Колодяжний: ми готуємо молодь не до екзаменів, а до реального життя

Сучасна освіта в Україні нажаль не відповідає викликам та вимогам сьогодення. Поняття про життя сучасна молодь отримує під час формального навчання в школі, а от корисні практичні навички діти напрацьовують саме під час неформальної освіти. Це доступ до додаткових знань, розуміння соціальної рівності, закладання основ лідерства, громадської активності. Головне, що дає неформальна освіта, це підготовка підлітків та молоді до самостійного життя. Показово, що саме в сфері неформальної освіти найчастіше застосовують новаторські методики, інноваційні підходи та технології навчання. В європейських країнах неформальна освіта поширена, а в Німеччині вона навіть частково увійшла у шкільну програму.

«Результати такої неформальної освіти можуть перевищити очікування не стільки учнів, скільки їх викладачів», – впевнений Микола Колодяжний – громадський діяч, голова благодійного фонду «Імпульс.ЮА». Його проект «Ліга успіху» – найяскравіший приклад неформальної освіти в Запоріжжі. Журналісти Inform.zp.ua зустрілися з Миколою Колодяжним.

Микола Колодяжний – громадський діяч, голова благодійного фонду «Імпульс.ЮА», фото – Фейсбук

– Яких результатів вдалося досягти і якими були попередні очікування?

Неформальна освіта орієнтована, щоб давати знання та навички, які потрібні для реального життя. В деяких країнах Європи вже дійшли, що і формальна освіта має на це орієнтуватися. Мені подобається підхід Фінляндії. Фіни кажуть: «Людину можна готувати або до екзаменів, або до реального життя. Ми віддаємо перевагу другому». Тобто вони навіть у форматі формального офіційного навчання орієнтуються на те, щоб готувати людину до реального життя. Мушу констатувати, що багато в чому сучасна українська і середня, і мабуть вища освіта більше орієнтована не на підготовку молодої людини до потреб, які перед ними ставить сьогодення, а більше на те, щоб отримати якісь бали з ДПА, ЗНО, скласти заліки в університеті. А те, що потім потрібне для життя, для роботи, для ефективної професійної самореалізації, для кар’єрного зростання, людина вже змушена надолужувати самотужки.

Що стосується наших очікувань та здобутків, то дійсно результати перевершують очікування! Бо коли планували нашу навчальну програму «Ліги успіху», ми хотіли, щоб діти розвивали власні навички, запалювались внутрішнім вогником і бажанням розвиватися далі, реалізовувати власні ініціативи. Пам’ятаю зустріч, коли ми з нашою тренеркою Олесею Лапіковою проговорювали програму «Ліга успіху», у нас була пересторога, що нам хотілося б, щоб діти самі щось робили, але було побоювання, що нам за них доведеться щось робити, придумувати, їх тягнути. Але можу сказати, що діти мають натхнення та бажання робити власні ініціативи. Класно спостерігати, як учасники «Ліги успіху» продовжують розвиватися. У нас є така класна компанія, я з любов’ю (трохи іронічно) називаю їх «братство кільця». Чотири хлопці: брати Данило і Влад Пожидаєви, Михайло Доненко и Влад Головецький, які продовжують вже розвивати власні ініціативи. Вони проводили в Запоріжжі модель ООН, проект «Модель влади в Україні», продовжують розвивати «Мегабіз». Інша ініціативна група продовжує проект «Антибулінг».

Нам дійсно вдалося їх запалити цим вогником. Я не змушую дітей, вони самі кажуть: «Нам це цікаво! В чому ми могли б брати участь?». Це мабуть і є найяскравішим підтвердженням, що нам вдалося запалити це внутрішнє бажання. Далі вже діти самі тягнуться і до розвитку, і до самореалізації.

– Може Вам просто «попалися» ініціативні діти? Чому вважаєте, що це саме Ваші досягнення, як представника неформальної освіти?

Практично в кожній дитині можна таке бажання запалити. Питання в тому, що базовий рівень готовності і бажання дитини реалізовувати себе різний. Часто діти дійсно приходять до нас таким, що нічого не хочуть, ні до чого не прагнуть і не дуже вірять у свої сили. На початковому етапі дуже багато зусиль доводиться докладати, щоб створити середовище, в якому це прагнення до самореалізації, до самовдосконалення – є цінністю. На те, щоб знайти у дітях мотивацію, їхні внутрішні сильні сторони, які потрібно допомогти їм реалізувати, за які можливо зачепити їх і далі вже втягнути у орбіту проектів, показати їм можливості, які завдяки цим проектам виникають. Порівнюючи однолітків з інших проектів або просто звичайних дітей з середньої школи, які не були залучені до таких активностей, бачу прогрес у тих дітей, які до нас приходять. Приходять звичайні діти зі звичайних середніх шкіл, зі звичайного шкільного середовища. Я бачу, як вони через рік, а тим більше через 2-3 роки змінюються. Думаю, що підтвердження досягнень – це слова і досягнення наших випускників. Сергій Мальцев вирушив до США для участі в 9-місячному навчанні за програмою FLEX. Нещодавно повернулася Аня Лисянська з програми FLEX. За програмою стажування до Бельгії поїхала Таміла Туйнова. Влад Пожидаєв їде до Грузії за програмою обміну Європейського Союзу. Михайло Доненко – до Польщі за програмою молодіжної громадської активності. І це лише те, що зараз відбувається. До цього Марійка Мороз повернулася з Берліну. Перед цим Саша Зубенко їздив до США за програмою молодіжного лідерства через спорт.

Микола Колодяжний та Олександ Зубенко, фото – Фейсбук

Справа наліво: Анна Лисянська, Антоніна Романюк (журналістка “Суспільного”) та Микола Колодяжний, фото – Фейсбук

Це не є випадковістю. Можна було б говорити, коли це одна-дві дитини. А коли це стає глобальним явищем, думаю, що це якраз є та тенденція, яку ми створюємо в рамках діяльності нашого фонду. Повторюсь, це звичайні діти, які приходили до нас. На початковому етапі вони були, як і їхні однолітки. Але це був результат певної роботи не тільки моєї, але і тренерів, волонтерів, які долучаються до наших активностей, проводять навчальні, практичні заходи, які показують дітям різні можливості, розказують про ці можливості і діляться з ними частинами свого натхнення.

– Якщо коротко сформулювати: головне досягнення неформальної освіти, яку Ви викладаєте  – це можливість подальшої самореалізації в житті?

Найголовніша, на мій погляд, мета освіти, мені навіть більше подобається термін не «освіти», а «розвитку» дитини, це якраз підготувати її до подальшої самостійної реалізації. Щоб ця дитина, коли їй вже буде 16-18 років або 20-23 роки, коли вона закінчить університет, щоб вона розуміла, чого вона в цьому житті хоче, як цього досягнути. Щоб вона була здатна взяти відповідальність за свою долю, щоб знати як в мінімальному об’ємі хоча б реалізуватися в житті, щоб бути здатною до самозабезпечення себе та своєї родини. Звичайно дуже хотілося б, щоб при цьому людина зберігала в собі відповідальність перед суспільством. Щоб вона мала в своєму серці натхнення турбуватися не тільки про себе, але й про світ навколо, робити його трохи краще. Власне це мабуть і є ті пріоритети, напрямки, які ми перед собою ставимо. Багато в чому вдається їх досягати, але на мій погляд одна з умов успіху – індивідуальний підхід, щоб допомогти конкретній дитині розвинутися. Розвинути в собі сильні сторони, підтягнути слабкі. Потім всі ці якості, знання і навички втілити в конкретну волонтерську, громадську та іншу діяльність. Але знову ж таки це стає механізмом для того, щоб ці навички в практичній площині застосовувати і удосконалювати.

– Як з’явилася ідея розпочати таку неформальну освіту в Запоріжжі? І головне питання, де взяти гроші?

В 2016р. мені запропонували в Запоріжжі адмініструвати програму Access – це програма з безкоштовного вивчення англійської для дітей вразливих категорій. Вже під час проведення занять швидко дійшов висновку, що лише англійської мови для цих дітей абсолютно недостатньо, щоб вони могли в майбутньому бути успішними. Я постійно повторюю, що немає ніякого сенсу досконало знати англійську і будь-яку іншу іноземну мову, або навіть рідну мову, якщо ти боїшся просто підійти і на ній заговорити з людиною або якщо ти просто не розумієш, для чого тобі ці знання. Тому ми почали поступово проводити різноманітні заходи із розвитку впевненості в собі, лідерства, роботи в команді, навичок публічного виступу, навичок спілкування. Наразі те, що було спочатку додатковим, сьогодні вже сформувалося в окрему програму, яка має умовну назву «Ліга успіху», яка вже реалізовується з грудня 2018 р. і яка показує дуже класні результати якраз і в особистісному розвитку дітей і в залученні їх до волонтерської та громадської діяльності.

Ліга успіху, фото – Фейсбук

– Де ж гроші?

Дійсно все це є недешеве задоволення. На моє глибоке переконання,  людина за якісну працю має отримувати винагороду. Звичайно є ще різні супутні витрати. На щастя, маємо донорські організації, які підтримують наші ініціативи: Посольство США в Україні, Інститут «Республіка» і Національний демократичний інститут. Проект «Ліга успіху. Морський сезон» реалізували за підтримки конкурсу соціальних ініціатив «Ми – це місто», який фінансується ГО Запоріжжя «Платформа спільних дій». Деякі активності нашого фонду фінансуються за рахунок приватних пожертв благодійників. Щиро вдячний всім волонтерам, які долучаються до наших активностей і проводять на волонтерських засадах заходи для наших дітей.

– Вам доводиться працювати не тільки з молоддю, а й з їх батьками, з їх близькими. Як доводилося вирішувати питання?

Дуже по-різному. Яскравий приклад, дитиною опікується доросла людина, вихована і реалізована ще в радянські часи. Таким людям зрозуміти, для чого цей особистісний розвиток дуже важко. Бо радянська парадигма була простою: ти зростаєш як певний фахівець, інженер, бухгалтер, агроном або ще хтось. Потім тебе вмонтовують в систему народного господарства, де ти виконуєш свій функціонал. Всі інші питання за тебе вирішує держава: як жити, харчуватися, як себе реалізувати, як відпочивати і вирішувати інші проблеми.

Сучасний світ зовсім інший. У світі, в якому живемо ми, в якому будуть діяти наступні покоління, кожна людина має сама про себе піклуватися, немає вже такого патерналістського влаштування життя. Якраз навчитися самим про себе турбуватися, вирішувати свої проблеми, ставити перед собою цілі і їх досягати – це, на мій погляд, найголовніша мета освіти будь-якої, формальної і неформальної. Нажаль, формальна освіта ці завдання в сучасних українських реаліях слабко реалізує. Неформальна в більшій мірі, але не всі батьки, бабусі та дідусі це розуміють. Але є і інші ситуації. Маю багато приємних відгуків від батьків, прийомних батьків, вихователів, що це дійсно допомагає дітям змінюватися, розкриватися, досягати успіху у всіх компонентах від спілкування з рідними до спілкування з однолітками і самореалізації.

– То що Ви казали рідним? Які це були слова?

Чесно скажу, інколи це були достатньо різкі слова. Бо мені важко зрозуміти логіку, коли дитину сварять, що вона пішла на тренінг. Розумію, якби ця дитина пішла пиячити або курити з однолітками.., але сварити через те, що дитина пішла на тренінг, де вона вивчає проектний менеджмент або роботу в команді – це, на мій погляд, маразм. Але інколи я намагався знаходити в собі сили говорити це коректно, пояснювати, що ці навички, знання знадобляться у майбутньому. Бо в сучасному світі мало бути просто якісним фахівцем, треба вміти себе подати, умовно кажучи вміти себе продати, відстояти свої права. Треба вміти вирішувати ще величезну купу різних побутових маленьких і великих проблем, з якими часто діти стикаються вперше і вони не готові їх вирішувати.

– На цей час в законодавстві України не зафіксована неформальна освіта. Тобто те, що робите Ви і активісти, громадські організації не визнається на державному рівні, на відміну від інших країн. На досвід яких держав Ви орієнтуєтесь у неформальній освіті? І що треба зробити з законодавством аби Ваші сертифікати визнавалися на державному рівні?

Вивчав досвід інших країн. Класний приклад Фінляндії, де був великий відсоток зловживання алкоголем, паління, навіть наркоманії серед підлітків, молоді. Для того, щоб подолати ці проблеми, вони не почали робити більш жорстокими закони або покарання. Ні! Вони почали масово створювати можливості для позашкільної або неформальної освіти в різних сферах. Діти почали знаходити для себе можливості самореалізуватися, самоствердитися не через девіантні прояви, а через конструктивні. За кілька років рівень наркоманії та алкоголізму знизився в кілька разів, причому без боротьби з наркоманією та алкоголізмом, просто ці діти знайшли для себе застосування в інших сферах. Мені здається, що в Україні так само це має отримувати підтримку з боку держави і з боку бізнесу. На мій погляд, краще, коли це роблять неурядові організації, бо вони менше обмежені формалістичними речами, офіційними посадовими інструкціями і т.д. Я це роблю не тому, що мене зобов’язують до цього, а тому що мені це хочеться робити. Так само я намагаюся шукати тренерів, викладачів, яким це цікаво перше за все з внутрішнього поклику. Тоді це виходить класно.

Що стосується визнання, сертифікатів і т.і, на мій погляд, в сучасному світі не є ключовою роллю офіційне визнання. Для мене буде найголовніший показник успішності чи неуспішності наших програм – це доля випускників через 5-10 років. Якщо вони через 10 років успішні і реалізовані, це класно. Можемо згадати радянські червоні дипломи, коли люди, які їх отримували в школі і університеті, потім просто потрапляли умовно кажучи на вулиці і не могли себе в житті реалізувати, ось і все.

Що треба зробити або повторити Ваш успіх – організувати осередок неформальної освіти?

Я називаю цей підхід «раціональна любов до дітей». На мій погляд джерелом натхнення має бути саме любов до дітей. Але це не має бути сліпа або хаотична любов. Маєш усвідомлювати: «Добре, я гарно ставлюся до цих дітей, але що я можу зробити, аби допомогти їм підготуватися до майбутнього життя? Бо бувають різні ситуації. Наприклад, інколи любов є до дітей такою, що це почуття підштовхує батьків, опікунів просто відгородити їх від усіх проблем навколишнього світу, створити такі тепличні умови, які насправді не готують дитину до життя. Найкраще, що можна зробити на мій погляд, це підготувати дитину до подальшого дорослого самостійного життя. Ти просто починаєш раціонально розмірковувати: у дитини такі потреби, як їй допомогти ці потреби реалізувати.

Микола Колодяжний з вихованцями у Львові, фото – Фейсбук

Микола Колодяжний з вихованцями у Львові, фото – Фейсбук

Микола Колодяжний з вихованцями у Львові, фото – Фейсбук

Я стикаюся, що діти інколи абсолютно неадаптовані до вирішення навіть банальних побутових проблем. Як ми можемо це вирішити? Ми організовуємо туристичні поїздки по Україні, в яких ці діти виступають самі в ролі співорганізаторів поїздок, де вони на себе беруть відповідальність за різні організаційні, логістичні та інші питання. Таким чином вони розвивають в собі соціальні навички, які їм будуть потрібні в подальшому житті. Ось таким чином, виходячи просто від конкретних потреб в конкретних ситуаціях.

– Які мінуси неформальної освіти і того проекту, який Ви реалізовуєте? Що планували, а не вдалося?

Завжди ставиш перед собою ідеальну картину, яку хотілося б досягнути, а реалії трохи коригуються. Можу сказати, що дуже важко утримувати дітей, якщо не мати з ними постійного контакту, в тому руслі, в яке ти їх скерував. Бо якщо оточення, наприклад, у дитини в сім’ї, в школі є доброзичливим, воно є підтримуючим та конструктивним, то дитина продовжує рухатися в цьому напрямку. А іноді трапляється так, що дитина потрапляє до своєї сім’ї назад, яка її не підтримує, не розуміє, або вона потрапляє в середовище, де головні пріоритети життя – це алкоголь, цигарки і подібне, це починає затягувати дитину.

Що не вдалося створити? Середовище для постійного існування або для постійного перебування цих дітей, де вони могли б спільно не тільки навчатися, але і проводити спільно час, відпочивати, спілкуватися, можливо дивитися фільми, грати, обговорювати щось і т.д.

– Маєте на  увазі приміщення?

Так, фізично це було б дуже класно. Цього, нажаль, поки не вдалося створити, а таке підтримуюче середовище дуже важливе для збереження цього імпульсу розвитку для дитини.

– «Ліга успіху. Морський сезон». Це новий проект? І чим ще здивуєте?

Проект ліги успіху має офіційну назву «Розвиток громадської активності серед підлітків та молоді вразливих категорій Запоріжжя». Він стартував ще в грудні минулого року. Спрямований на 2 компоненти: перший – це особистісний розвиток дітей, другий – розвиток навичок громадської і волонтерської активності і, відповідно, застосування цих знань і навичок вже в практичній діяльності. Цей проект у нас тривав до травня цього року. Після цього ми отримали додаткове фінансування і пішли далі.

іга успіху. Морський сезон», фото – inrespublica.org.ua

іга успіху. Морський сезон», фото – inrespublica.org.ua

іга успіху. Морський сезон», фото – inrespublica.org.ua

Для того, щоб здобуті знання і навички учасники «Ліги успіху» могли розповсюджувати серед своїх однолітків, ми вирішили побудувати діяльність за принципом джедаїв і падаванів. Якщо хтось дивився «Зоряні війни», той розуміє. Якщо «ні» – поясню. Джедаї – це такі лицарі, які у Всесвіті борються за добро, а падавани – це майбутні джедаї, які тільки проходять навчання. Джедаї стають наставниками, вчителями для падаванів. Цього літа ми мали 15 умовно кажучи джедаїв, які вже навчають інших. Також ми набрали групу падаванів, це такі вже більш молоді учасники цього процесу, які ще не мають великого досвіду, але вже хотіли б розвиватися і удосконалюватися в цій сфері. В серпні провели у Приморську розвиваючий табір, де група джедаїв проводила навчальні заходи для своїх однолітків з групи падаванів. Ось в цьому в принципі і полягає головна ідея «Ліги успіху. Морський сезон».

З вересня розпочали «Ліга успіху. Нова ера». Це річний проект за принципом «Ліги успіху», але там вже буде 3 групи учасників. Тобто ми вже маємо можливість велику кількість дітей охопити активностями. Далі – буде! Планів багато.


Читайте также: 

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.


Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: