Дослідниця розповіла про події, що відбувались з 21 по 24 лютого у Запорізькій області десятки років тому. Зокрема, про створення лісництв, а також про факти з життя запорізького автора праць з історії Кость Гуслистого, а також біографію Петро Григоренко.

21 лютого

1913 – у Свято-Покровському соборі Олександрівська відбулося урочисте богослужіння на ознаменування 300-річчя Дому Романових, до цієї дати на вул. Базарній, 4 було відкрито парафіяльну школу (фельд’єгерська пошта).

1921 – засновано Запорізьке медичне училище № 1.

1981 – відбулося урочисте відкриття легкоатлетичного комплексу заводу “Запоріжсталь”.

Кость Гуслистий

21 лютого 1973 р. у Києві на 71-му році життя помер Кость Гуслистий, запорожець, автор 130 наукових і науково-популярних праць із історії України, учитель Олени Апанович.

Кость Григорович уклав цілу низку досліджень із історії утворення української нації, з етнічної історії українців, історії козацтва. 19 серпня 1939 р. рішенням вченої ради Київського державного університету К. Гуслистому було присвоєно вчений ступінь кандидата історичних наук.

29 серпня 1947 р. було прийнято постанову ЦК КП(б)У «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії Академії наук УРСР». Нищівній критиці піддали роботи К. Гуслистого за «антимарксистський дух», «грубі політичні помилки», «перекручення буржуазно-націоналістичного характеру», «відродження теорії Антоновича, Грушевського» і тому подібне. 14 листопада 1947 р. К. Гуслистий був звільнений з посади завідуючого відділом феодалізму і переведений на посаду старшого наукового співробітника інституту.

Це надломило К.Г. Гуслистого як вченого – історика, та змінити себе він не зміг. К. Гуслистий продовжував працювати над найнебезпечнішою в СРСР темою козацтва; його вірною ученицею стала Олена Апанович. Не побоявся запоріжець виступити на нараді зі звинуваченням директора інституту О. Касименка у компіляції та плагіаті. Пошуки правди закінчилися тим, що К. Гуслистий без власної згоди був переведений на роботу до Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського.

Читайте также: Ночью в центре Запорожья задержали уличных грабителей

Кость Григорович – автор майже 130 наукових і науково-популярних праць із історії України. Помер Кость Гуслистий 21 лютого 1973 р. на 71-му році життя. Похований у м. Києві на Байковому кладовищі.Тоді й створив К. Гуслистий відомий нині музей народної архітектури та побуту в с. Пироговому під Києвом. На новій роботі К. Гуслистий працював над створенням фундаментальної монографії «Українці». У 1963 році захистив докторську дисертацію «Питання історії України і етнічного розвитку українського народу (період феодалізму)».

Бунтівний генерал

21 лютого 1987 р. у Нью-Йорку на 80-му році помер Петро Григорович Григоренко — запорожець, генерал-майор, правозахисник, дисидент. Виступав на захист кримських татар.

Григоренко Петро народився 16 жовтня 1907 р. у селі Борисівці Приморського району Запорізької області у селянській родині. Трирічним залишився без мами. Татко з пуп’янка привчав сина до роботи, прив’язував до спини коня, щоб вершник поганяв худобу. Коли Петрикові було сім, батька забрали на першу світову. Довелося старшенькому Івану та Петру самим господарювати.

Уже маючи сім’ю і сина Анатолія, робітник депо Петро Григоренко “за покликом партії та комсомолу” поступив на робітфак, а вже за кілька місяців став студентом Харківського технологічного інституту військово-інженерного факультету. Потім Халхін-Гол і от уже майор Петро Григоренко – слухач Військової академії Генерального штабу в Ленінграді.

Читайте также: Запорожские гандболисты вышли в плей-офф Лиги чемпионов

У цей час приїхав Іван і розповів брату про свій арешт у Запоріжжі, про перебування у слідчій в’язниці НКВС, що на вулиці Чекіста, про переповнені камери, жахливі тортури. Петро записав розповідь і пішов до Генерального прокурора СРСР Вишинського. У Запоріжжі тоді було проведено комісію, арештовано прокурора міста й області.

22 червня 1941 року підполковник Григоренко із гіркотою видихнув: “Прошляпили, ось тобі і мудра політика”, – за що довелося каятися на зборах, одержати догану. Григоренко пройшов усю війну, командував дивізією був поранений, мав контузії, але підвищення не одержував через ту догану. Поряд воював старший син.

А потім була Москва, викладав у академії ім. Фрунзе, створив і очолив першу в СРСР кафедру військової кібернетики, опублікував 86 наукових праць із цієї галузі, захистив докторську дисертацію.
1959-го одержав звання генерал-майора, налагодилося сімейне життя. Григоренко був двічі одружений, мав трьох синів. Друга дружина – Зінаїда (її першого чоловіка було репресовано ще до війни), подарувала Олега й Андрія, які пізніше стали полковниками, молодший зараз живе у США. Та за один день усе різко змінилося: на районній партконференції генерал виступив проти кар’єризму й хабарництва, висловився за демократизацію виборів. Виступаючого тут же позбавили мандата, виставили з конференції, винесли сувору партійну догану, звільнили з роботи і вислали служити до Усурійська.

Отут генерал узявся за самостійне вивчення ленінізму. Григоренко дійшов висновку, що “марксизм-ленінізм – це вчення крайньої диктатури, тоталітаризму, в якому демократичні відхилення відіграють роль маскувальної демагогії і застосовуються для обдурення мас”. Справжній ленінець вирішив рятувати соціалізм. Наприкінці 1963 року він під час відпустки приїхав до Москви і заснував “Союз боротьби за відродження ленінізму”. Разом із сином Олегом виготовляв саморобні листівки про розстріли робітників у Новочеркаську, Теміртау, Тбілісі, які тоді відбулися в СРСР. Листівки Григоренко роздавав біля прохідних заводів, просто перехожим, поки його не арештували. 37 діб допитів на Луб’янці. Плівки прослухав головний ідеолог Михайло Суслов і виніс вирок: “Так это же опасный сумасшедший, его надо надежно изолировать от людей!” Медичний і військовий трибунал засудив на довічне лікування. Так генерал опинився у ленінградській психушці №2.

Читайте также: Сколько жители Запорожья будут платить за обслуживание счётчиков

У квітні 1965 року Григоренка було звільнено, але позбавлено пенсії, звання понижено до рядового, роботи. Довелося працювати вантажником у двох овочевих крамницях. Вистояти допомагала родина та друзі. Вони сперечалися про методи боротьби, гадали йти у підпілля чи ні. Переміг аргумент Григоренка “у підпіллі можна зустріти тільки щурів”.

У той час генерал виступив із ґрунтовним дослідженням поразок Червоної армії 1941 року. Це було вибухом крамоли. А Григоренко не заспокоївся: протестує проти вторгнення до Чехословаччини, виступає на захист кримських татар. Він виступив у Ташкенті на суді над лідерами руху кримських татар.
За це довелося заплатити п’ятьма роками психушки. У цей час молодий лікар Семен Глузман, не знайомий із генералом, зібрав самвидави, свідчення родичів, зробив заочне обстеження і виніс вирок: “здоровий!” За що Глузман одержав 7 років концтаборів і 3 роки заслання.

Невтомна боротьба дружини, приїзд Ніксона допомогли визволити Григоренка. На волі він знову продовжив свою справу: разом із Сахаровим створив Гельсінкську групу 1975 року. І хоч складалася вона із 9 осіб, але на вільний світ пішла правда про радянських політичних в’язнів. 9 листопада 1976 року за участю Григоренка було створено УГС у Києві.

Наступного року генерал змушений був поїхати до США на операцію з приводу аденоми. У Штатах він звернувся з проханням про своє психічне обстеження і комісію із кращих світових світил здивував інтелект Григоренка. Після операції земляк одержав повідомлення про позбавлення громадянства СРСР. Так і спочив бунтівний генерал у Нью-Йорку 21 лютого 1987 р., похований на українському цвинтарі.

Читайте также: В Запорожской области занимались нелегальной перевозкой пассажиров 

22 лютого

1891 – м. Пологи. народився економіст, політичний діяч Влас Чубар.

22 лютого 1960 р. на 64 році урвалася пісня Івана Паторжинського, український співак (бас). Народився 20 лютого (3 березня) 1896 р. в селі Петро-Свистунове (Вільнянського району Запорізької області). Не шукайте села на картах: його вже давно затопили води Дніпра.

1996 – у Запоріжжі проф. Олександр Ніконенко вперше в Україні зробив пересадку печінки. 28.01 2003 він же перший в Україні зробив успішну операцію з пересадки серця.

23 лютого

1887 – на кошти земства відкрито Балківську (Василівський р-н) бібліотеку, 445 книг, 273 читача.

1927 – видано Указ Вищої Ради народного господарства СРСР про будівництво гідроелектростанції на Дніпрі.

1944 – створено Спеціальне будівельно-монтажне управління “Дніпробуд”. Підписано постанову Держком оборони про підготовчу роботу до пропуску весняної повені на Дніпрі та відбудову Дніпрогесу.

1946 – почалися роботи з відбудови в порту ім. Леніна.

1973 – до Бердянська підведено лінію природного газу з м. Маріуполя (Жданова).

24 лютого

1906 – Вийшла з друку перша українська газета Катеринославської губернії “Добра порада”.

1939 – вийшло перше число газети “Більшовик Запоріжжя” (носила це ім’я до серпня 1941), нині “Індустріальне Запоріжжя”.

24 лютого 1948 р. народився Станіслав Щербатих — український бард, відомий під сценічним псевдонімом Тризубий Стас. Запам’ятався запоріжцям виступами на «Червоній руті» 1991 року.