Війна зупинила масштабні інвестиційні проєкти, змусила школи перейти в дистанційний формат і поставила перед освітянами безпрецедентні безпекові виклики. Водночас Гуляйпільській громаді Запорізької області вдалося зберегти систему освіти, педагогічні колективи та доступ дітей до навчання — навіть під обстрілами й під час блекаутів.
Журналістка Inform.zp.ua поспілкувалась з начальником відділу освіти Гуляйпільської міськради Віктором Науменко про те, якою була освіта громади до повномасштабної війни, як вона працює сьогодні та з якими викликами стикається щодня.
— Якою була система освіти Гуляйполя до повномасштабного вторгнення?
— До війни ми дуже інтенсивно розвивали освітню галузь. Перш за все — модернізували освітнє середовище. Почали реалізовувати масштабні проєкти. Наприклад, спеціалізовану школу ми бачили як майбутній академічний ліцей. Лише модернізація цього закладу за довоєнними кошторисами тягнула майже на 100 мільйонів гривень. Повністю оновили заклад дошкільної освіти «Сонечко» — буквально все: від постільної білизни до обладнання й освітнього простору. Почали модернізацію закладу дошкільної освіти «Ромашка». У лютому 2022 року мав відбутися конкурс, і я переконаний, що ми б його виграли. Йшлося про близько 200 мільйонів гривень інвестицій.
— Ви тоді розраховували швидко повернутися до цих проєктів?
— Так. Ми думали, що виїжджаємо на місяць, на два, максимум — на пів року. Що повернемося і продовжимо співпрацю з міжнародними партнерами. Але минуло майже чотири роки. Не віриться самому. Та попри все — систему освіти ми зберегли.
— Якою є мережа закладів освіти громади сьогодні?
— Ми ще з 2018 року почали оптимізацію мережі закладів, бо розуміли: кількість дітей зменшується, а якість освіти має зростати. Для нас було важливо забезпечити доступ до сучасного освітнього середовища, професійних педагогів і профільного навчання. На сьогодні в громаді п’ять закладів загальної середньої освіти: два опорні — «Престиж» і «Лідер», дві гімназії — «Успенівська» і «Залізнична», та одна спеціалізована загальноосвітня школа. Чотири заклади працюють дистанційно, один — «Престиж» — в очно-змішаному форматі.
— Саме там функціонує так звана «підземна» школа?
— Так. Офіційно це називається «приміщення подвійного призначення». Ми підвозимо туди дітей шкільними автобусами. Маршрути затверджені, рейси опрацьовані. Але безпекова ситуація постійно змінюється. Уявіть: автобус уже проїхав половину маршруту — і починається повітряна тривога. Що робити? Вивантажувати дітей, ховатись, повертати назад, їхати вперед і так далі. Таких викликів дуже багато. Ми відпрацювали алгоритми дій. Водії й супроводжуючі вчителі знають, де по маршруту розташовані укриття. Остаточне рішення приймає супроводжуючий вчитель, який є в автобусі, а вже на місці приймає сам водій.
— Як працює дошкільна освіта у громаді?
— У нас сім закладів дошкільної освіти, але працює один. За законом ми зобов’язані на 100% забезпечити освіту дітей 5–6 років, старшого дошкільного віку. Торік у закладі дошкільної освіти «Сонечко» працювали дві групи — 30 дітей. Цього року — одна група, 20 дітей. Ми тримаємо це питання на контролі. Якщо буде потреба — відкриємо більше груп. Тут усе залежить від кількості дітей і безпекових умов.
— Що із позашкільною освітою?
— Працюють два заклади: Центр дитячої та юнацької творчості (зараз на простої) і ДЮСШ. Уже другий рік ми проводимо заняття з волейболу, орендуючи приміщення. Окремо хочу подякувати Запорізькій політехніці. Ми підписали меморандум про співпрацю. Нам надали приміщення, можливість проводити заняття, гурткову роботу, підготовку до НМТ. Навіть гуртожиток запропонували для наших переселенців.
— Скільки зараз учнів і де вони перебувають?
— Сьогодні в нашій освітній мережі навчаються 910 учнів. До війни було понад дві тисячі. З них 461 дитина — у Запоріжжі, близько 80 — у межах Запорізької області, 198 — в інших регіонах України, 173 — за кордоном. Усі діти нашої громади навчаються. Жодна дитина не залишилася поза освітою, і, що важливо, у нас немає дітей на тимчасово окупованих територіях.
— Що сьогодні є ключовим для ефективного дистанційного навчання?
— Я завжди кажу: дистанційне навчання не спрацює, якщо в учнів не сформовані чотири компетентності. Перша — управління часом, друга — організація власної роботи, третя — уміння самостійно працювати, четверта — компетентність самоосвіти дитини. Без цього нічого не буде. І я не люблю слово «спробуємо». Ми або робимо, або не робимо.
— Як ви працюєте з освітніми втратами?
— Без цього неможливо. Освітні втрати є завжди — і в дистанційному навчанні, і в умовах війни, і навіть у звичайному класі. Учитель має гнучко планувати роботу: визначати, де саме втрати, проводити діагностику, виділяти більше часу на базові теми. Передбачені додаткові заняття, консультації, робота в канікулярний період. Ми навіть у червні працювали два тижні з практичною спрямованістю: мовні табори, проєкти, екскурсії, експериментальні заняття.
Коли я слухаю колег із Пологівського району — а це Пологи та ще близько 15 громад Пологівського району — і чую, скільки там дітей, у яких умовах вони перебувають і з якими викликами стикається освіта, стає зрозуміло, наскільки це складно. Навчання дітей на тимчасово окупованих територіях це дуже-дуже складно. Але цю роботу не можна зупиняти. Дітей не можна кидати — вони мають ідентифікувати себе з Україною. Водночас постає ще одне складне питання — робота вчителів в умовах окупації. Чесно кажучи, я певний час скептично ставився, що вони зможуть працювати в дистанційному форматі: там не йдеться про відсутність відповідальності, а про надзвичайно складну безпекову ситуацію, коли працювати просто немає можливості. Тому ми перебуваємо дещо в іншій ситуації, ніж наші колеги з Пологівського району. Гуляйпільська громада не була в окупації. Водночас ми розуміємо, що нині там відбуваються дуже страшні події. Усіх дітей і педагогів, яких було можливо, ми евакуювали.
— Ви також координували евакуацію?
— Так. Питання евакуації було першим. У нас було десять шкільних автобусів, усі вони працювали. Перший рейс — 5 березня. Вивозили людей десь до глибокої осені, до листопада, до грудня, вже не пам’ятаю… Автобуси поверталися не порожні — везли гуманітарну допомогу. Жоден із водіїв мені не сказав, що кудись він буде їхати чи не буде їхати, і це було під обстрілом. Ситуації були всякі, екстремальні, але ми їздили, все це робили, це обов’язок. Тут навіть не було сумнівів, що ми щось не так робили.
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням👈