Главная » Политика » Медіа: як впливають на рівень довіри до влади та чому збільшується запит на аналітику

Медіа: як впливають на рівень довіри до влади та чому збільшується запит на аналітику

Медіаграмотність – поняття, яке поступово входить в життя українців. Хтось пов’язує його з навичками перевіряти інформацію. Хтось розглядає його, як зброю протистояння в інформаційній війні. Питання актуалізувалося після президентської кампанії, коли почався перелом каналів комунікації, як вважають політологи. То хто на кого впливає, через які медіа та чи розуміють звичайні люди, що таке медіаграмотність?

Редакція Inform.zp.ua розбиралася разом з Катериною Сіріньок-Долгарьовою – заступником декана з міжнародної співпраці факультету журналістики Запорізького національного університету.

То що ж насправді означає медіаграмотність? Чи потрібна вона пересічному громадянину?

Так, слушно зауважили: поняття широке. Багато експертів його розуміють неоднозначно. Щоб було зрозуміло звичайній людині, що таке медіаграмотність: в цьому слові 2 частини, від цього і відштовхуємось. Медіа і грамотність, тобто навички розуміння, сприйняття і створення якихось повідомлень у медіа. І «медіа» тут дуже широке поняття, тому що не говоримо тільки про телевізор чи про радіо, чи про Інтернет, який є медіа. Це і кіно, і музика, це дуже широке поняття. І соціальні медіа, якими ми називаємо соціальні мережі, зараз це повноцінні медіа.

В Америці медіа визнано вже 12 каналів, в Україні традиційні 4 і можливо ще додають соціальні мережі.

В Америці починається відлік медіа ще від книговидання, потім записи, ті медіа, що ми назвали, і новітні медіа, які включають в себе соціальні мережі, Інтернет, як окрему комунікаційну платформу. Тобто все, звідки ми можемо взяти інформацію і через що можемо поширити інформацію – це все є медіа.

Ми живемо в інформаційному потоці, весь час щось читаємо, переглядаємо. Чи потрібна медіаграмотність всім? Хтось каже, що вона потрібна тільки молоді, бо вони тільки починають жити і мають знати, як користуватися такою кількістю інформації. Хтось каже, що навпаки: дорослі потребують більше розуміння про те, що за інформацію вони споживають.

Якщо згадали Америку, то з неї почнемо, тому що звідти перші кроки з медіаграмотності — media literacy це називається. Це направлена робота на всі вікові категорії від 0 до 100 років, тобто це важливо починати навіть з дитячого садочка. Тому що важливо, як ми будемо сприймати, що нам говорять, це ще поняття критичного мислення. Якщо хтось цікавиться самоосвітою, зараз можете побачити, що в Україні вже почали дуже потужно працювати курси дистанційного навчання, наприклад, Prometeus. Думаю, багато хто ними користувався. І там навіть є такі курси (дуже конкретні). У нас класична освіта до цього йде, але ще не прийшла, коли викладаються дуже-дуже конкретні маленькі вузькі курси, наприклад, критичне мислення. Тому ми можемо сприймати критичне мислення, як частину медіаграмотності. Взагалі головне питання критичного мислення – а чи дійсно це так. Ми говоримо, що критичне мислення дуже важливе в медіаграмотності. Щоб ми дивилися на телевізійну картинку, читали Фейсбук і запитували, а чи правда те, що я бачу, чи мої очі і вуха не брешуть?

— Для дорослих IREX розробив навіть комп’ютерну гру «Фабрика брехні в місті»

IREX зараз дуже просуває питання медіаграмотності. В цьому році наш університет долучився до цієї програми, називається «Вивчай та розрізняй». Є така гра «Медіазнайко» і ми пробували з дітьми 1 класу в неї грати. Уявіть, діти в 1 класі знають, хто такий блогер і ютубер, але не журналіст, хочуть лайки накручувати, але не знають, що таке факт, а що таке коментар, як відрізнити, де тобі говорять те, що сталося, а де оцінюють це. Тому це дуже-дуже розширене поняття важливе зараз для всіх.

Скріншот з гри «Фабрика брехні в місті» від IREX

— Ви сказали, що приєдналися до великого проекту. Розкажіть, що це за проект і на кого він розрахований?

Цей проект великий, потужний, підтримується міжнародними донорами. IREX – це організація, яка давно в Україні, років 25 займається освітою. Два роки тому почали активно працювати із медіаграмотністю і залучили спочатку школи, міністерство освіти і вже з цього року долучилися ВНЗ. Що це за проект? IREX намагається впроваджувати елементи медіа грамотності в шкільні предмети. Наприклад, Ви вчите українську класичну літературу, Панаса Мирного. І коли читаєте цей твір, знаходите якісь елементи медіа, через які можливі шляхи Ви можете пояснити дитині цей твір. Наприклад, школярі можуть написати в газету рецензію на це видання, тобто те, що ми можемо прочитати з газети. Або діти можуть провести один з одним інтерв’ю і поговорити про цей твір. Навіть, у фізиці та хімії може бути медіаграмотність. Тобто через якісь медійні канали ми вивчаємо якийсь предмет – ось це робить IREX. Цього року вони відібрали 10 університетів педагогічної спрямованості. ЗНУ, як класичний університет, має багато факультетів, які готують майбутніх педагогів. Викладачі факультету журналістики викладають міжфакультетські дисципліни, які теж майбутні педагоги беруть. Наше завдання на 2 роки наперед запроваджувати медіаграмотність в дисципліни для студентів, майбутніх вчителів, які вийдуть із університету і будуть вчити дітей від 6 років.

Зрозуміло, медіаграмотність потрібна від малечі до старості. Як би Ви оцінили рівень медіаграмотності жителів Запорізького регіону? Чи можна поділяти за регіональним принципом такі речі?

Думаю, некоректно було б так говорити, тому що досліджень таких глобальних не було в межах України. ЗНУ з 2015 року, ще до початку подій в політиці, які зараз активізувалися, реалізував проект з посольством США «Південноукраїнський центр медіаграмотності». Ми вчили молодь ключовим поняттям — «фейк», «реклама», «верифікація». Зараз ми вже включили поняття в наші дисципліни. Пізніше, через 2-3 роки, був проект: «Кооперація молоді Америки та України в медіаграмотності». Ми робили телемости, медіамости, вебінари: з американцями наші студенти говорили на цю тему. Було дуже цікаво, тому що наші студенти іноді видавали такі факти, які не знали американці про соціальні мережі або про те, що їх зірки виклали до соціальних мереж. Розумієте рівень глобальності? Тому я не можу сказати, що ми якось відстаємо в цьому питанні. З початком воєнних дій в Україні ми навіть просунулися більше ніж західні країни в цьому плані, тому що у нас є такі кейси «StopFake», який зараз колосальну зробив добірку, що виходять щотижня із програмою, яка викриває маніпуляції. Вони робили окремі дочірні сайти, які викривали, наприклад, російське телебачення, як вони брешуть, які вони маніпулятивні меседжі дають і т.д. Тобто я б не сказала, що ми відстаємо. Навіть ми попереду!

Фото: Фейсбук

— Багато експертів вважають, що медіаграмотність для дорослих важливіша ніж для молодого покоління. Тому що найстарші вже зараз приймають рішення, вже зараз голосують. Команда Володимира Зеленського привнесла новий тренд до політики України – спілкування с виборцями поза традиційними медіа, маю на увазі телебачення, радіо, пресу. Під час парламентської кампанії цей тренд використовували і інші політичні сили. Зараз президента бачимо в соціальних мережах більше ніж на прес-конференціях. Як це позначиться на сприйнятті влади звичайними українцями?

Це для України новий тренд, але не для світу. Володимир Зеленський молодий і орієнтується гарно в міжнародному просторі. Почав це ще Дональд Трамп, який в 2016р став президентом і  почав головним чином через Твіттер комунікувати зі своїми виборцями. У нас в Україні Твіттер не такий популярний, більше Фейсбук і Інстаграм. Я в 2016р була в Америці під час виборчої кампанії і спілкувалася з журналістами. Вони розповідали, що можуть чекати до ранку, сидячи в Твіттері, коли протвітить щось Трамп. Немає тієї комунікації, до якої звикли, коли у Білому домі виходить президент і прес-секретар. Всі ці класичні речі вже рухнули. Звичайно, наш президент переймає цей досвід. Він — медійна людина, знаємо, що Володимир Зеленський має величезний багаторічний досвід в медіа і в шоу-бізнесі. Думаю, що в Україні, яка ще не так інформаційно підкована, як Америка, це не так працюватиме, тому що все ж таки за дослідженнями телебачення у нас переважає, як медіа. Лише якийсь відсоток медіа і людей середнього віку в Інтернеті. Старше покоління, яке як Ви зазначили, більш електоральне, вони в телебаченні. ТБ нікуди не дінеться, буде однозначно робота на той простір. Але дійсно цікавий тренд, будемо спостерігати.

— Чи підвищить це довіру виборців до влади?

В деякому сенсі підвищить, я так думаю. Досліджень не було, це має бути дуже серйозне дослідження, як сприймається медіа людиною. Але те, що президент ніби напряму з тобою говорить, такий ефект спрацьовує. Він тобі посміхається, ти можеш коментарями якимись відповідати йому. В класичному медіа, наприклад, той же телевізор, ти так не можеш зробити, навіть якщо є дзвінок в студію, це не так просто, як через смартфон. Але все ж таки аналітику ніхто не відміняв, ЗМІ, до яких ми звикли, навіть в Інтернеті ті ж газети, вони нікуди не дінуться. Думаючі люди будуть шукати аналітику. У нас зараз попит на неї.

Кілька років тому ми ввели курси аналітична журналістика, розслідувальна журналістика, тому що без них нікуди. Я думаю, що ЗМІ теж нікуди не дінуться і не загинуть, тому що вони будуть потрібні в цьому ключі. Люди шукають розжовану інформацію і вони шукатимуть пояснень від думаючих людей.

— Коли отримується інформація від традиційних ЗМІ, там є, наприклад, факт і кілька думок. Людина розуміє, як ті чи інші дії влади позначаться на її житті. З посту в соціальних мережах це важко зрозуміти.

Так. І ще накладається той ефект, що це дуже швидко. У нас є таке поняття «лавинність» інформації, коли ти просто в своїй роботі не маєш часу вчитатися, не маєш часу, навіть, сісти і подивитися випуск новин. Ти просто скролиш смартфон, щось шукаєш і тут пост такий вистрілює. Журналісти наші вже теж маніпулюють цим, тому що їм простіше відкрити Фейсбук і щось написати з нього, ніж піти, взяти інтерв’ю, обробити, написати потім детальний матеріал. Тому ми бачимо, що ця поверховість є, нажаль, вона дійсно спрацьовує.

— ЗМІ Запорізького регіону і Запоріжжя зокрема. Чи Ви звертали увагу, наскільки журналісти, які там працюють, дотримуються правил медіаграмотності хоча б в тій площині, що стосується їх роботи?

Ми це робили і робимо. У нас є курс Інтернет журналістика, де ми зі студентами беремо Інтернет-видання, яких зараз дуже багато з’являється. У Запоріжжі ми нарахували останнього разу більше 20 таких ресурсів, які видають себе, як інформаційні. Мабуть 2/3 — це репости, просто передирання чужого, тому журналісти часто не дотримуються цих правил. Пускають фейкові новини, непідтверджені дані. Сенсаційність та бажання бути першим, на жаль, проти нас працюють. Навіть зі мною була така комічна ситуація, трагікомічна. Колись у мене була пара зі студентами в одній з аудиторій, де відбувався ремонт, спортзал над цією аудиторією. Відвалився маленький шматочок штукатурки зі стелі. Студенти-журналісти одразу зробили пост у Фейсбук. Через 5 хвилин це було по всіх медіа Запоріжжя із такими заголовками «В ЗНУ обвалюється на студентів стеля», «Каміння падає з неба в ЗНУ»… Є таке поняття новини «висосані з пальця», людина не подзвонила, не запитала, жодних коментарів не взяла і, навіть, не знала, що це комічна ситуація. Ось такий приклад, який показує, як запорізькі медіа часто не спрацьовують професійно.

— Це Ви кажете про онлайн ЗМІ. А що стосується тих, які працюють за ліцензією? Думаю, ТБ і радіо більш серйозно ставляться до професійних стандартів?

Так, дійсно там є редакційні політика. Думаю, що там теж не все в порядку завжди. Наприклад, наші журналісти випускники працюють на телеканалах, один із них до мене звертався за коментарем. Вони робили матеріал про якісь напої, щось відбулося в Мелітополі. Відео знайшли на Ютубі, де було підписано саме те, що вони шукали. Але як виявилось, це було відео взагалі зняте в Росії не про Мелітополь, а вони його додали як підтвердження до свого матеріалу. І такі моменті трапляються навіть у класичних медіа. Тому важливе поняття верифікації інформації: коли ти дивишся, чи дійсно це правильне фото, чи воно дійсно було зроблено на місці тієї події, про яку ти розказуєш? Чи дійсно це відео, яке тобі прислали і розказують про нього, було там зроблене, а не склеєне зі шматочків домашнього відео, або як в цьому прикладі взяте взагалі не з України, а з іншої країни.

Ви згадали російські ЗМІ. Ми – прикордонний регіон. Чи Ви бачите серйозний вплив російської пропаганди, маніпуляції в Запорізькому регіоні?

Скажу так: політика, коли закрили Вконтакте і Одноклассники (звичайно, є обхідні шляхи, якими користується молодь), але це спрацювало. Тому що офіційні джерела уже у нас домінують, немає того впливу, коли можна що завгодно десь побачити. Але є звичайно і відкриті сайти, які дивляться молодь і люди старшого покоління. Я не можу 100%-во говорити, що немає цих впливів. Вони є, думаю. Але все ж таки ця політика, коли ми захищаємо свій регіон інформаційно, вона повинна бути і продовжуватися.

— В парламент пройшло багато молодих людей з Запорізького регіону. Чи Ви бачили їх Фейсбук-сторінки? Можете зпрогнозувати, чи вони переймуть досвід лідера своєї політичної сили Зеленського і будуть так само спілкуватися з виборцями саме через соціальні мережі?

Вони вже переймають цей досвід, тому що, на жаль, не йдуть на контакт новообрані депутати, — жаліються журналісти. Чи це їх партійна політика, чи це особиста, чи якісь вказівки від голови партії, я не знаю і не можу прогнозувати, як буде далі. Але як медійник, я вже бачу цей тренд, спілкування через соцмережі відбувається. Ми вже обговорили, що з одного боку це гарно, тому що ти можеш сказати тільки те, що ти хочеш. Тобі не ставлять незручних запитань, ти не знаходишся в незручній для себе позиції, коли ти повинен відповідати, щось захищати. Але я думаю, що довго так не може бути, хоча ми зараз бачимо, що все зараз стає з ніг на голову і навпаки. Тому що люди захочуть якихось відповідей, захочуть комунікації, захочуть свої питання ставити і через медіа мати доступ до цієї людини. Але наразі маємо те, що маємо. Я думаю, що це не буде працювати на них (ред. – на народних депутатів).

— Ви сказали, що так довго не може тривати. Коли у людей з’явиться дуже багато питань і вони вимагатимуть, а не будуть чекати на відповіді?

Кажуть, 100 днів ще той запас довіри є. Новообрані народні депутати заявляють: «Ми – нова влада. Ми будемо оновлюватися і працювати по новому». Будемо чекати. Депутати там різні. Можливо це дійсно якийсь прорив, подивимось. Але знову ж таки колеги іноземні пишуть: «Як там Ваш президент комедійний?», тому що преса про людину нічого не знає і перш за все говорить про президента, як про екс-шоумена.

Наш проект саме про медіаграмотність, робимо все можливе, щоб люди звертали увагу на звичайні речі: хто написав, як з’явилася інформація. Сьогодні Ви розказали, як перевіряти відео, яке переглядаєте. На що ще б звернули увагу звичайних людей? Як працювати з інформацією?

Бажаю бути критичним до всього. Це поняття критичного мислення, яке я згадала, воно повинно засісти у кожного в голові і запитувати «Чи дійсно це так?». Це питання має бути у тебе завжди, коли ти читаєш, дивишся, коли ти бачиш якесь відео чи фото. Якщо малесенькі якісь закрались сумніви, не полінуйтеся, через сервіс Google Картинки завантажити фото і подивитися, куди тебе приведе ця фотографія. Якщо це приведе кудись на Зімбабве, а пишуть про Україну, зрозуміло, що це зовсім не те, що тобі хочуть видати за правду. Тому задавайте питання: чи дійсно це так, чи дійсно цьому можна вірити? І завжди бути критичним. Це допомагає і в житті, а в медіаграмотності взагалі на 100%.