У лютому 2026 року більша частина Степногірської громади Запорізької області знаходиться в сірій зоні, а одне селище повністю окуповане. Постійні російські обстріли зробили життя у громаді нестерпним, тому переважна більшість мешканців евакуювалися. Втім, близько п’ятдесяти людей залишаються там: без світла, води, роботи та магазинів.
Журналістка Inform.zp.ua поспілкувалася із начальницею Степногірської сільської військової адміністрації Іриною Кондратюк про евакуацію, види допомоги для тих, хто виїхав. А також умови, в яких живуть мешканці, які залишилися.
– Яка ситуація в Степногірській громаді зараз?
– Територіально ми зараз, на жаль, не знаходимося на своїй території Степногірської громади. У нашу Степногірську громаду входять дев’ять населених пунктів, але, на жаль, практично у всіх зараз проходе лінія зіткнення. Це зона активних бойових дій. Тому на сьогодні ми майже всіх мешканців вивезли.
– Які населені пункти перебувають зараз в сірій зоні, які окуповані, які під контролем України?
– У нас на сьогодні офіційно окуповане лише одне село – це Жеребянки. Воно у нас з самого початку було окуповане. Були ще чотири окупованих населених пунктів, але їх звільнили у 2022 році. І зараз вони перебувають в сірій зоні. Через Степногірськ і Приморське зараз йдуть активні бойові дії.
– У яких населених пунктах громади ще залишаються люди, попри близькість до фронту?
– У двох населених пунктах у нас залишаються люди, це в Степногірську та Приморському. Загалом – близько 50 людей. Це переважно люди пенсійного віку, які категорично відмовляються (виїжджати, – ред.), хоча ми пропонуємо їм тимчасове житло в Запоріжжі. Діти були нами евакуйовані вчасно: зі Степногірська ще в 2024 році, в Приморському – у 2025 році.
– Як підтримується зв’язок з тими мешканцями, які залишилися в місті?
– У всіх населених пунктах, у тому числі великих і в Степногірську, і Приморському, відсутнє електропостачання, водопостачання, тепло і зв’язок, на жаль. З Приморського ще можна вийти, деякі місця ще є. Маємо можливість дозвонитися не до всіх. Вони одне одному передають інформацію, передають нам.
– Як стрімко змінювалась ситуація зі зв’язком, опаленням, електропостачанням?
– Ми дуже довго тримали Степногірськ, дуже довго і Приморське. Намагалися завдяки “Запоріжжяобленерго” відновлювати електропостачання. Всі пам’ятають, що електропостачання для Степногірська – це все. Тому що у нас не було котельні з 2004 року, після того, як у нас закрилося наше бюджетонаповнюче підприємство. У нас все було на електроопаленні.
Ми спочатку були в зоні активних бойових дій, а зараз там найактивніші бойові дії. І, на жаль, підстанцію та електромережі не дали нам відновити. У Приморському, напевно, місяці три відсутнє електропостачання. У Степногірську ще раніше, з першого липня.
Електропостачання – це і вода, не працюють насоси. Ми намагалися підтримувати на генераторах, особливо в Приморському, у Степногірську. Поки були люди – воду підвозили. Зараз такого вже немає.
– Де переховуються мешканці під постійними обстрілами?
– В основному мешкають у підвалах, тому що обстріли, тому що дрони. Підвали вціліли. На жаль, будинки, особливо в Степногірську, особливо багатоповерхові, у нас розбиті. На жаль, але нічого, ми відновимо, аби тільки закінчилося. На території громади пунктів незламності немає.
– Чи є можливість доставляти їжу, теплі речі, медикаменти, автономні джерела живлення для людей, які там залишились?
– Зараз немає можливості. Але запасів там трохи є. Ми туди проїхати не можемо і навіть передати не можемо. Тому ми намагаємося все-таки евакуйовувати людей. Виходять самі іноді, тому що і проїхати неможливо.
– Яка кількість населення була у Степногірській громаді до початку повномасштабного вторгнення?
– До повномасштабного було 9,5 тисяч – це після об’єднання, після 2020 року. У нас об’єдналися три громади. У самому Степногірську було 5,5 тисяч. Не всі мешкали – люди залишалися зареєстровані, але виїхали на заробітки, хто куди. У нас взагалі це була сільськогосподарська територія. Були фермери.
– Скільки людей вдалося евакуювати протягом 2025 року?
– У 2025 році, загалом, більше тисячі. Нам дуже допомагала наша Василівська поліція, наші поліцейські офіцери громади допомагали, Червоний Хрест. І волонтери також приймали участь.
– Як людині, яка вирішила евакуюватися, зв’язатися з вами?
– У нас є групи в вайбері, в телеграм-каналі, де ми висвітлювали всі телефони. Це і 102, і наші особисті мобільні телефони, і гаряча лінія центру (ред. – транзитного центру).
– Куди направляють евакуйованих?
– Більшість із них (із евакуйованих, – ред.) залишається в Запоріжжі, тому що розраховують на те, що вони повернуться додому. У нас в Запоріжжі десь 3,5-4 тисячі мешканців. Деякі виїхали на захід України, ми також із ними підтримуємо зв’язок.
– Яку підтримку вони отримують після евакуації?
– Люди, які знаходяться в Запоріжжі, у нас щомісяця отримують гуманітарну допомогу – це продуктові набори. Кожного місяця, не зважаючи на категорію, всі без винятку.
Ми винаймаємо приміщення в Запоріжжі, куди люди можуть прийти за довідкою, відновити свої паспортні дані. У нас працює паспортний стіл, служба у справах дітей. Ми займаємося і дітьми-сиротами, і тими, що знаходяться на піклуванні.
На сьогодні у нас працює комісія зі зруйнованого майна. Ми вже почали видавати сертифікати, там, де є чітке офіційне підтвердження. На сьогодні (10 лютого 2026 року, – ред) ми вже видали 23 сертифікати, в тому числі і на багатоповерховий будинок. Зараз у нас на черзі ще три будинки. Ми їм допомагаємо зареєструвати заяву, якщо вони не можуть через “Дію”.
Ми заключили договір із військовими, які нам допомагають це робити (робити обстеження зруйнованого житла, – ред). Але, на жаль, у них є першочергові завдання, щоб затримати країну-агресора. На жаль, комісія не може виїхати на місце. І навіть, якщо ми купимо дрон його ж там одразу (знищать, – ред.).
– Яку допомогу отримують люди в транзитному центрі?
– До речі, коли ми евакуювали своїх мешканців, нам було дуже важко. Ми знаходили волонтерів. Але з поселенням було дуже важко в Запоріжжі. А з листопада діє транзитний центр, у який ми також можемо привести своїх людей. У транзитному центрі їм можуть допомогти оформити ВПО та виплати. Там вони від фондів отримують гуманітарну допомогу, гігієну, продукти і постіль. Дають допомогу 10 800 гривень на людину.
Вони там можуть перебувати до 21 дня. А потім їх евакуюють. Є фонди, які безоплатно можуть доставити до Львова, Дніпра або іншого міста, яке забажають люди. Кого не влаштовує, ті винаймають житло. І більшість, якщо чесно, у нас винаймають. Все-таки гуртожиток і модульне містечко – це ж все-таки не житло.
– А чи є можливість безоплатно десь жити тривалий час у Запоріжжі?
– Є гуртожитки та модульне містечко. Є гуртожитки студентські від вузів, там платять комуналку. Є інші, які підпорядковуються міськраді, там взагалі безоплатно. Навіть за комуналку людина не платить.
– Чи було таке, що людину вивезли, але вона повернулась?
– Були такі випадки і неодноразово. І потім ми і по два, і по три рази їх евакуйовували. Є ті, яких евакуювали, вони повернулися і, на жаль, там залишилися навічно. Тому що обстріли, дрони. Вони за місцевими ганяються і вони ж не обирають, їм все одно кого вбивати. Все, що рухається – все вбивається. Навіть були люди, які самі виходили, а потім поверталися.
– А для чого вони поверталися туди?
– Будинок свій, господарство. Хтось тримав там якихось курочок, качечок, навіть корівок. Більшість із них зараз вже мешкає в Запоріжжі.
– Чи зберігаються соціальні виплати для жителів громади — пенсії, субсидії, державні допомоги — як для тих, хто виїхав, так і для тих, хто залишився?
– Зараз пошта вже не працює там (у Степногірській громаді, – ред). Ми їх попередили, вони перейшли на банківські картки. Пенсії отримують, соціальні виплати, субсидії. Ті люди, які винаймають житло офіційно (у Запоріжжі, – ред), вони також оформляють субсидії і вони їх отримують.
І, до речі, у нас в минулому році ті люди, які залишалися в Приморському до листопада, більшість отримали на опалення по 19 400 гривень. Це допомога державна. У Степногірську влітку були люди, які також отримали.
– Чи мають змогу люди, які залишилися в Степногірській громаді, працювати на місці?
– Ні, там немає роботи. Вони просто тримають господарство, працюють у себе на городі, якщо дрони дозволяють. Роботи на місцях немає, а тут в Запоріжжі повно. Нам щотижня біржа надсилає перелік. Там є прості робочі спеціальності, інженерні, є такі, де треба вищу освіту. І пенсіонери влаштовуються, які ще можуть працювати. Було б бажання, чесно.
– Як у Степногірській громаді із медициною?
– У нас була амбулаторія, вони релокувалися. Зараз вони знаходяться в Запоріжжі, орендують кабінет. Люди мають можливість звернутися і до сімейного лікаря, і отримати направлення, і на безкоштовні ліки отримати рецепт. У кожного також є довідка ВПО. Люди можуть перезаключити договір з іншим лікарем. Мають можливість і інсулін отримати, у нас дуже багато діабетиків було. Дякувати Богу, вони всі виїхали. У нас є програми, які можуть отримати люди, які потребують довготривалого лікування, онкохворі, люди, які на гемодіалізі знаходяться. Ми грошову допомогу надаємо.
– Люди, які залишаються у громаді, у разі поранення від обстрілу не можуть отримати допомогу?
– Можуть допомогти військові. І їх намагаються одразу вивести в лікарню.
– Скільки шкіл та дитячих садків було в Степногірській громаді до повномасштабного вторгнення? У якому вони зараз стані?
– У нас було чотири школи. Це одна школа в Степногірську, дві в Приморському, і п’ятихатська школа була. Два дитячих садка в Степногірську і в Приморському при школі.
На жаль, П’ятихатської школи немає взагалі повністю. Будинку немає, одні цеглини. Степногірська в аварійному стані, вона обстріляна і КАБами, і артилерією. Доведеться, мабуть, будувати нову. У Приморському всі школи пошкоджені.
– Як зараз навчаються діти зі Степногірської громади?
– Три школи у нас працюють дистанційно, всі вчителі знаходяться в Запоріжжі. Освітній процес триває. Вчителі не втратили роботу.
– Якщо безпекова ситуація дозволить і люди почнуть повертатися назад, чи є якісь плани щодо відбудови?
– Так, плани амбітні, звісно. Ми дуже хочемо повернутися, дуже хочемо відновити. Нам треба відновити електропостачання, щоб там все це розпочати. Знаєте, електропостачання – це все. Це вода, світло, опалення, зв’язок. Ми плануємо повернутися обов’язково.
У нас були ще з початку війни заключені меморандуми про відновлення. Ми призупинили роботу в цьому напрямку, але ми плануємо. Ми робимо проєкт відновлення.
– Що б ви хотіли сказати мешканцям Степногірської громади?
– Хотілося б сказати, щоб ми трималися. Ми пережили, коли у нас закрили підприємство. У нас також нічого не було, ні води, ні світла, ні опалення, але стріляли і не руйнували наші будинки.
Але ми з вами все це переживемо і ми обов’язково відновимо наші населені пункти. Обов’язково туди повернемося, тримайтеся. Якщо треба якась допомога, будь ласка, ми знаходимося в Запоріжжі. Ви знаєте нашу адресу.
Контакти Степногірської сільської військової адміністрації:
- E-Mail: steppossov@ukr.net
- Контактні телефони: (06175)57-5-16, факс 57-398
- Поштовий індекс: 71611
- Графік роботи: з 8:00 до 17:00, у п’ятницю з 08:00 до 15:45 (обідня перерва з 12:00 до 12:45)
- Адреса: смт Степногірськ, вулиця Шкільна, будинок 24.
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням👈