Ганна Остах: «Залишити дітей цього літа з асфальтом це жорстоко»

Ганна Остах – вчителька іноземної мови у школі ЗЗБНВК №106, класна керівниця 7 класу. Кожного дня вона дарує дітям свої посмішки та наповнює їх знаннями. Вона безмежно любить дітей і тому ще й  влітку працює з дітьми у літньому таборі.

Ганна нам розповість про те, як вона вирішила присвятити своє життя професії вчителя, як впоралась із дистанційною системою навчання, чим займала себе на карантині та  як готується до літнього табірного сезону у карантинний період.

– Для початку розкажіть трохи про себе, аби читачі  дізналися про вас.

– Понад 15 років дарую радість дітям України як вожата, вихователь, аніматор, культорганізатор. За дитячим голосуванням у 2011 році отримала премію – вожатий року. За професією я вчитель англійської мови та літератури, класний керівник. Нагороджена премією мера за педагогічні успіхи, переможець конкурсу класний керівник року-2017. Під моїм керівництвом команда табору де я працюю стала переможцем запорізького обласного конкурсу вожатської майстерності у вересні 2015 р., у вересні 2016 року зайняли разом з командою 2 місце.

– Яке у вас хобі про яке мало хто знає?

– Так, є. Я дуже люблю плавання. Мало хто знає, я займалась професійно цим видом спорту понад 5 років .Також я дуже люблю малювати і навіть відвідую майстер класи коли є час.

– Як давно ви працюєте вчителькою і як ви зрозуміли, що хочете присвятити своє життя саме цій професії?

– Вчителькою працюю 10 років. Те, що я буду вчителькою я знала ще з дитинства, напевно, тому що моя матуся вчителька і я з малку дивилась, як вона перевіряє зошити, готується до уроків, малює наглядність, вона, навіть, брала мене з собою у школу, після цього я уявляла, що я вчителька, граючись перевіряла зошити, задавала домашні завдання. Тож з вибором професії питань не виникало )

І я навіть не можу зараз уявити своє життя без школи, без дитячих посмішок, їх проблем, радощів. Люблю свою професію і вважаю , що вона найчарівніша у світі (усміхається).

– За роки роботи у школі напевно бувало багато кумедних та несподіваних моментів. Чи не могли б ви розповісти якусь із цих історій?

– О, їх було дуже багато(усміхається). І всі ці моменти пов’язані з моїми учнями! Колись у день мого народження, школа відпрацьовували евакуацію, під час евакуації учні мого класу почали голосно кричати: “З днем народження”, за мить вся школа вітала мене зі святом.

– Яка погана звичка у вас з’явилася під час карантину і чим взагалі займалися у цей період?

– Під час карантину прийшлось дуже багато працювати та опановувати дистанційне навчання, тому на погані звички не залишилось часу)

– Наскільки важко було себе перелаштувати на дистанційну роботу з дітьми чи все ж таки вдома працювати краще?

– Перший час звичайно важко, а потім звикла, деяким дітям дистанційне навчання пішло на користь)

– Навчальний рік вже закінчився, чи скучили ви за дітьми, адже все ж онлайн спілкування не дає тих емоцій, які відчуваєш при звичайному спілкуванні?

– Авжеж, скучила(усміхається). Не дивлячись на те, що у нас були онлайн уроки, і я мала змогу поспілкуватись з ними, але дійсно не вистачало живого спілкування. Натомість дуже приємно було отримувати повідомлення зі словами подяки від учнів та їх батьків.

– Як ви думаєте чи зміниться робота у школі з нового навчального року? Усе буде так як раніше, чи все ж, можливо, вже не буде великих скупчень дітей у школах і будуть застосовувати методи дистанційного і звичайного навчання разом.

– Можу сказати, що з нового навчального року елементи дистанційного навчання будуть застосовані під час маленьких карантинів, лікарняних учнів і це дуже добре, тому що це дає змогу навчати дитину у будь якій формі та тримати з нею постійний зв’язок. Але дуже хочеться бачити дітей поряд собою, бачити їх посмішки та зацікавлений погляд.

– Як ви справлялися з переломними моментами на карантині? Адже, мабуть у кожного з нас наступав той момент, коли вже просто не міг себе втримати вдома і хотілося скоріше вийти на роботу або просто побачитися з друзями.

– Коли поряд рідні, розуміючі тебе рідні люди, все вважається не таким і страшним(усміхається). У такі моменти мене рятувала моя родина.

– Знаю, що влітку ви працюєте з дітьми у дитячому таборі. Коли ви вперше стали вожатою, які в вас були відчуття, адже робота вожатим у таборі та вчителем у школі зовсім різні професії, хоч і обидві передбачають роботу з дітьми?

– Коли я була дитиною, батьки відправляли мене у табір, мені дуже не подобалось там, я дуже хотіла додому. Коли мені було 14 років у місті відкрили школу помічників вожатих і я пішла, не знала що з цього вийде, але пішла. Так сталося що у загоні я працювала не як помічник, а як справжній вожатий, і мені це сподобалось, відчуття були неймовірні, їх не можна передати словами, хотілось творити і творити, з’явилась відповідальність не лише за себе, а й за 30 малесеньких гарнесеньких діточок, які так щиро були вдячні тобі за все (усміхається).

Так робота вчителем відрізняється , але я вдячна адміністрації школи, за те що не дивлячись на мій вік, дали мені клас. З цими дітьми я проживала кожен день, тиждень, місяць, рік, і намагалася побудувати справжню родину з ними, як у таборі, але там у тебе є лише 14 днів щоб створити справжню родину. Я вважаю, що табір навчив мене бути не тільки хорошим вожатим, а і хорошим вчителем, для себе я з’єднала ці 2 професії, і кожен раз черпаю щось, як з професії вожатого, так і з професії вчителя.

– Зараз у країні карантин і хоча вже не такий суворий, все ж єдина офіційна заява МОЗ щодо роботи дитячих таборів була про їх відкриття після п’ятого етапу виходу з карантину. З огляду на останню статистику як ви думаєте, чи зможуть діти все ж поїхати відпочивати?

– Я в це щиро вірю, що діти все ж таки зможуть відпочити цього літа, так будуть прийняті міри застереження, буде не така велика кількість дітей у загонах, не буде масових заходів, а буде для кожного загону окремо і цей список може продовжуватися і продовжуватися, але залишити дітей цього літа з асфальтом це жорстоко.

– На вашу думку у який спосіб буде проходити робота вожатих у таборі після карантину? Адже, тепер у сучасному світі, в якому панує пандемія COVID-19, треба постійно мати при собі дезінфектори, маски, рукавиці та уникати великих скупчень людей.

– Я вважаю, перед тим як відкриють табори, кожна адміністрація табору проведе інструктаж для своїх вожатих, знаю, що у нашому таборі вже закуплені дезінфектори, маски та рукавиці, зменшена кількість дітей у загоні, та розширений медперсонал.

– І наостанок, хотілося спитати, ви вже давно працюєте з дітьми, тому за ці роки чого ви навчилися у дітей?

– Діти навчили мене щиро говорити, щиро відчувати, не боятися проявляти свої почуття, діти навчили мене пробувати щось нове, вони навчили жити не для себе, а заради інших, діти вчать нас змінювати цей світ!(усміхається).

Автор – Анастасія Звягінцева

 

 

 


Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: