23 Марта 2019,   Суббота 05:08
Запорожье

Український полярник: про озонові дірки, зміну клімату га галасливих сусідів

15 марта 2019
Руководитель проекта: Наталья Агаркова
Главная страница » Жизнь » Український полярник: про озонові дірки, зміну клімату га галасливих сусідів

Українську антарктичну станцію «Академік Вернадський» знають не тільки науковці, а також туристи з усього Світу. Вона розташована на острові Галіндез поблизу західної частини Антарктичного півострова. Про досягнення наших полярників, їх побут та цікаве сусідство українців розповів в інтерв’ю Олександр Савицький, співробітник Національного Антарктичного Наукового Центру України, гідробіолог. Він завітав до Запоріжжя на запрошення дітей «Школи Радіо» в рамках Всеукраїнського шкільного конкурсу «Запроси полярника до себе». 

– Багато запитань щодо зміни клімату. Як це відчувається в Антарктиці?

Мабуть про клімат краще розкажуть фахівці – метеорологи, що зимували в Антарктиці. Те що бачили ми: зимою 2016-2017 року мінімальні температури сягали -27°С. А ще двадцять років тому фіксувались температури до 40 градусів морозу.

Взагалі люди професійно спостерігають за кліматом максимум 300 років у порівнянні з багатомільйонної історією планети. Це дуже короткий період. І тому важко сказати: чи то погода змінюється внаслідок антропогенного впливу, чи космічних явищ, чи планетарних. Головна особливість погоди в Антарктиді – це її мінливість. В один день може бути вітер, буря, дощ і заметіль. В нашу зимівку було поставлено рекорд по висоті снігового покриву з 1947 року. Тоді на Галіндезі випало до 3 метрів снігу. Його прибирання – це такий своєрідний спорт у зимівників.

– Зараз українські полярники досліджують Антарктиду: її природу та глибини океану. Що це за дослідження? І що може бути цікавого в Антарктиді?

Дуже багато цікавого. Науковці різних дисциплін можуть знайти собі поле для наукової діяльності. Зараз на станції в Антарктиці Україна веде дослідницькі роботи в галузі геофізики, медицини, метеорології і біології. Дослідження, які проводять українські учені, вже зараз підвищують престиж країни. Я буду говорити про біологію. До речі, нинішній директор Національного Антарктичного Центру Євген Дикий теж біолог. Основне життя в Антарктиді зосереджено саме в океанічних водах, які є найбільш продуктивною зоною світового океану. Велика проблема, і водночас поле для діяльності біологів це те, що багато видів, особливо океанічних, тут просто не описані, невідомі науці. Досліджуються взаємодія різних груп тварин, рослин, їх адаптація до виживання в умовах холоду, тощо. Українські науковці сумлінно виконують свою роботу. Взагалі наукова робота тут дуже часто діяльність командна. Нерідкі випадки виконання комплексних міжнародних проектів. Так, наприклад, ведуться спостереження за міграціями пінгвінів, за їх розмноженням. Вивчаються кити, ластоногі, птахи.

Читайте також: Чи справді українські полярники працюють «перевертачами пінгвінів» (Фото, відео)

Зараз в Антарктиді відбуваються зміни ареалів її мешканців. Так, наприклад, найбільш масовий вид пінгвінів Аделі переміщується далі на південь, а більш північний вид пінгвінів Дженту мігрує до островів навколо станції. Пінгвінів Дженту ще називають віслюковими, бо вони кричать, як віслюки. Ми брали участь у міжнародному проекті, де вчені з 15 країн світу вели спостереження за колоніями пінгвінів, використовуючи фотокамери та GPS-мітки. Фотокамери з певною періодичністю робили знімки колоній пінгвінів. Ця інформація потім переписувалась на комп’ютери і ми підраховували кількість дорослих пінгвінів і пташенят. Це дуже цікаві результати.

– Багато фото, коли наші полярники поряд з пінгвінами. То пінгвіни взагалі не бояться людей?

Особливість пінгвінів у тому, що найбільш активна частина їх життя проходить в морі, а на березі вони відпочивають і розмножуються. Особливо на людей вони не реагують, оскільки ми у них в гостях. Цікавий факт: до 2007 року на о. Галіндез (де знаходиться українська станція) пінгвінів взагалі не було. Якраз їх поява є свідченням просування пінгвіна Дженту на південь. Пінгвіни – галасливі сусіди. Вони роблять гнізда прямо біля вікон нашої станції. Сильно кричать, навіть доводилось закривати вікно, щоб не заважали спати. І взагалі це дуже цікаві тварини, вони чимось нагадують маленьких чоловічків. Дуже цікаво спостерігати їх стосунки в колонії. Взагалі це чудова пташка, яка дуже добре плаває.

Для розмноження пінгвіни розбиваються на пари. Якраз зараз відбувається виховування пінгвінят, які вже зовсім скоро повинні будуть навчитися харчуватися самі. Все живе в Антарктиді розвивається дуже швидко. Оскільки літо дуже коротке, то природа дає обмаль часу для розвитку. І хто не встиг, той, на жаль, не виживе.  Пінгвінята, коли вони підросли в гніздах, повинні збиратися в «дитячі садки», куди їх виганяють самі батьки. Цікаво спостерігати як пташенята тікають із тих «дитячих садків», ганяючись за своїми батьками в надії отримати шматочок їжі. При цьому дорослі пінгвіни тікають від них, іноді лупцюють крилами, змушуючи дітей йти харчуватися самим.

– Чи важко Вам було чіпляти GPS-датчики, про які Ви казали?

Пінгвіни близько підпускають людей. Цікава була ситуація, коли ми отримали ці датчики. До них йшов супровідний журнал, де було показано, як треба кріпити обладнання. Там була фотографія, де красива дівчина у білому халаті елегантно тримає пінгвіна, а друга дівчина приклеює GPS-датчик до пташки. Ми теж вирішили так зробити, але пінгвінам це дуже не сподобалось, і вони почали тікати від нас, а коли ми їх ловили, вони боляче билися крилами.

Врешті ми навчилися дуже акуратно ловити їх і тримати, попередньо закривши очі спеціальною ганчіркою. Але тримало пташку три чоловіки, а четвертий клеїв GPS-датчик. Ми все зробили вдало, бо із майже 200 міток більше за все їх залишилося у пінгвінів, що жили навколо Галіндезу.

– Кажуть, що до появи на антарктичній станції українців, там взагалі не проводили біологічних досліджень. Ви – гідробіолог, співробітник Інституту гідробіології НАН України.

Не зовсім так, біологічні дослідження там проводились, але лише сезонні. Британська станція «Фарадей» була геофізичною обсерваторією і лише на сезон в антарктичне літо туди приїздили біологи, робили окремі спостереження, збір матеріалів. А от зимувати у складі експедицій біологи стали вже тоді, коли станція стала українською. Є певні речі, якими можемо пишатися, зокрема і підводні спостереження. В цьому велика заслуга професора харківського університету Андрія Утєвського. Дуже цікаві спостереження робить Ігор Дикий, якраз він буде йти на станцію в четвертий раз як начальник експедиції, також хочеться відмітити відважних дівчат, що зараз працюють на Станції. Це Оксана Савенко, Марія Павловська, Олена Прекрасна. Це дослідження рослин, що робить Іван Парнікоза. А взагалі все сказане, то тільки маленька частина всього того, що зараз робиться на станції. До речі, багато матеріалів про роботу можливо знайти на сайті Національного Антарктичного Центру. Просто раджу там почитати.

– Хто з живих істот Антарктиди є сусідами українських полярників, крім пінгвінів?

Якщо ви маєте на увазі людей, то найближча до «Вернадського» станція то американська «Палмер». Вона знаходиться в 70 км від нашого острова Галіндез. Але дійти до неї можливо тільки на кораблі. Деякі наші полярники відвідували «Палмер», але для цього треба мати спільні програми досліджень. А з початком зими сусідами наших полярників є лише птахи і дикі тварини. І тільки через вісім місяців на Станцію починають приходити кораблі.  

– Чи підтримуєте Ви зв’язок з рідними, чи є Інтернет, мобільний зв’язок?

Мобільного немає, є супутниковий зв’язок. Там радіо інтернет, тому великий обсяг інформації не можна прокачати, це пов’язано із особливістю нахилу супутників зв’язку. Але цього достатньо, щоб мати зв’язок із рідними, із Національним Антарктичним Центром.

– Українська станція «Академіка Вернадського» завжди в центрі уваги туристів, яких виявляється в Антарктиді дуже багато. Чому вони їдуть саме до українських полярників? І чи правда, що там є справжній магазинчик сувенірів?

Так, правда. Станція дійсно знаходиться на перехресті туристичних шляхів. Як правило, всі туристичні компанії спочатку показують історичні місця, природу, родзинкою всіх турів є купання за Полярним колом. І наша станція якраз стоїть на цьому шляху. Коли туристи відвідали станцію музей Порт Лакрой, коли вони відвідали острови, сфотографували всіх китів, слонів, морських, котиків і пінгвінів, у них виникає бажання побачити ще щось. А тут знаходиться наша станція «Академік Вернадський», де можна побачити, як живуть полярники, як вони працюють. На станції дійсно є невеличкий магазинчик, де хлопці продають сувеніри, що роблять своїми руками.

– Хто ці туристи?

Цікавий факт, що антарктичний туризм – це достатньо молодий напрямок всесвітнього туризму, що нині дуже інтенсивно розвивається. Наприклад, ворота в Антарктиду аргентинське місто Ушуайа (Вогняна земля) за останні 10-15 років виросло майже втроє, тому що там будуються готелі, відкриваються ресторани, збільшується кількість туристичних компаній. Найбільше всього в Антарктиду їде австралійців, новозеландців, тобто жителів тих країн, які найближче знаходяться до Антарктиди.

Зустрічали там і українців, але, звичайно, небагато. В нашу зимівку на станції побувало близько 3000 туристів. Ця кількість дуже сильно залежить від погодних умов, тому що судно може причалити не кожен день, може бути шторм, може просто стояти крига навколо станції.

– Місце, де стоїть станція «Вернадського» називають унікальним, і саме тому дуже багато міжнародних проектів саме на нашій станції. В чому така унікальність?

В Антарктиді унікальність діагностувати важко. Тут так мало людей, що кожне місце особливе по своєму. Але там, де розташована наша станція місце історичне. Так, наприклад, на сусідньому острові стоїть справжній музей, «Будиночок Ворді». Це будова колишньої британської Станції, що зараз відреставрована, і куди у великій кількості ходять туристи. А на нашій станції працював англійський фізик Джонатан Шанклін. Він був одним із тих, хто описав явище озонової діри. Він досі живий, успішно працює і іноді зв’язується із нашими полярниками.

– Ви відчули на собі дію озонової дірки?

Коли низький озон, це сильно відчувається, тоді взагалі неможливо виходити зі станції без окулярів. Взагалі, коли настають такі дні, то озонометрист попереджає, щоб люди максимально мало проводили часу на вулиці, бо це небезпека для зору і для шкіри через високу сонячну активність.

– В Україні весна, а саме в цей час в Антарктиді літо. Яке воно в білій пустелі?

Антарктичне літо дуже коротке. В середньому десь 2-2,5 місяці, максимальні температури +4-7°С. Наприклад, Галіндез і острови навколо станції десь на 10% можуть звільнитися від криги, снігу. Одразу з-під снігу в найбільш вологих місцях з’являється мох, подекуди може вирости навіть невелика травичка. На самому снігу можуть з’являтися водорості зеленого, червоного кольору.  Прилітають птахи – поморники, з’являються пінгвіни, кити. Словом, це просто свято життя! Взагалі, як і у всіх інших куточках Світу, але із своїми особливостями.

– Зараз готується нова експедиція. Цікавий шлях, чим добираються українські полярники на інший кінець Землі?

Перші наші експедиції добиралися сюди водним шляхом, кораблями. Але такий шлях дуже далекий і дуже дорогий. Зараз українські полярники добираються літаками до портових міст – це може бути Чилі, Аргентина, Південна Африка, і вже звідти кораблями до станції. На превеликий жаль Україна не має свого експедиційного судна океанічного класу, і це велика проблема, тому що оренда корабля – це завжди по-перше дорого, по-друге несе масу незручностей. Сподіваємось, що ситуація виправиться і у нас буде свій корабель.  

– Пінгвіна не взяли як домашню тваринку?

Вважаю питання неетичним. Ні (сміється), пінгвіни нехай залишаються в Антарктиді, а ми будемо вивчати, як зробити так, щоб Антарктида була менш підвладна змінам клімату. Зараз вперше за величезний період часу знайшлися кошти на ремонт станції,  за що велика подяка уряду, Міністерству освіти і науки, Національному антарктичному центру.

Зараз у Національний антарктичний центр прийшло багато молоді. Це амбітні і хороші молоді люди, що знають іноземні мови. Деякі із них мають досвід праці в зарубіжних університетах. Думаю, що це найближчим часом дасть виходи на міжнародні проекти. Тому що, як я казав, антарктична наука – справа колективна.

Перед Новим роком вперше за 17 років на вітчизняному кораблі відбулася океанічна експедиція, зараз на Станції працює сезонний загін науковців і будівельників. Впевнений, що кількість таких експедицій буде збільшуватися. А ми будемо робити все можливе для того, щоб популяризувати діяльність України в Антарктиді.

Усі фото з архіву О. Савицького.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: