Напередодні 11 липня тема Волинської трагедії знову опинилася в центрі українсько-польської дискусії.
Чому через понад 80 років Україна та Польща по-різному оцінюють ці події, Inform.zp.ua розбирався разом із директором Музею історії Запорізького національного університету Володимиром Лініковим.
Чому українці та поляки по-різному сприймають Волинську трагедію
Понад 80 років потому Волинська трагедія залишається однією з найболючіших сторінок спільної історії України та Польщі. Водночас у двох країнах ці події мають різне місце в історичній пам’яті.
Як пояснює директор Музею історії Запорізького національного університету Володимир Лініков, це багато в чому пов’язано з тим, що дослідження трагедії в Україні та Польщі розвивалися по-різному.
Польські науковці почали системно досліджувати Волинську трагедію ще після Другої світової війни, тоді як в Україні ця тема фактично почала активно вивчатися лише після відновлення незалежності.
«Поляки цю трагедію почали вивчати значно раніше, практично після самої трагедії, а особливо в післявоєнний час. Вони вивчають її й досі. У них є величезні напрацювання з цього питання, і ці напрацювання тиснуть на світове сприйняття цієї трагедії», – зазначає Володимир Лініков.
Для Польщі Волинська трагедія стала одним із чинників формування національної пам’яті. В українському суспільстві ці події насамперед сприймають як трагедію, визнаючи, що жертвами й учасниками насильства були представники обох народів.
Історик звертає увагу, що саме різне трактування подій стало причиною появи різних визначень – від «Волинської трагедії» до «Волинської різанини» чи «етнічної чистки». На його переконання, термінологія безпосередньо впливає на суспільне сприйняття.
«Насправді це дійсно були етнічні чистки, але вони були з обох боків. Ми це розуміємо. А поляки наполягають лише на тому, що це були етнічні чистки, спрямовані виключно проти поляків», – пояснює він.
Окремим предметом суперечок залишається кількість жертв. Розбіжності пов’язані насамперед із різними методиками підрахунку. Польські дослідники іноді говорять про до 100 тисяч загиблих поляків, тоді як українські історики називають приблизно до 30 тисяч польських і до 15 тисяч українських жертв. Та остаточно встановити кількість загиблих навряд чи вдасться.
«Це дійсно дуже важка і кропітка робота. Не один історик повинен цим займатися, мають бути цілі інститути. Але навіть тоді не факт, що вдасться абсолютно точно встановити кожного», – говорить історик.
Одним із найбільших міфів навколо Волинської трагедії Володимир Лініков називає покладання всієї відповідальності лише на українців. Причини конфлікту формувалися задовго до подій 1943 року, а українсько-польські відносини не можна зводити лише до періоду Другої світової війни.
Історик застерігає від спрощеного погляду на ті події: навіть під час Волинської трагедії були українці, які рятували поляків, і поляки, які допомагали українцям.
«Колись у нас народилася формула: “Вибачаємо і просимо вибачення”. Власне, з цієї формули я й виходжу», – каже Лініков.
Нову хвилю дискусій навколо Волинської трагедії історик пов’язує одразу з кількома чинниками. Серед них – внутрішньополітичні процеси в Польщі, особливості формування польської історичної пам’яті, а також можливі спроби Росії використати цю тему для погіршення українсько-польських відносин.
«Я певний, що спецслужби Москви активно педалюють цю тему в Польщі для того, щоб послабити ту допомогу, яку Польща надає Україні», – вважає він.
На переконання Володимира Лінікова, уникнути політичних спекуляцій можна лише тоді, коли Волинську трагедію розглядатимуть у широкому історичному контексті, а не як окремий епізод 1943–1944 років.
«Треба говорити про те, що складалися певні умови, коли певна частина одного й іншого народу намагалася знищити власних опонентів. Якщо будемо підходити з цієї точки зору, ми уникнемо і політичних спекуляцій, і недостовірності в історії», – підсумовує історик.
Історичний контекст
Після Першої світової війни та розпаду Російської й Австро-Угорської імперій українці та поляки висунули взаємні територіальні претензії. Це призвело до польсько-української війни, за підсумками якої Західна Волинь увійшла до складу Другої Речі Посполитої. Українці стали однією з найбільших національних меншин Польщі, однак польська влада проводила політику полонізації: обмежувала використання української мови в освіті, переселяла на Волинь польських колоністів і зміцнювала свій вплив у регіоні. Це посилювало напруження між двома народами.
На цьому тлі набирали сили українські націоналістичні організації. Спочатку була створена Українська військова організація (УВО), а згодом – Організація українських націоналістів (ОУН), яка ставила за мету відновлення незалежної української держави. У відповідь на саботажі та напади, організовані підпіллям, польська влада у 1930 році провела так звану «пацифікацію» – масштабну каральну акцію із масовими обшуками, арештами та побиттям українського населення. Ці події ще більше загострили українсько-польське протистояння.
Після початку Другої світової війни ситуація стала ще складнішою. Польська державна система на Волині припинила існування, регіон пережив радянську та німецьку окупації. Одночасно тут діяли німецькі окупаційні органи, радянські партизани, польське підпілля та українські повстанські формування. В умовах війни насильство дедалі більше ставало способом боротьби за контроль над територією.
У 1943 році керівництво ОУН(б) на Волині взяло курс на усунення польського населення з територій, які вважало частиною майбутньої української держави. Водночас історики досі дискутують, чи існував централізований наказ на проведення масових антипольських акцій. Кульмінацією трагедії стало 11 липня 1943 року, коли були здійснені одночасні напади на десятки польських населених пунктів. У польській історіографії цей день відомий як «кривава неділя».
Кількість жертв Волинської трагедії залишається предметом дискусій. Польські історики найчастіше оцінюють кількість загиблих поляків у приблизно 60–100 тисяч осіб, тоді як частина українських дослідників називає нижчі цифри. Водночас відбувалися й каральні акції польських збройних формувань проти українського цивільного населення. Кількість українських жертв також оцінюється по-різному – від кількох тисяч до понад десяти тисяч осіб залежно від методики підрахунку та історичної школи.
Волинська трагедія і надалі залишається одним із найскладніших питань у відносинах України та Польщі та регулярно обговорюється на найвищому рівні. Зокрема, минулого року президент Польщі Кароль Навроцький під час зустрічі у Варшаві подарував Володимиру Зеленському двотомник «Документи Волинського злочину», наголосивши на важливості питання ексгумації жертв.
Після початку повномасштабної війни Україна та Польща проводять пошуково-ексгумаційні роботи, однак їхні результати не завжди відповідають очікуванням. Так, під час спільних досліджень у селі Угли на Рівненщині не виявили братських могил, а в селі Пужники Тернопільської області знайшли рештки 42 осіб, хоча польська сторона очікувала значно більшої кількості поховань.
Тему не оминають і росіяни. Напередодні 11 липня російська пропаганда традиційно активізує кампанії, спрямовані на загострення українсько-польських відносин, використовуючи історичну пам’ять для посилення недовіри між двома країнами.
Читайте також:
- Росія поширює фейк про військовий конфлікт між Україною та Польщею: деталі.
- «Україна нова загроза для Східної Європи»: новий фейк про Україну та Польщу.
- Фейк про «польських найманців»: мережа ботів поширює фальшиве відео від імені ISW.
📢 Inform.zp.ua створює спільноту тих, кому не байдуже Запоріжжя. Ми щодня працюємо, щоб ви першими дізнавалися важливі новини та знали правду про події в регіоні. Якщо вам важлива наша робота — долучайтеся до монобази та підтримуйте редакцію за посиланням ❤️