«Якщо хочете записати інтерв’ю, то за 20 хвилин маєте бути в офісі». Після такого повідомлення довелося терміново викликати таксі й мчати на роботу. Адже хто ж відмовиться від нагоди поспілкуватися з Станіславом Старостенком — тим самим чоловіком, який у 2022 році підійшов до ізраїльських журналістів із дорожнім стовпчиком і увірвався в прямий етер зі словами: «Не надо спорить, ребята, надо помогать Украине…».
Увага! У відео присутня нецензурна лексика
Відтоді Старостенко для багатьох став людиною-мемом. У численних інтерв’ю він часто повертається до історії того самого етеру, через що може здатися, ніби розповідає одне й те саме. Втім, таке враження виникає лише при поверхневому знайомстві з його історією.
Журналістка Inform.zp.ua поспілкувалася з Станіславом Старостенком про життя до й після того самого славнозвісного етеру, службу на Запорізькому напрямку, роботу з дронами, а також про те, чому Україна нерідко програє інформаційну боротьбу навколо мобілізації та російських фейків.
«У нас, маленьких солдатів, свої проблеми»: знайомство зі Станіславом Старостенком
42-річний Станіслав Старостенко родом із Вовчанська на Харківщині. Він має сім вищих освіт, зокрема юридичну, звідки й походить його позивний «Юрист». До початку повномасштабного вторгнення працював директором дитячого садка, а після — аналітиком у Центрі протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони України.
У 2025 році Старостенко долучився до 2-го штурмового батальйону 5-ї окремої штурмової бригади (5 ОШБр), де нині служить на Запорізькому напрямку.
«За родом своєї попередньої роботи я працював старшим аналітиком в одному з інформаційних центрів — готував аналітичні записки та був дотичний до інформації про наші втрати, наші успіхи, про командирів, особовий склад і багато іншого.
Тому я розумів, що коли прийде час — не якщо, а саме коли прийде час, бо я був переконаний, що він прийде для всіх, — то хотів потрапити в один із найефективніших підрозділів з точки зору виконання завдань і співвідношення результатів до втрат.
Тож, коли у ТЦК мене запитали, куди саме я хочу потрапити, я відповів: у 5-ту окрему штурмову бригаду, до 2-го штурмового батальйону», — розповідає Станіслав Старостенко.
Він активно веде сторінки в інстаграмі та тік-тоці. Окрім гумористичних відео, регулярно відкриває збори для свого підрозділу. Причому йдеться не лише про дороговартісне обладнання, а й про, на перший погляд, буденні речі — пухирчасту плівку, скотч, мотузки чи мішки.
Військовий наголошує: якщо люди справді хочуть допомогти армії, варто спочатку дізнатися про реальні потреби конкретного підрозділу, а не купувати навмання продукти чи речі, які можуть виявитися непотрібними. За його словами, із харчуванням у більшості підрозділів проблем немає, тоді як нестача звичайних побутових матеріалів може суттєво ускладнювати роботу.
«У нас, маленьких солдатів, свої проблеми. Ліпучки для мух — проблема. Здавалося б, дрібниця, але це справді важливо. Так само скотч чи пухирчаста плівка. Минулого місяця ми використали 22 рулони такої плівки. У неї загортають дрони та навіть пляшки з водою, щоб вони не розбивалися під час доставки на позиції. Або звичайна мотузка. Для когось це дрібниця, а для нас — можливість підчепити вантаж до дрона, який доставляє на передову боєкомплект, пальне чи воду», — говорить військовий.
Він додає, що навіть маючи гроші, не завжди можна швидко придбати необхідне, адже підрозділи часто дислокуються у віддалених населених пунктах, де просто немає магазинів із потрібними товарами.
«Ми постійно відпрацьовуємо стрільбу в різних положеннях»: навчання в «лісі»
Після мобілізації військовозобов’язані проходять базову загальновійськову підготовку, яка триває майже два місяці. Протягом цього часу вони опановують вогневу, тактичну та тактичну медичну підготовку, після чого проходять фахове навчання та отримують призначення до військових частин.
«Мобілізованих військовослужбовців привозять у так званий “ліс” — це наша умовна назва місця підготовки. Там облаштовані бліндажі, де вони проживають, — уточнює військовий Станіслав Старостенко.
Під час базової підготовки значну увагу приділяють тактичній медицині. На думку Старостенка, ці навички важливі не лише для військових, а й для цивільних, адже кожна людина повинна вміти надати першу допомогу та зупинити кровотечу до прибуття медиків.
Заняття проводять бойові медики, які мають реальний досвід порятунку поранених на фронті. Навчання проходить у повній амуніції: військовослужбовці відпрацьовують алгоритми дій у змодельованих бойових ситуаціях, вчаться швидко накладати турнікети та надавати допомогу побратимам під час умовних поранень.
За словами військового, день курсантів починається о шостій ранку з підйому та зарядки, а вже о восьмій стартують перші заняття. Навчання побудоване таким чином, щоб необхідні навички були доведені до автоматизму, адже в реальних бойових умовах від швидкості реакції може залежати життя людини.
«Група — десять людей. Усі в повній амуніції. Спочатку присідаємо 20 разів, щоб збити дихання і трохи дезорієнтуватися. Потім інструктор дає команду: “Поранення в праву руку”. Ти маєш миттєво впасти й накласти собі турнікет.
На все — 45 секунд. При пораненні в ногу людина може стекти кров’ю приблизно за 40 секунд, при пораненні в руку часу трохи більше — до півтори хвилини. Якщо група не вкладається в норматив, знову присідаємо: спочатку 25 разів, потім 30. І так доти, поки не почнемо виконувати все правильно й автоматично», — згадує навчання Старостенко.
На початку навчання група вкладалася у виконання цієї вправи приблизно за 45 секунд. До моменту складання підсумкового іспиту час вдалося скоротити до 20 секунд, а вся група виконувала завдання менш ніж за 10 секунд. За словами військового, ці навички виявилися вкрай важливими на практиці: через кілька місяців під час поранення побратимів бійці не губляться та можуть надати допомогу й допомогти врятувати «життя та кінцівки» побратимам.
Далі мобілізовані проходять вогневу та тактичну підготовку. За словами військового, така підготовка покликана перетворити звичайні навички стрільби по мішенях на швидке, ефективне та безпечне застосування зброї в реальних бойових умовах.
«Однією з головних особливостей нашого навчального центру є велика кількість практичних стрільб. Ми постійно відпрацьовуємо стрільбу в різних положеннях: лежачи, сидячи, стоячи, у русі та в інших умовах, наближених до бойових.
Окрім цього, багато уваги приділяється штурмовим діям. Курсанти вчаться штурмувати окопи в парах, правильно взаємодіяти з побратимом, відпрацьовують зачистку позицій, штурм лісосмуг та бойові дії в міській забудові. Для цього на території центру облаштована спеціальна тренувальна зона, де моделюють різні бойові сценарії», — продовжує Станіслав Старостенко.
Наступним етапом є тактична підготовка. Під час занять мобілізовані відпрацьовують пересування на полі бою, штурм та оборону позицій, роботу в малих групах, використання укриттів і дії в будівлях.
«Групу постійно ділять. Поки одні дві години займаються тактичною медициною, інші стріляють з автоматів або відпрацьовують вправи з навчальними приводами. Наприклад, п’ятеро бійців займають оборону, а ще п’ятеро штурмують позицію. Інструктори показують, як правильно пересуватися, заходити на позицію, штурмувати й водночас оборонятися. Після цього відбувається практичне відпрацювання — штурм і захист позиції.
Є також вправа, яку ми називаємо “проходка”. Тобі видають карту, рацію, рюкзак із 20 кілограмами спорядження, повну амуніцію — і ти маєш пройти маршрут довжиною близько восьми кілометрів. На контрольних точках потрібно виходити на зв’язок і доповідати по рації. Перед цим, звісно, навчають працювати із засобами зв’язку.
Під час маршруту інструктори розкидають муляжі вибухонебезпечних предметів, зокрема протипіхотних мін типу “Пелюстка”. Це робиться для того, щоб привчити нас уважно дивитися під ноги. Якщо умовно наступив на таку міну — вважається, що ти отримав поранення. А далі побратими мають евакуювати тебе кілька кілометрів, як це було б у реальних бойових умовах», — детально розповідає про хід занять Старостенко.
Окремий блок підготовки присвячений інженерним роботам. Майбутніх військових навчають облаштовувати польові укриття, правильно обирати місце для окопів та «нор» та будувати захисні споруди.
«Нас навчають, як правильно вибрати місце для окопу, якої він має бути глибини, як облаштовувати укриття. Сучасна війна показала, що просто окопу вже недостатньо. Його можуть швидко виявити та знищити, тому зараз велике значення мають більш захищені укриття — так звані “нори”. Нас вчать, де їх копати, у який бік заглиблювати та як зробити їх максимально безпечними», — розповідає Старостенко.
За його словами, базова підготовка триває майже два місяці. Щодня курсанти мають по три двогодинні заняття, між якими групи змінюють навчальні напрямки. Поки одні відпрацьовують тактичну медицину, інші займаються вогневою або тактичною підготовкою.
«День починається о шостій ранку. Після підйому, зарядки та сніданку стартують заняття. Перше триває з восьмої до десятої ранку, потім наступне, обід і ще одне заняття після обіду. Так проходить майже кожен день підготовки», — каже військовий.
У вільний час курсанти чистять зброю, підганяють під себе спорядження та спілкуються з інструкторами, які діляться власним бойовим досвідом. Крім того, вони виконують побутові завдання: заготовляють дрова, облаштовують побут та підтримують порядок у таборі.
«В’язка — це коли наступив ногою в болото і вже не можеш її витягнути»: ситуація на Запорізькому напрямку
За словами Станіслава Старостенка, на початку листопада минулого року на Запорізькому напрямку російським військам вдалося просунутися вперед. Саме тому його підрозділ перекинули на цю ділянку фронту. Нині ситуацію вдалося стабілізувати, хоча бої залишаються інтенсивними.
Станіслав характеризує поточну ситуацію як «в’язку».
«В’язка — це коли наступив ногою в болото і вже не можеш її витягнути. Так само й противник: зайшов уперед, але далі просунутися не може. Тому ситуація зараз стабільна, але важка», — пояснює пілот БпЛА.
Він продовжив, що російські війська продовжують активно атакувати українські позиції, однак суттєвого просування на його ділянці фронту наразі немає.
Станіслав працює в парі з побратимом. Зазвичай вони чергуються змінами по 8 або 12 годин: поки один виконує завдання, інший відпочиває. Основна робота військового — керування розвідувальним дроном типу Mavic та пошук цілей для подальшого ураження.
«Ми, мавікісти, займаємося розвідкою. Піднімаємо дрон у повітря, летимо на кілька кілометрів і передаємо відео в режимі реального часу на командно-спостережний пункт. Там нам можуть сказати: подивися праворуч, ліворуч, перевір конкретний квадрат або район. Буває, отримуємо завдання обстежити ділянку і знайти, де сховався противник.
Під час польоту потрібно постійно стежити за сигналом, зарядом батареї, маршрутом та можливими спробами збити дрон. Коли моя зміна закінчується, мене підміняє побратим. Він піднімає свій борт і продовжує роботу, а я повертаюся на перезарядку та заміну акумуляторів.
Якщо під час розвідки виявляємо противника, передаємо координати. Далі по цілі можуть відпрацювати оператори FPV-дронів або інші підрозділи. Наше завдання — знайти ворога, підтвердити його місцезнаходження та забезпечити точні дані для ураження», — розповідає військовий.
Пілот додав, що саме злагоджена взаємодія між розвідниками, FPV-операторами та іншими підрозділами дозволяє ефективно знищувати техніку й особовий склад росіян.
На запитання, чи вистачає українським військовим засобів ураження та дронів, Станіслав відповів ствердно. Водночас на питання про те, хто має перевагу в безпілотниках на Запорізькому напрямку, військовий зазначив, що наразі однозначно визначити це неможливо.
«Ви ж бачите, що ми стоїмо. Вони щось там намагаються робити, вигадують, посилюють атаки, але ми стоїмо. Це про що говорить? Про те, що українські військові виконують свої обов’язки і виконують їх гідно», – каже він.
Серед позитивних змін військовий відзначив посилення підрозділу новими технологіями. За його словами, нещодавно з навчання повернулася група досвідчених пілотів, які працюватимуть на нових безпілотних комплексах Middle Strike. Їх планують залучити на новій позиції для ведення розвідки в глибокому тилу противника на відстані до 50 кілометрів.
«За останні півтора року у нас усього двоє “двохсотих”»: чи програємо ми інформаційну війну
Станіслав Старостенко вважає, що Україна загалом не програє інформаційну війну, однак стикається з серйозними викликами. За його словами, російська пропаганда часто виявляється ефективною завдяки значним фінансовим ресурсам, розгалуженим мережам ботів і вмінню використовувати демократичні свободи західних країн у власних інтересах.
«У це вкладаються ресурси, масштаби яких складно навіть уявити. І коли зерно потрапляє на підготовлений ґрунт, воно проростає значно краще. На жаль, окремі територіальні центри комплектування дають приводи для таких інформаційних атак. А правоохоронні органи не завжди вчасно реагують на зловживання», — каже військовий.
Він також звертає увагу на необхідність більшої прозорості в роботі ТЦК. На його думку, це допомогло б зменшити кількість маніпуляцій та негативу навколо мобілізації.
«Якщо на початку війни до ТЦК потрапляли люди з бойовим досвідом, які пройшли фронт, то зараз ці структури не завжди очолюють військові з таким досвідом. Так, це кадрові офіцери, але не завжди бойові. Тому робота ТЦК має бути більш відкритою для суспільства», — зазначає Старостенко.
Ще однією проблемою він називає недостатню увагу до висвітлення роботи бойових підрозділів. За його словами, суспільство значно частіше бачить негативні історії, ніж приклади успішної служби та ефективної роботи військових.
«У нашому підрозділі служать близько 50 людей. За останні півтора року у нас всього двоє “двохсотих”. Але хто про це знає? Потрібно більше показувати тих, хто продовжує служити, особливо бійців, які воюють ще з 2022 року», — говорить він.
Як один із варіантів покращення комунікації Старостенко пропонує більше розповідати про військових, які залишаються в строю навіть після поранень.
«Не показують, що ось цей хлопець живий, воює, був поранений і повернувся до служби. У нас такі люди є. Вони могли б бути списані, але продовжують виконувати свої обов’язки», — додає військовий.
Наприкінці розмови військовий наголосив, що кожен українець має бути готовим до надзвичайних ситуацій. Він радить опанувати навички домедичної допомоги, носити із собою турнікет, а вдома тримати аптечку та вогнегасник.
«Бажано не просто мати турнікет чи вогнегасник, а й уміти ними користуватися. Війна та її наслідки так чи інакше торкнуться кожного з нас. До цього потрібно бути готовими», — підсумував Старостенко.
Нагадаємо, журналістка Inform.zp.ua поспілкувалася із військовою про ситуацію на відтинку фронту, де вона зараз перебуває, про її щоденні задачі, а також про проблеми, з якими доводиться стикатися: один комплект жіночої білизни на рік, бронежилети, що не враховують анатомію жіночого тіла, та браковані деталі для БпЛА, які інколи доводиться нашвидкуруч перепаювати просто в польових умовах.
Авторка: Оксана Щербина
📢 Inform.zp.ua створює спільноту тих, кому не байдуже Запоріжжя. Ми щодня працюємо, щоб ви першими дізнавалися важливі новини та знали правду про події в регіоні. Якщо вам важлива наша робота — долучайтеся до монобази та підтримуйте редакцію за посиланням ❤️