Вікторія Сімонова із Запоріжжя все життя присвятила музиці: від перемог на дитячих конкурсах до великої сцени. Проте війна кардинально змінила її вектор розвитку. Замість звичного концертного життя дівчина обрала шлях військовослужбовиці, пройшла жорсткий базовий вишкіл та підписала контракт із Національною гвардією України. Нині вона — солістка військового оркестру, який збирає кошти на потреби армії, підтримує бойовий дух побратимів та створює терапевтичний простір для цивільних.
Про зміну сценічної сукні на бронежилет, лікувальну силу живої музики та нову авторську пісню, присвячену найріднішій людині — читайте в інтерв’ю Inform.zp.ua.
Від запорізьких сцен до київських вишів: початок шляху
Вікторія Сімонова народилася в Запоріжжі і займається вокалом з шести років. Артистична дитина швидко почала здобувати нагороди: від премії мера Запоріжжя у вигляді іменного годинника до премії Президента України у 2008 році, за якою дівчина їздила до Верховної Ради. Згодом її викладачкою стала запорізька народна артистка України Інна Гапон.
Одразу вступити до столичного вишу за музичним фахом не вдалося — в Запоріжжі було лише музичне училище, а Вікторія прагнула здобути вищу освіту. Тому вона вступила на бюджет до Запорізького національного університету на історичний факультет. Згодом вона перевелася на заочне відділення, зібрала фінанси та переїхала до Києва, де вступила до Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Відтоді, вже понад 10 років, дівчина мешкає у столиці.
Зброя замість мікрофона: базова військова підготовка
Рішення приєднатися до лав Національної гвардії України стало несподіванкою для багатьох, зокрема й для найближчих.
«Звісно, мама переживала. Не відмовляла, бо вона знає, що в мене її характер: якщо я щось вирішила, то так воно і буде. Сильно переживала тільки, коли ми дізналися, що після підписання контракту ще два з половиною місяці “учебки” треба пройти. Ось це було складно морально і фізично, і для мене, і для всієї моєї родини. Тому що дівчинка, яка все життя співала, займалась танцями, творчістю, опиняється в умовах, де автомат, бронік, каска і нуль зв’язку», — розповідає військовослужбовиця.
Базова підготовка стала для неї серйозним випробуванням. На заїзд із трьохсот осіб було лише чотири жінки: Вікторія, її колега з частини та ще дві дівчини з інших областей. Найважчою виявилася фізична складова.
«Ти мав знаходитися цілий день у броні. Навіть ідеш снідати, обідати, вечеряти чи на заняття — з автоматом. Це твій найкращий друг, ти не маєш права нікому передавати свою зброю. Стрільби — це для мене було страшно, бо я тривожна людина. Я постійно переживаю, щоб не зробити щось не так. А тут твій мозок розуміє: це зброя, яка може наробити шкоди. Тут треба сконцентруватися, щоб, не дай Боже, нічого не пішло не так», — згадує Вікторія.
За її словами, військова служба навчила її, експресивну за характером людину, заземлюватися, діяти за статутом і чіткою ієрархією.
Оркестр Нацгвардії: від благодійності до контракту
До свого нинішнього військового оркестру Вікторія потрапила завдяки виступу з іншим колективом, де їй запропонували заспівати «Ой у лузі червона калина». Сьогодні він складається із 20 професійних музикантів (дехто заради служби залишив гастролі за кордоном), виконує різнопланові завдання: від церемоній поховання полеглих воїнів до благодійних концертів.
«Для мене, та й узагалі, я думаю, для будь-якого вокаліста, оркестр — це дуже класний рівень. Співати під аранжування чи мінусовку — це зовсім не ті емоції. А коли за тобою сидить 20 людей і від кожного з них залежить, як усе прозвучить… Це жива енергія, це просто організм, який працює», — зазначає співачка.
Тоді її низький і щільний альт, який лягає на патріотичні пісні і не перекривається оркестром, почув диригент, майор Нацгвардії Василь Канчій. Після співбесіди вона пів року виступала з ними на благодійній основі. Коли цивільних посад не було, дівчина дочекалася можливості та у січні минулого року офіційно підписала контракт. Як зазначає військова, керівництво оркестру всебічно підтримує її розвиток та прагнення створювати власну музику. Зараз в їхньому репертуарі — українська класика (Івасюк, Мозговий та інші), популярні сучасні треки та навіть симфонічний рок (Deep Purple, Metallica, Queen, Bon Jovi).
«У нас майже кожен виступ — це благодійний збір. Один із найбільших, наприклад, ми робили спільно з Сонею Сотник із “Радіо Рокс” та її благодійним фондом. Це був виступ у київському Pepper’s Club, де ми збирали на кісткові імпланти для поранених хлопців. За один вечір вдалося зібрати 88 тисяч гривень», — розповідає Вікторія.
Кожен виступ супроводжується хвилюванням. Свій перший вихід з оркестром Вікторія пам’ятає досі — це був благодійний захід у столичному ТЦ Dream Town спільно з фондом «Мистецька сотня України», де вона виконувала пісню «Черемшина». Серед найемоційніших моментів співачка виділяє виступи в школі на Оболоні, де діти буквально обіймали її за ноги, та концерти на Черкащині (у місті Жашків), де місцеві жителі зустрічали військових музикантів як зірок першої величини.
Найважчими ж є виступи перед матерями та дружинами загиблих героїв.
«Ти стоїш і не розумієш, що їм співати, що казати, як їх підтримати чи подякувати. І просто дивишся в очі і поглядом, кивком голови показуєш: дякуємо, вибачте», — зізнається військова.
За словами Вікторії, концерти мають реальний психологічний ефект. Це підтвердило навіть дослідження, яке проводив її керівник-диригент у межах своєї магістерської роботи: фокус-групи довели, що після виступів оркестру в дорослих слухачів суттєво знижується рівень тривожності та депресивності.
«Мамина сила»: пісня-присвята жінкам, які тримають тил
Особливою сторінкою у творчості Вікторії став реліз її першої авторської композиції «Мамина сила». Пісня була написана у важкий для родини період: матері співачки Ірині знадобилася термінова дороговартісна операція на серці.Ірина Клець працює у сфері медицини вже 30 років. Маючи дві тисячі пацієнтів, вона відмовилася евакуюватися із Запоріжжя попри обстріли. Кілька років тому разом із колегами вона відкрила власну клініку сімейної медицини у Запоріжжі. Коли постало питання про операцію вартістю півмільйона гривень, родина віддала всі заощадження, але не вистачало ще 200 тисяч.
«Я відкрила збір на 200 тисяч. У фейсбуці і в інстаграмі все запостила. Ми зібрали гроші за добу! При тому, що всі знають, наскільки моя мама сильна жінка, мені дзвонили її пацієнти з претензіями: що це за шахрайство, хто відкрив цей збір? Як це їй треба операція на серці? У сенсі, це ж наша Іриночка Миколаївна, ну як?» — пригадує Вікторія.
Цей біль та безмежна вдячність трансформувалися у пісню. Аранжування та запис допомогли зробити друзі-музиканти з міста Миронівка з кавер-бенду «Like Band». Презентація відбулася на 60-річний ювілей матері, змусивши плакати всіх колег та пацієнтів у поліклініці.
«Мені хотілося написати щось драматично-сильне, щоб у ній були і вдячність, і біль… Пісня вийшла не просто ліричною, як більшість творів про маму. Коли я тільки почала її писати, слухала інші композиції — вони всі ліричні. А в моїй пісні мама — це воїн. Воїн, який своїх дітей, немов пташенят, крилами прикриє».
Також Вікторія наголошує: «Це присвята не тільки матерям, а й усім жінкам. Усім українкам, які залишаються тут і продовжують будувати своє життя, які чекають своїх чоловіків та синів… Для українок, які за кордоном, для всіх матерів, жінок, доньок. Бо ми, дівчата, дуже сильні».
За словами співачки, мама є для неї не лише ідеалом, а й найкращою подругою. Ірина — жінка з села, яка свого часу самостійно здобула вищу медичну освіту з червоним дипломом і всі сили вклала у майбутнє дітей: Вікторії та її старшого брата Олександра.
«Вона тримається в ногу з сучасним світом, в неї є тік-ток, вона стежить за мною, все коментує, рахує кількість переглядів».
Запоріжжя — місце сили: про плани та любов до рідного міста
Попри життя у столиці, Вікторія продовжує щомісяця їздити додому в Запоріжжя. Через ситуацію з потягами та тривогами зараз використовує автобуси, розвінчуючи міфи з соцмереж про те, що місто нібито «відрізають від України».
«Хочеться розповідати про Запоріжжя ще й тому, що, на жаль, для мене це, звісно, якось дивно, але деякі люди не знають, що Запоріжжя не окуповане. Багато людей вважають, що якщо окупована Запорізька область, то окуповане Запоріжжя. Треба кричати про те, що Запоріжжя стоїть, і буде стояти, і все буде в нас нормально».
У рідному місті, де працюють заклади та вирує життя, попри близькість фронту, військова заземлюється та дозволяє собі “побути слабкою” маленькою дівчинкою поряд із мамою. Саме тут військовослужбовиця відчуває найбільше емоційне розвантаження.
«Я 10 років в Києві живу, але мій дім — це Запоріжжя. Я не ототожнюю себе з киянкою. Я ототожнюю себе з запальним козацьким, запорізьким родом», — наголошує вона. Нині в роботі у співачки новий амбітний проєкт — створення неофіційного гімну Запоріжжя, реліз якого планується на кінець літа. На її думку, крім легендарного гурту «Хорта», місту бракує сучасних пісень, які б розкривали його туристичний і людський потенціал.
Щодо планів після перемоги, Вікторія мріє продовжити службу в оркестрі, писати нові пісні та подорожувати зі своєю родиною Україною, аби «служити людям через мистецтво і просто бути».
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням👈