Запорізькі Мости Преображенського – це унікальний двоярусний комплекс, який понад 70 років слугує важливою транспортною артерією міста. Зведені в умовах повоєнного дефіциту сталі, ці переправи стали видатним досягненням світового мостобудування, що вражає своєю інженерною думкою та витонченими формами.
Про сміливий проєкт без аналогів у Європі, складні виклики під час будівництва та драматичну долю інженера – читайте далі у матеріалі.
Довоєнні велетні: легендарні мости Стрілецького
Історія запорізьких переправ через Дніпро почалася задовго до появи Мостів Преображенського. У межах масштабного проєкту індустріалізації країни наприкінці 20-х років минулого століття тут вирішили збудувати грандіозний комплекс мостів, що з’єднали б лівий та правий береги через острів Хортицю.
Будівництво стартувало у 1927 році, а вже шостого листопада 1931 року відбулося урочисте відкриття. Автором проєкту став видатний вчений професор Микола Стрілецький, а керував роботами інженер Михайло Костянтинов. Завдяки цьому серед містян за спорудами закріпилася і неофіційна назва – Костянтинівські мости. То були перші потужні сталеві переходи через обидва річища Дніпра, які стали важливою транспортною артерією для нового промислового центру.
Проте доля цих споруд виявилася досить короткою та трагічною. У серпні 1941 року, під час відступу радянських військ, мости намагалися знищити, а остаточно їх добили вже під час боїв та наступного відступу у 1943 році. Відновити зруйновані сталеві конструкції не було жодної можливості. Все через те, що країна гостро відчувала брак дефіцитної високоякісної сталі, необхідної для їхньої реконструкції. Проте вцілілі опори старих мостів згодом все ж таки стануть основою для зовсім нового інженерного рішення.
Народження Мостів Преображенського
Після руйнації старих переходів місто залишилося без надійного транспортного зв’язку. За умови неможливого відновлення попередніх конструкцій інженер Борис Преображенський запропонував досить сміливе рішення, котре немало жодних аналогів у Європі – звести унікальні двоярусні аркові мости з монолітного залізобетону, використавши вцілілі опори попередніх переправ.
Підготовчі роботи тривали в період з 1946 до 1948 років і вимагали колосальних зусиль. Спочатку саперам і водолазам довелося провести масштабну операцію під водою, очистивши річки від понад 12 тисяч тонн зруйнованих вибухом конструкцій та знешкодивши тисячі мін та бомб. Паралельно з цим зводилися робітничі селища, а сам проєкт спочатку зустріли зі скепсисом, бо мало хто вірив у реальність такого задуму. Допомагати головному інженеру взялися досвідченні керівники. Навчальний мостового загону №6 полковник Микола Артеменко, котрий відповідав за переправу через Новий Дніпро та начальник мостового загону №7 Башицький, що відповідав за Старий Дніпро.
Саме будівництво стартувало навесні 1949 року. Будівельники застосовували новаторське для того часу пошарове бетонування. Спочатку зі сталевої арматури та дерев’яної опалубки зводили каркаси майбутніх споруд, які згодом заповнювали бетоном у кілька шарів. Роботи супроводжувалися надзвичайною складністю. Через літню спеку дерев’яні щити опалубки могли деформуватися і потріскатися, тож їх доводилося ретельно вкривати мішковиною та цілодобово рясно поливати водою з брандспойтів. Вже останні місці будівництва проходили в аварійному режимі, і вже 31 грудня 1952 року відбулося урочисте відкриття.
Головний комплекс вражав своїми архітектурними та конструктивними особливостями. Мости отримали унікальну двоярусну систему: на верхньому ярусі побудували двоколійну залізницю, а на нижньому – дві смуги шосейної дороги та пішохідні тротуари з обох боків.
Комплекс складався з двох різних за параметрами частин. Міст через Новий Дніпро формували чотири арки загальною довжиною 560 метрів при висоті 54 метри. Попри масивність бетону, його аркові прольоти утворювали витончені лінії, які візуально створювали ефект «легких ліній», що ніби летять над водою, нагадуючи силует чайок. У свою чергу, міст через Старе Дніпро мав лише одну арку, але унікальним його робив величений на той час проліт довжиною 228 метрів.
Особливістю арок із монолітного залізобетону було те, що вони робилися порожнистими – всередині кожної з них прокладено по три прохідних тунелі. Потреба ж у таких матеріалах та конструкціях виникла через те, що у післявоєнну добу необхідні високотехнологічні ресурси здобувалися вкрай важко, а розгортання «холодної війни» перетворило якісну сталь на суворо контрольовану стратегічну продукцію, яка в самому СРСР була гострим дефіцитом. Саме тому порятунком у будівництві і став монолітній залізобетон. Понад сім десятиліть ці переправи служили головною транспортною артерією міста, хоча сьогодні через колосальне зростання потоку машин вони працюють на межі своїх можливостей.
Замовчування, трагедія та міська легенда
Попри масштабність та суспільну вагомість об’єкта, у радянських засобах масової інформації про відкриття майже не згадували. На шпальтах місцевих газет не афішували подію, що виглядало вкрай дивно на тлі тогочасного висвітлення майже кожного нового будинку. Лише 18 січня 1953 року в газеті «Червоне Запоріжжя» з’явилася згадка про номінацію будівельників на державні нагороди, проте інформацію про їхнє реальне нагородження читачам не висвітлювали.
Сам автор проєкту Борис Преображенський мав запальний характер, часто лаявся з будівельниками і до того ж залишався безпартійним, що робило його вразливим. До кінця робіт у нього назбиралося чимало недоброзичливців. Згідно зі спогадів учасника будівництва інженера Миколи Артеменка, що зберігається у фондах Національного заповідника «Хортиця», Йосип Сталін власноруч викреслив олівцем інженера зі списку нагороджених «Сталінською премією», висловившись: «Коли Преображенський вважає, що його міст важче запроєктувати, ніж побудувати, – тоді хай приїде і доведе». Коли хворого на серце інженера сповістили про відмову у нагороду, у нього стався інфаркт, і в січні 1953 року – менше ніж за місяць після відкриття мосту – він помер.
Ця драматична смерть породила чимало міських міфів. Серед любителей містики поширилася легенда, що нібито Борис Преображенський насправді застрелився, побачивши у своєму проєкті якісь помилки, і тепер у сильну негоду та туман його примару можна побачити на мосту.
Рекорди, нереалізовані плани та попкультура
Мости Преображенського мають багату історію рекордів та цікавих фактів. Зокрема, міст через Старе Дніпро залишався найдовшим одноарковим мостом в Україні аж до 1974 року, поки в Запоріжжі не збудували новий Арочний міст.
Існували і грандіозні, але нереалізовані плани. Згідно з проєктом Запорізького легкого метро, одна з гілок мала проходити саме через міст Преображенського, щоб з’єднати Хортицький район із заводським промисловим майданчиком.
Знайшли вони своє відображення і в поп-культурі. Історичні мости Преображенського з’явилися у культовій українській відеогрі «S.T.A.L.K.E.R.: Поклик Прип’яті».
Окрім того, їх зафіксували у філателії та нумізматиці. У 2004 році мости з’явилися на поштовій марці номіналом 45 копійок у серії разом із переправами Миколаєва та Києва. Крім того, вони були накарбовані на монеті «Національний заповідник «Хортиця»» із серії «12 Чудес України», виготовленій на Островах Кука.
Авторка: Вікторія Волкова
📢 Inform.zp.ua створює спільноту тих, кому не байдуже Запоріжжя. Ми щодня працюємо, щоб ви першими дізнавалися важливі новини та знали правду про події в регіоні. Якщо вам важлива наша робота — долучайтеся до монобази та підтримуйте редакцію за посиланням ❤️