Мы в соцсетях
INFORM.ZP.UA – это информационный портал и сайт новостей города Запорожья. Каждый день мы рассказываем главные и свежие новости политики, экономики, культуры, криминал, происшествия, спорта Запорожья и Украины. Фото и видео репортажи за сегодня. Онлайн актуальные и последние новости Запорожья и Запорожской области за день. Информация и персоны Запорожья. INFORM.ZP.UA публикует статьи запорожских журналистов, расследования и честную аналитику. Мы очень ценим наших читателей и отбираем и размещаем для них самую важную информацию о событиях города Запорожья и области.
----:--
Мы в соцсетях
Головна » Интервью » Запорізькі тюрми очима Вчителя: знущання та безпорадність

Запорізькі тюрми очима Вчителя: знущання та безпорадність

Запорізькі тюрми очима Вчителя: знущання та безпорадність

Складний шлях тюремних випробувань пройшов звичайний Вчитель однієї із запорізьких шкіл.

Побиття заради побиття, знущання заради приниження людської гідності, а ще жорстокість, яка породжує ще більшу агресію замість бажання повернутися до звичайного життя. Все це про ставленні наглядачів запорізьких буцегарень до тих, хто опинився за ґратами. Складний шлях тюремних випробувань пройшов звичайний Вчитель однієї із запорізьких шкіл.

Пишу «Вчитель» з великої літери, тому що герой цієї історії педагог за фахом, тому саме таке прізвисько отримав від правоохоронців та «друзів по нещастю». Він не хоче називати своє ім’я та прізвище, бо зараз має соціальний статус, повагу та довіру на добрі роботі, а тюремне минуле лишилось в іншому житті.     

Розповісти свою історію широкому загалу я вмовляв Вчителя багато років. Але щоразу чув: «Волаю забути, бо я – скоріше виняток повернення до нормального життя ніж правило нашої виправної системи».

Цього разу він погодився на інтерв’ю виключно через моє питання: «чому так багато людей повертаються до злочину після звільнення із буцегарні?» Статистика шокує: більше 80% звільнених вже на свободі знову скоюють крадіжки, розбійні напади, тобто не намагаються отримати роботу, освіту, розвиватися, а навпаки… Чому?

Щоб відповісти на це питання, треба зрозуміти, що відбувається там – за вікнами з ґратами, – каже Вчитель і починає свою розповідь.    

Все в житті вирішують обставини

Молодий вчитель фізкультури, класний керівник, спортсмен з великими перспективами тільки-но стає татусем, отримує шокуючу звістку. Дитина народилася зі складнощами, вона потребує тривалого лікування та реабілітації. Найгостріше постає питання грошей: де їх брати в такій великій кількості та протягом років… Порятунком стала пропозиція друзів-спортсменів.

Пам’ятаєте була така пісня: «Мы бывшие спортсмены, а ныне рэкетмєны»… Так сталося і в моєму житті. Пропозиція друзів захистити відеосалон від наїздів молодиків не розцінювалась, як порушення закону. Навпаки, я вважав, що роблю добру справу, і разом з друзями ми захищаємо підприємців, – розповідає Вчитель.

І згадує: потім таких бізнесменів ставало більше, бо в 90-ті роки минулого століття боялися наїздів і вважали, що краще мати «кришу» та спати спокійно. І це були не тільки відеосалони, а і СТО, кафе, магазини. Всі вони платили данину за «кришу», яка розподілялась серед команди друзів. За законом, діяльність таких спортсменів-захисників вважається рекетом.

«Якось нам розповіли, що чоловік катає горілку і попросили «нагадати» цьому підприємцю, що продавати катанку протиправно. Я привіз своїх друзів на розмову з горе-підприємцем і залишився чекати в машині. Як потім з’ясувалось, «кришою» цього горілчаного короля був високий чин з 6-го управління. Тому незабаром всі ми опинилися на лаві підсудних», – зітхає Вчитель.

Мене засудили, як організатора тільки тому, що лише я мав вищу освіту. Ось і перший висновок: виправну систему треба міняти починаючи з судів. Тому що саме суди відправляють за ґрати багато людей без доведених доказів. У моєму випадку не було проведено впізнання, просто людина з 6 відділку дала команду «фас». Я не виправдовуюсь. Порушив закон – мав відповідати! Але, повірте, в буцегарні я зустрічав людей, яких засудили на три роки за крадіжку трьох курей…         

 

Потрапив у в’язницю в Україні – поставив хрест на своєму майбутньому, – часто кажуть засуджені та колишні в’язні. Вони стверджують, що людина із судимістю не може працевлаштуватися на волі на нормальну роботу, навіть охоронцем або водієм не бажають бачити «колишніх».

Саме відсутність постійного доходу та забезпечення звичайних потреб штовхає на нові злочини, – запевняють юристи. І зауважують, що в даному випадку мова не йде про кримінальних авторитетів або «мажорів». В першому випадку: порушення закону стає бізнесом для злочинців. В другому – є заможні батьки, які потурбуються про майбутнє дитини, яку не вдалося «відмазати» від буцегарні.

Таким чином, покарання не закінчується звільненням із в’язниці. Воно триває ціле життя у вигляді вигнання з «благонадійних», «затребуваних», на кого завжди падає підозра поліції, – визнає Вчитель. 

Життя за ґратами: втрата здоров’я та повна зневіреність 

Розповідь Вчителя найбільше вражає, коли мова заходить по побут ув’язнених, їх спілкування між собою та з охоронцями. «Розчавити людину зовні і зсередини. Так налаштована радянська виправна система, яку у спадок отримала Україна. Не повернути громаді правопорушника, який зрозумів помилки і прагне адаптуватися на свободі. А саме вбити в ньому людську гідність, самоповагу», – розповідає Вчитель. І в цьому, за його словами, наступна відповідь на питання: чому колишні в’язні повертаються до криміналу. Без вирішення цієї проблеми говорити про реформу пенітенціарної системи не можливо, – погоджуються експерти.

Коли потрапив на Токмачку (ред: виправна колонія №88), разом з іншими засудженими пройшов «палку зустріч». Нас привезли біля 20-ти людей, а зустрічали чоловік 30 у формі, з автоматами напоготові та із службовими собаками. І почали «гнати», як худобу: не встигаєш бігти – б’ють, потім наказують «йти гусячим кроком». А як можна пересуватися навприсядки із валізою? Були випадки, коли собаки кидалися на нас. Охорона не відтягує собаку, а навпаки – підбурює. 

Вже біля колонії новоприбулих засуджених проганяють через колону охорони, які стають у шаховому порядку на подвір’ї і знову б’ють людей, яких вперше бачать в очі. Удари були такої сили, що декому з новачків після такої зустрічі шили голову. Це побиття заради побиття? Це залякування, щоб трималися розпорядку виправної установи? Я не знайшов для себе зрозумілого пояснення такої палкої зустрічі, – каже Вчитель.

Не зміг отримати відповідь від пенітенціарної служби щодо подібних випадків і я. Історії Вчителя вже кілька десятків років, але він впевнений, що за цей час мало що змінилося. Підтвердження тому саме статистика повернення колишніх в’язнів до злочинів.

Українська випрана система не тільки позбавляє волі засуджених, але й робить все, щоб людина втратила людську гідність. А найголовніше –  позбавляє здоров’я.

І такі заяви Вчителя підтверджують офіційні данні. Звільнені часто мають кишково-шлункові захворювання, хвороби серцево-судинної системи, а найпоширеніший – туберкульоз, вірусні гепатити, ВІЛ.

Представники Уповноваженого Верховної Ради з дотримання прав людини у місцях позбавлення волі неодноразово визнавали катування в тюрмах, де до в’язнів застосовуються жахливі тортури. Наприклад, напочатку року Олександр Гатіятуллін (представник Уповноваженого на той час) назвав випадки в Олексіївській колонії №25 – садизмом.

На сідницях засуджених палили газети, це вже якийсь садизм. Може, вже треба перевіряти працівників установ на адекватність.

Через побиття, знущання, приниження людської гідності у виправних закладах більшість звільнених потребують фахової психологічної та навіть психіатричної допомоги, – наголошують представники благодійних організації, що опікуються колишнім в’язням.

Фізичне знущання з боку працівників колонії доповнює «побутове пекло», – згадує Вчитель.

Про їжу не питайте – баланда. Холодні бараки, панцерні ліжка в два яруси. Правда, це краще ніж в СІЗО. В ізоляторі було 12 «шконок», а затриманих майже 30. Спали в кілька змін. І все це в обмеженому просторі однієї камери.

Якщо люди на свободі продовжують брудну справу – хіба це не свідчить, що виправна система не працює? Так, вона обмежує, ув’язнює, але не дає надії і розуміння, що змінившись, ти можеш краще жити. В дійсності – на волі маєш відсутність роботи, грошей і нерозуміння «що далі», – констатує Вчитель.

За законом, українські працедавці не мають права відмовити в роботі колишньому засудженому. Але в житті саме так і відбувається.

Вчитель навів яскравий приклад невідповідності законодавчих норм та правил. Звільнена із в’язниці людина, погасивши судимість через суд або за терміном давності, має право на зброю та отримує її. Але таких людей не беруть на роботу, бо не мають до колишніх засуджених довіри.

Тобто довірити роботу водія, сторожа, оператора не можуть, а довірити зброю – будь-ласка! Де логіка? – звертається Вчитель до законодавців та суспільства.        

     

Освіта – як засіб повернутися до соціуму

В тюрмах навчаються одиниці, – згадує Вчитель. І це, за його словами, шокує, бо більшість серед засуджених – це молодь. Міжнародна практика показує, що в’язні, які навчалися під час позбавлення волі, у 6-ть разів менше ставали рецидивістами, тобто повертались до злочинів.  

У тюрмах серед працівників немає педагогів (справжніх за покликанням), які б прагнули дати засудженим освіту, корисні соціальні навички для адаптації до нормального життя. Про це взагалі не йдеться. У мене таке враження, що охоронці колоній бояться втратити роботу, якщо засуджені масово почнуть отримувати освіту, – припускає Вчитель.

За минулий рік тільки 26 засуджених розпочали навчання в університетах. В той же час за ґратами перебувають більше 50 тисяч людей. Зверніть увагу: з півсотні тисяч почали навчатися тільки кілька десятків людей (!).  

Маємо ще кілька висновків: виправна система потребує реформи, а саме зміни складу адміністрацій та працівників установ, оновлення підходів в роботі, надання можливості в’язням вчитися, здобувати професійні навички. З цим погоджується очільник Мін’юсту Денис Малюська і починає впроваджувати нові різновиди покарання.

Важко очікувати ресоціалізації від людей, яких утримують і годують  гірше, ніж тварин. Відтак, систему потрібно змінювати. Запроваджено пробаційний нагляд. Це коли людина замість в’язниці, потрапляє під контроль органу пробації. Вона несе певні обов’язки – наприклад, влаштуватися на роботу, пройти лікування, пройти навчання. Іноді за її пересуванням слідкуватиме електронний моніторинг, – роз’яснює міністр.

Денис Малюська зазначив, що ефективність такого методу показання досить висока. Майже 98% з тих, хто пройшов, ресоціалізуються, тобто відновлюються в соціальному житті.

Міністр вважає, що люди, які вчинили злочин, мають його відпрацювати, але мова йде не про тяжкі злочини, а про дрібні.

Вчитель каже, що чув про такі нововведення. Але це, за його словами, перший крок. Без зміни в середині виправної системи, без оновлення складу працівників колоній та СІЗО – позитивних змін не варто чекати.  

Автор матеріалу –  Андрій Меняйло

Фото використані з відкритих джерел