Цікаві та невідомі сторінки історії нашої держави розповідає нам Ганна Черкаська – відомий краєзнавець, вчитель та журналіст.
30 квітня 1848 р. народилася Єфименко Олександра Яківна (Ставровська), російський і український історик, етнограф. Перша жінка-професор у царській Росії, яка мала ступінь російського доктора історії honoris causa.
Ця історія почалася у козацькому Токмаку, де 1835 року народився Петро Єфименко. За фахом історик, юрист, якого приворожила тема демонології. Зацікавленість україністикою відзначила поліція, коли прочитала підпис статті – Царедавенко. А далі: Петропавлівська фортеця, суд і – Архангельська губернія.
«Немає можливості боротися проти зросійщення України, буду українізовувати Росію,» – вирішив Єфименко.
У 1870 році вони одружилися. За законами дружина політичного засланця не мала права займатися викладацькою діяльністю; тому основним джерелом прибутків родини Єфименків стали публікації в етнографічних та історичних журналах. Так з’явилися дослідження Олександри Єфименко, присвячені російській Півночі.
Олександра зробила історію Малоросії одним із основних предметів своїх досліджень. Своїм учителем з історії України Єфименко вважала Б. В. Антоновича.
Найважливіші публікації Олександри Єфименко з історії України — «Копні суди в Лівобережній Україні» (1888), «Архієрейський подарунок» (1888), «Дванадцять пунктів Вельямінова» (1889), «Бідування євреїв у Південній Русі XIX ст.» (1889), «Малоруське дворянство і його доля» (1891), «Нариси історії Правобережної України» (1894—1895). Робота Олександри Єфименко зайняла перше місце в конкурсі на кращий підручник з історії України (1896); Єфименко також написала «Елементарний підручник російської історії», який витримав два видання. Вивчала Єфименко і культуру України.
Активно виступала за присвоєння офіційного статусу українській мові.
Олександра Яківна захопилася студіями української історії, брала активну участь у роботі історико-філологічного товариства при Харківському університеті. Написала “Історію України”, “Історію українського народу”, книгу “Южная Русь”. За ці праці у 1910 році Харківський університет надав Олександрі Єфименко, яка не мала вищої освіти, титул професора і ступінь доктора історії. Коли настали державотворчі часи в Україні, родина повернулася до Харкова, де були їхні друзі Багалій, Сумцов.
Тяжко хвора письменниця невтомно працювала над своїм підручником «Українсько-московська історія для шкіл українських», якого так і не побачила у друкованому вигляді. Вона викладала в школі, вела інтенсивне листування з приводу створення підручника з історії України з редакцією журналу «Позашкільна освіта» і де написала свою останню працю, присвячену майбутньому України, — «Листи з хутора».
