35 років тому більшість запоріжців сказала «так» незалежній Україні. У бюлетені на Всеукраїнському референдумі було одне запитання – «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Понад 90 відсотків жителів Запорізької області відповіли позитивно.
Inform.zp.ua згадує, як за 35 років незалежності змінювалося Запоріжжя та як місто поступово позбувалося радянських і російських символів.
Вулицям повернули українські назви
Запорізькі діти та підлітки сьогодні вже можуть не пам’ятати, а подекуди й не знати, що наш проспект Соборний раніше носив ім’я радянського діяча Володимира Леніна. У 2016 році в межах декомунізації у Запоріжжі провели опитування щодо нової назви проспекту. Найбільше голосів отримали два варіанти – Соборний та Козацький. За даними Українського інституту національної пам’яті, участь в опитуванні взяли понад три тисячі запоріжців.
Згодом перейменування вулиць, парків та скверів стало у Запоріжжі масовим. Наші вулиці почали звучати по-новому. Радянські та російські назви замінювали українськими, а деяким вулицям повертали історичні назви ще з часів Олександрівська. Ось лише деякі з них:
- площа Леніна – Запорізька площа;
- площа Пушкіна – майдан Вернадського;
- Жовтневий район – Олександрівський район;
- Орджонікідзевський район – Вознесенівський район;
- Ленінський район – Дніпровський район;
- вулиця Чекістів – Троїцька;
- вулиця Анголенка – Базарна;
- вулиця Грязнова – Кріпосна;
- проспект Маяковського – бульвар Марії Примаченко;
- вулиця Павленка – вулиця Марини Брацило;
- вулиця Чайковського – вулиця Соломії Крушельницької;
- вулиця Дивногорська – вулиця Якова Пункіна;
- парк імені Гагаріна – парк Міст-побратимів.
Ознайомитися з повним переліком нових назв у Запоріжжі можна за посиланням.
Радянські пам’ятники демонтували
Пізніше справа дійшла й до пам’ятників. 17 березня 2016 року в Запоріжжі демонтували пам’ятник Володимиру Леніну на площі Запорізькій. Роботи тривали близько півтори доби. Запорізький Ленін простояв із 1964 року, а його висота сягала 19,8 метра. До демонтажу пам’ятник не раз намагалися символічно «українізувати»: на нього вдягали вишиванку та форму збірної України.
Пам’ятник знесли комунальні служби за офіційним рішенням влади. Коли монумент підняли у повітря, частина людей запускала феєрверки, співала гімн України та фотографувалася біля порожнього постаменту. Сьогодні на місці, де стояла скульптура, нічого немає.
У березні 2016 року в Запоріжжі також демонтували пам’ятник радянському діячу Сергію Кірову біля парку імені Сагайдачного та пам’ятник Феліксу Дзержинському на площі Свободи. Того ж місяця біля будівлі Вознесенівської райадміністрації прибрали бюст радянського діяча Серго Орджонікідзе.
Процес продовжився і після початку повномасштабного вторгнення. У 2023 році демонтували пам’ятник російському поету Олександру Пушкіну. Його встановили наприкінці 1990-х років на згадку про перебування Пушкіна на території сучасного Запоріжжя у 1820 році.
З’явилися нові місця пам’яті
Монументи радянським та російським діячам демонтували, але на їхньому місці не почали встановлювати нових монументів. Натомість Запоріжжя поступово почало створювати нові місця пам’яті. Після початку повномасштабної війни таких місць стало більше.
Одним із перших таких місць став меморіальний простір «Прапорець пам’яті», який започаткували у травні 2023 року за ініціативи родин загиблих військових. Спочатку на майдані Волі було лише кілька прапорців, а згодом там з’явилися фотографії майже двох сотень полеглих захисників.
Того ж року біля Запорізької міської ради почали створювати Алею Героїв. Тут встановлюють призми з фотографіями та іменами загиблих захисників із Запоріжжя. У 2024 році поруч запрацювала електронна призма-меморіал, де за ім’ям та прізвищем можна знайти інформацію про полеглих військових.
Ще одним символом пам’яті стало «Дерево пам’яті», яке відкрили у жовтні 2024 року. На металевих гілках розмістили дзвіночки з іменами полеглих захисників із Запорізької області. Під час вітру вони створюють передзвін.
У 2025 році відкрили Алею пам’яті полеглих Героїв. На перших десяти стендах розмістили фотографії 840 загиблих військових із Запорізької області. Алею продовжують розширювати.
Також з’явилися місця, присвячені зниклим безвісти. На Алеї Бойової Слави у 2025 році відкрили локацію «Прапор надії» з іменними чорно-білими прапорами та «Лавкою очікування».
Запоріжці брали участь у революціях
За 35 років незалежності Україна пережила дві масштабні революції. Запоріжці брали участь в обох.
Наприкінці 2004 року після другого туру президентських виборів в Україні почалися масові протести через фальсифікації. До Помаранчевої революції долучилися й запоріжці. Після протестів Верховний Суд скасував результати другого туру та призначив повторне голосування, на якому переміг Віктор Ющенко.
Майже через десять років українці знову вийшли на протести. Революція Гідності розпочалася наприкінці 2013 року після рішення влади зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Після побиття студентів на Майдані Незалежності протести стали масовими по всій країні.
У Запоріжжі люди збиралися на площі Фестивальній. Побачити, як тоді відбувалися протести, можна й сьогодні. У 2024 році журналісти продакшн-студії «Січ-ТВ» створили документальний фільм до десятої річниці розгону запорізького Майдану міліцією та тітушками.
Одним із запоріжців, який долучився до Революції Гідності, був Сергій Синенко. Під час розгону запорізького Майдану 26 січня Сергій Синенко допомагав протестувальникам переховуватися від затримань та долучався до визволення затриманих із райвідділків міліції.
13 лютого 2014 року на трасі Запоріжжя–Дніпро знайшли його спалений автомобіль. Усередині було тіло Сергія. Йому було 35 років. Синенко став одним із Героїв Небесної Сотні, а у 2015 році йому посмертно присвоїли звання Героя України.
Пам’ять про Сергія Синенка зберігають і в Запоріжжі. У 2016 році вулицю Кремлівську перейменували на його честь, а на будинку, де він жив, встановили меморіальну дошку. Пам’ятний знак також встановили на місці його загибелі на трасі Запоріжжя–Дніпро.
Ще одну вулицю перейменували на честь журналіста Василя Сергієнка, а на будинку встановили меморіальну дошку на його честь. Василь Сергієнко народився у Корсунь-Шевченківському на Черкащині, але значну частину життя пов’язав із Запоріжжям. З перших днів він приєднався до Революції Гідності. 5 квітня 2014 року його тіло знайшли у лісі за 12 км від Корсуня-Шевченківського.
Також участь у Революції Гідності брав Максим Горошишин. Він був наймолодший серед запорізьких героїв та народився у багатодітній родині з восьми дітей. У 2019 році на вулиці Єдності в Пологах встановили пам’ятний знак на його честь.
«Коли Максим закінчив школу-інтернат, то поїхав до Києва шукати роботу. 31 січня, під час сутичок з правоохоронцями на вулиці Грушевського, він був отруєний шкідливим газом. За інформацією нашого Пологівського краєзнавчого музею, він помер 20 лютого внаслідок саме отруєння газом, хоча йому діагностували хронічне захворювання легенів», – розповіла начальниця відділу культури та туризму Пологівської міської ради Марина Діденко в коментарі «Суспільне Запоріжжя».
Української мови стало більше
Української мови у Запоріжжі за роки незалежності стало більше. У 2019 році в Україні ухвалили мовний закон, який визначив, у яких публічних сферах використання української є обов’язковим. Поступово українською стали вивіски, оголошення та обслуговування.
У 2023 році в Запоріжжі почали перевіряти рекламу та вивіски російською мовою. Спеціальна робоча група і зараз проводить рейди містом і знаходить такі конструкції.
Підприємців просять самостійно прибирати або замінювати російськомовні вивіски та рекламу. Якщо цього не роблять, їх можуть демонтувати за рішенням міської влади.
Вплив Московського патріархату зменшують
Після початку повномасштабної війни у Запоріжжі почали активніше говорити про вплив Росії через церкву. У квітні 2023 року містяни створили петицію з вимогою розірвати договори міста із Запорізькою єпархією УПЦ (МП). Як повідомляло Суспільне, необхідну кількість голосів вона набрала менш ніж за добу.
Через кілька місяців, у липні 2023 року, Запорізька міська рада вирішила припинити взаємовідносини міської громади з релігійними організаціями УПЦ (МП). За це проголосували 42 із 43 депутатів, які були присутні на сесії.
Зміни торкнулися і майна, яким користувалися релігійні громади. За даними Запорізького центру розслідувань, за два роки міська влада через суд повернула три об’єкти нерухомості, які використовували як храми та домові церкви. Ще одна справа щодо каплички біля Запорізького дуба перебуває у суді.
Водночас УПЦ (МП) досі має багато парафій у регіоні. У Запорізькій області нараховується 162 культові споруди цієї церкви, понад 50 із них – у Запоріжжі. Більше половини парафій єпархії залишилися на тимчасово окупованій території.
Переходів до Православної церкви України в області також майже не було. За словами митрополита Запорізького і Мелітопольського Луки, до ПЦУ перейшли лише двоє священників, і сталося це ще до початку повномасштабної війни.
Боротьба за незалежність триває
За 35 років незалежності Запоріжжя змінилося: з назв вулиць та площ поступово зникають імена радянських діячів, демонтують їхні пам’ятники, а у місті з’являються нові місця пам’яті про українців.
Але для Запоріжжя ця боротьба не залишилася в минулому. Сьогодні більша частина нашого регіону окупована Росією. Бердянськ, Мелітополь, Токмак, Енергодар та десятки інших населених пунктів живуть під російськими прапорами.
Водночас проукраїнські мітинги на початку окупації показали, що російський прапор над містом не робить його російським. Через 35 років після референдуму Запорізька область досі виборює право на той самий вибір – жити в незалежній Україні.
📢 Inform.zp.ua створює спільноту тих, кому не байдуже Запоріжжя. Ми щодня працюємо, щоб ви першими дізнавалися важливі новини та знали правду про події в регіоні. Якщо вам важлива наша робота — долучайтеся до монобази та підтримуйте редакцію за посиланням ❤️