони могли навчатися разом.
– Давайте роз’яснимо. У цих діточок є родини. Вони певний час перебувають в умовах цього закладу, вдень для навчання?
Так, за станом здоров’я. Дитина навчається тимчасово. Так, є випадки, коли з понеділка по п’ятницю ця дитина навчається, потім в п’ятницю обов’язково батьки повинні забрати і в понеділок повернути дитину. Але самі інтернатні заклади намагаються, щоб вранці дитину привели, ввечері забрали. Така група подовженого дня. Якщо і є діти-сироти, то це діти, які перебувають під опікою, але це обов’язково діти з якимось особливостями по медичним напрямкам.
– В Запоріжжі не лишається жодного інтернату, де є дітки-сироти?
В Запоріжжі так. У нас сьогодні є в Гуляйпільському, Бердянському районах. Там теж вони йдуть за напрямками, за вадами здоров’я діти проходять педагогічну комісію, йде оцінка їх знань і стану здоров’я. І потім приймається рішення, куди далі йдуть діти, до якого інтернатного закладу. Такі заклади є тільки в Запорізькій області. На сьогодні найбільше дітей у нас в бердянській школі-інтернаті, там багато звичайних дітей, кожен з яких має право на сімейне виховання. Ми зараз працюємо над тим, щоб наші діти мали можливість перебувати саме у сім’ї.
– Ви вже стільки років працюєте в галузі. Чи є у Вас особисте бачення, коли реформа дасть результат?
Сьогодні держава розвиває і наставництво, і патронатні родини. Що таке «патронат»? Щоб відійти від центрів соціально-психологічної реабілітації, хочуть створити патронатні родини. Там батьки за договором будуть обов’язково проходити навчання реабілітації, щоб вони могли надати поради дітям. Протягом 3-х місяців вони можуть пройти курс реабілітації в цій родині, щоб дитина мала змогу вже піти до родини. Ми хочемо так, щоб вона вже не могла повернутися назад до неблагополучної родини. Вона повинна піти тільки до родини, де її чекають, де вона потрібна, тобто до прийомної родини або дитячого будинку сімейного типу. На сьогодні у нас в Запоріжжі дуже добро розвивається саме опіка, найбільше дітей знаходиться під опікою. Тому що найближчі родичі – це ті люди, які цінні, тому що можуть зберегти сімейні традиції. Якщо таких нема, то є прийомні родини, сьогодні у нас їх 17. Є вже 6 дитячих будинків сімейного типу. Наші діти можуть вже виховуватися в таких сім’ях. Ми спілкуємося з усіма службами по Україні і не тільки в країні. Діти можуть бути влаштовані у будь-яке місто.
Кількість дітей в інтернатних закладах зменшується. На сьогодні це 133 дитини. Але якщо подивитися на цих дітей, то 30-35% це діти з вадами здоров’я. У мене болить саме за цих дітей. Тому що вони потребують медичної уваги постійно. На сьогодні наші запоріжці не готові ні матеріально, ні морально, ні фізично таких дітей доглядати і щоб держава могла їх забезпечувати в повному обсязі. Є діти, які мають братів і сестер. Це теж є проблема, тому що останнім часом вилучаємо дітей з сімей, де як мінімум 3-5 дітей. Тобто вже є готовий дитячий будинок сімейного типу. Це щаслива багатодітна родина і ми в жодному разі не хочемо їх розлучати. Ми намагаємось знайти таких батьків, які візьмуть уже готову родину і їм треба буде лише долучитися.
– Ви згадали патронатну родину. Це така нова форма виховання, яка з’явилася завдяки реформам, що відбуваються в галузі. Скільки їх? І який Ви бачите результат їх діяльності?
Саме патронат у нас на сьогодні стоїть на нулі. Це більше напрямок роботи центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. На сьогодні вони докладають більше всього зусиль для того, щоб знайти патронатну родину, але в Запоріжжі у нас їх немає. Але є наставництво. Що це таке? Це підготовка дитини, яка проживає в інтернатному закладі до самостійного життя. Тобто допомогти їй соціалізуватися. І ця людина, яка пройшла навчання саме в центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, на сьогодні вже є 3 людини, які пройшли цей курс. Зараз вони підбирають собі дитину, підбирають заклад. Потім буде заключений договір між інтернатним закладом, центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, батьками і за згодою дитини (дитина повинна надати згоду), пройти медичний огляд, висновок надати. І ця родина вже буде надавати допомогу саме цій дитині. Вона зможе її якось забирати, проводити вільний час, розказувати про прості речі, через які ми проходимо в повсякденному житті. Тому що сьогодні діти, які потрапили до інтернату, маємо такі випадки, коли 23 роки, а вони не може собі кашу елементарну приготувати, цьому не навчали в інтернаті. Дитина знає, що повинні надати їжу, прибрати і надати чисті речі. Тому метою реформи деінституалізації є те, що треба змінити саме погляд дитини на це життя, вона самостійна людина, яка повинна своїми руками створювати особисте життя.
– Наставництво – це дуже відповідально. Я зрозуміла, що не можна просто прийти відвідати дитину, принести цукерки і попрощатися. Наставництво в Україні починає працювати з 1 вересня. Скільки діточок в Запоріжжі, які потребують такої реабілітації до самостійного життя?
133 дитини в інтернатних закладах, врахуємо 30% – це діти з вадами здоров’я, вони ніяк не зможуть соціалізуватися взагалі, виходить 70% дітей від цієї цифри. Особливо беру до уваги 13-15 років, коли цю дитину треба готувати до навчання. Як мінімум це буде професійне училище, якщо залишається в 11-му класі, бере участь у ЗНО і проходить вже до університету. Але це поодинокі випадки, що з інтернатних закладів діти йдуть далі вчитися. Ми намагаємося, щоб саме наставник допоміг соціалізуватися, обрати професію, провести його до цієї професії, надати допомогу в облаштуванні в гуртожитку, щоб дати все необхідне для того, щоб ця дитина відчувала себе наразі з іншими студентами єдиною, щоб вона не відрізнялась. Ми навіть вимагаємо це з будинків сімейного типу. Дитині 18 років, ми не можемо її випустити, треба якесь майно передати, «придане», як раніше говорили. Ми хочемо, щоб стосунки дітей та «батьків» не розривалися.
– Давайте кілька слів скажемо про будинки сімейного типу. Скільки зараз там перебуває діток?
В кожній родині максимально до 10, враховуючи рідних дітей. На сьогодні майже повне навантаження. У нас в трьох дитячих будинках сімейного типу не вистачає майже місць. Ми можемо тільки 7-м дітям подарувати родину. Вже є досвід, коли виросла дитина, її випустили за власним бажанням. Є такі родини, де до 23-х років діти проживали, вони навчалися у ВНЗ і поверталися в цю родину. Вже коли їй 23 роки, вона йде в особисте життя, але ця родина намагається їй надати житло, допомогти разом з нами, нашою службою і державою, щоб наші діти були забезпечені житлом, це обов’язково. І обов’язковим є навчання. Для нас дуже важливо, щоб дитина отримала навчання.
– Ви бачите, що на дітях відбулися зміни завдяки тим реформам, що відбуваються? Завдяки тому, що вони виховуються вже більше в сім’ях, де є тато і мама?
Обов’язково. Вони в родині, забезпечені всім необхідним. Ми контролюємо ці родини, приходимо до них дуже часто разом з центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Якщо є якісь конфліктні ситуації, намагаємося їх вирішувати. Неможливо одразу посваритися і сказати: «Я не хочу, щоб вона в мене перебувала. Пишу заяву для того, щоб дитина вибула». Такого ми не допускаємо. Робимо все можливе, щоб з’єднати, щоб знайти компроміс і для того, щоб ця дитина залишилася обов’язково в сім’ї. Діти дуже відрізняються, ті, що були в родині, і ті, які є в інтернатному закладі, у них зовсім інший соціальний погляд. Тому я вважаю, що ці реформи йдуть на краще обов’язково. Головне знайти тих батьків, щоб дізнатися за ці три дні навчання, яка мета щодо створення цієї родини, чого Ви саме хочете? У вас такий виховний потенціал, дуже багато любові, що Ви виховали власних дітей і хочете інших? Чи ви хочете отримати заробіток, тому що за це держава платить кошти, на кожну дитину є 2 прожиткових мінімуми? Щоб це не був заробіток і ми не отримали знову ж таки міні-інтернат. Ми хочемо, щоб це була родина.
