Ми продовжуємо серію інтерв’ю з молодими артистами, які взяли участь в сонграйтерському КЕМПі 2.0 На її основі. Це друге інтерв’ю циклу, у якому співачка Yosyaa ділиться впливом кемпу на власну творчість, на своє сприйняття проєкту, а також творчими планами.
Рандомні факти про Yossya:
- здобула вищу освіту у Львові за фахом міжнародні відносини;
- любить бігати;
- має 12 опублікованих треків;
- наразі працює над створенням першого альбому, вже записано демо 9 треків;
- працює асистенткою продюсера;
- хоче податися на YouTube-шоу «За її лаштунками»;
- лівша, яка навчилася грати на гітарі правою рукою;
- хоче бути такою ж популярною, як Надя Дорофєєва.
– Чому Yosyaa? Яка історія стоїть за незвичним псевдонімом?
Це вигаданий псевдонім. Скорочено моє ім’я звучить Яся, так мене всі й називають: вдома, друзі, на роботі – всюди. Щодо того, як виникла Yosyaa: якось після виступу я познайомилася з однією дівчинкою. Вона неправильно почула моє скорочене ім’я і назвала мене не Яся, а Йося, – подумала, що так мене звати. І я вирішила – хай так і буде.
– Яким був початок вашої історії в музиці та як дитяче захоплення перетворилося на професію?
Насправді, вона у мене дуже сумбурна. Ще дитиною я просилася до музичної школи. Батьки почули мене і я вступила. Грала на піаніно, співала, брала участь у шкільних конкурсах, виступах, але це мені швидко набридло, бо я туди ходила без загального розуміння – навіщо теорія, як її застосовувати в реальному житті, що робити з цими знаннями. Мені було скучно ходити на теоретичні уроки і я вирішила кинути музичну школу за рік до закінчення. Згодом мені почало не вистачати в житті музики і я захотіла навчитися грати на гітарі самостійно. У той період я не думала, що буду випускати свої пісні, та в принципі нічого і не писала такого. Вже пізніше, у підлітковому віці, серед моїх однолітків доволі популярним було виставляти в соцмережі кавери на відомі пісні, була така ера. Я вирішила також стрибнути в цей потяг і записувала відео каверів, виставляла їх в Instagram.
Якось у нашому селі до 8 березня влаштовували концерт і я вирішила взяти участь. Після виступу до мене підходить викладачка з вокалу і каже: «Ну, жахливо, конєшно, ти співаєш, але хочеш, я тебе навчу?». І це була моя перша вчителька з вокалу. Так потроху я почала повертатися до музики і повірила в себе, в те, що я можу гарно співати. Мене хвалили, казали, що я супер класна і це вселило таку віру в себе, що я дійсно щось можу.
А ще з дитинства я дуже люблю писати. У мене були свої віршики, казочки, мені дуже подобалося це робити. І з часом це захоплення поєдналось із музикою. Вже під кінець старшої школи я почала писати свої пісні. Це були підліткові пісні про нерозділене кохання. А потім я переїхала у Львів і для мене це стало значною подією. Вважаю це місто одним із найкрасивіших. Я хотіла продовжувати займатися музикою і шукала місце, де можна представити свою творчість. У Львові проводили різні літературники для студентів, відкриті мікрофони і я почала долучатися. Місто прийняло мене дуже тепло. Цей досвід був ще до повномасштабної війни і я думала, що десь так все і буде: я виступатиму, писатиму пісні і мені цього буде достатньо.
– Зараз ви живете у великому місті. А що вам ближче за духом – сільський спокій чи міський ритм?
Село, в якому я зростала, знаходиться в Полтавській області. Воно досить розвинене. За програмою Зеленського у нас побудували гарну школу, завезли до кабінетів сучасне обладнання. Мені подобались кабінети хімії й фізики: з інтерактивними дошками, реагентами й іншим. Але думаю, що я все-таки людина міста, я так відчуваю. У село приїжджаю рідко, надовго не залишаюсь. Іноді приємно там походити, згадати минуле. І там насправді дуже гарно: є ставок і велика зелена зона, де можна гуляти.
– Чи з’явилися у вас у Львові особливі «місця сили», куди ви приходите за натхненням або щоб просто усамітнитись, побути наодинці з думками, помріяти?
Так, я маю два символічних місця. Перше – це кав’ярня, вона знаходиться неподалік від центру міста. Біля входу до неї стоять два дерев’яні стільці, схожих на розкладні, як на пляжі. І якщо на них сісти, навпроти буде величезне дерево. Коли мені треба подумати або побути там, де мене ніхто не знайде, я йду туди. Думаю про своє і дивлюся на те дерево. Загалом зараз мені більше подобається бути на природі. Тут є величезний лісопарк і якщо пройти трохи вглиб лісу, стежкою, то там можна дійти до озера і мені дуже подобається там бувати. Я люблю ховатися.
– На якому етапі зараз перебуває ваш проєкт: чи є у вас постійний склад музикантів і над чим ви працюєте нині?
Якщо говорити про бенд, то час від часу ми спілкуємося, але зараз у нас виступів немає. Останній був на початку осені. Зараз фокус на нарощуванні фанбази і потім зможемо приступити до своїх сольних концертів. До того ж, ми збираємося змінювати програму і те, що ми грали раніше, далі грати вже не будемо. Зараз я працюю над альбомом і планую його випустити наприкінці року. Роботу над ним я почала ще в листопаді 2025-го. Він буде в стилі indie rock і мені хочеться вкласти в нього всі свої сили, це буде таке завершення мого 2026-го.
– Наскільки сильно участь у КЕМП 2.0 «На її основі» змінила ваше сприйняття власної творчості та підходи до просування музики?
Насправді, після нього дуже багато змінилося. Кемп підштовхнув мене до ведення своїх соцмереж, до усвідомлення ким я є, що я хочу писати музику, відчувати її. Мене дуже надихнуло те, скільки там було людей, які пишуть свою музику, про що вони говорять, про що думають. І після цього я подумала, що ми насправді можемо робити все, що нам заманеться – не обов’язково слідувати правилам. На мене дуже сильно вплинула менторка Катерина Павленко. Думаю, я дуже виросла професійно. Тепер всі знання, які отримала на кемпі і після нього, я хочу втілити в альбомі і показати в кінці року.
– Поділіться, як ви наважилися подати заявку на цей проєкт і якими були перші емоції, коли побачили лист-запрошення?
Я дізналася про платформу «На її основі», бо підписана на різні лейбли, музичні медіа. Вони загалом підтримують одне одного і публікують оголошення. Декілька разів я подавалася на інший проєкт від «На її основі», але не пройшла. Вже і не очікувала насправді, що мене візьмуть. Та й було авантюрою туди податись, бо у мене є робота і я не знала як буду все поєднувати цілий тиждень. Але мені прийшов лист, і я подумала: «Так, ну, треба збиратися, звісно, це буде аж тиждень, невідомо де, в Черкаській області». Але насправді була дуже рада, що поїду туди, і зараз не шкодую, що поїхала. Коли я побачила, хто там буде, зраділа, що є люди, на яких я підписана, і з якими я хотіла би попрацювати. І я тільки про це подумала – і бачу цей лист і така: «Вау, це вже розвіртуалізація. Я їх побачу наживо, зможу з ними поспілкуватися». Це було дуже круто.
– Якщо зазирнути у ваш плейлист: яку музику ви обожнювали в дитинстві і що формує ваш музичний смак зараз?
У мене є відео, на якому я дитиною танцювала під «У нас на районі» Потапа і Насті. Коли навчалася в музичній школі – слухала класику. Не скажу, що я її любила, але слухала. В університеті слухала джаз, бо мала заняття з джазового вокалу. Зараз, якщо чесно, в моєму плейлисті є все що завгодно, залежно від настрою. Я можу слухати пісні з якимись дурними текстами, можу якісь глибокі, може бути й музика без слів. Наприклад, мені подобаються саундтреки до мультиків, здається, студія «Гіблі» робить. Вони не супер музичні, але прикольні.
– Чи є у вашому житті пісня, яка незмінно викликає усмішку та дарує відчуття радості?
Є одна пісня, яка мені подобається, вона мені дуже засіла в голову і приносить мені радість – це Doja Cat – Jealous Type. Так, вона «смачна» дуже. Така типу щось з диска.
– Робота в команді – це завжди виклик. Чи виникали під час кемпу моменти непорозумінь і як вам вдавалося знаходити компроміси?
Був у мене такий момент. Люди ж різні в команду приходять і це нормально, коли з кимось працювати не подобається. Був випадок, що у нас не було ментора, і нам довелося якось самим все робити. Ментори розподіляють роботу в команді. І було дуже важко сфокусуватися саме на трекові. Трек треба ж було написати за день, а тоді ще було додаткове завдання – зняти відео. Ми пишемо вокал, а продюсеру вже не подобається, він уже дві години вибирає якісь барабани. І домовились, що пів години пишемо трек, пів години обираємо барабани. Але все одно робота важко йшла. Під кінець відведеного часу в нас з’явився ментор і допоміг нам закінчити трек. В принципі, все обійшлось дуже добре. Ми ще встигли зняти відео, бо поділили роботу, ще й виграли фотосесію. Правда, ми так ніколи нею й не скористувалися, але то вже інша історія.
– Які очікування ви мали перед поїздкою на проєкт і чи справдилися вони в реальності?
У мене були доволі мінімальні очікування, як то кажуть, побачити світ, побачити людей, поспілкуватися з ними, завести нові знайомства. Але це було для мене дуже цінно. Плюс ця поїздка дуже сильно мене розслабила, це був такий своєрідний відпочинок, хоча насправді ми працювали щодня. Після кемпу з’явилося багато людей, з якими ми на зв’язку, вони можуть підтримати в плані музики, допомогти, щось підказати. Тобто є до кого звернутися і це дуже класно.
– Як складалися ваші стосунки з іншими дівчатами та чи вдалося знайти справжніх однодумиць поза творчим процесом?
Нас було троє у кімнаті і з однією дівчинкою ми здружилися. Насправді було круто. Мені дуже сподобалося з нею спілкуватися. Вона дуже крута як особистість. Вона мене надихає. Зараз з учасниками кемпу спілкуємось більше ситуаційно, якщо треба щось запитати або коли я їду до Києва, там можемо зустрітися.
– Творчий інтенсив потребує багато енергії. Як ви відновлювали ресурс і чим займалися у вільні хвилини?
Коли був вільний час, я йшла в кімнату і просто лежала. Тому що я така людина, мені подобається спілкуватися з людьми, але в мене тоді дуже мало ресурсу. І моя енергія дуже швидко закінчується. Мені обов’язково треба побути на самоті. Навіть не обов’язково щось робити, але побути самій, бо якщо я буду постійно з людьми, то я тоді не дуже адекватна людина.
– Який момент із життя в кемпі став для вас найтеплішим або найбільш пам’ятним спогадом?
На другий день кемпу був такий момент: ми вийшли на обід і з усіх околиць до нас почали приходити коти, їх було майже з десяток. Є навіть фото, де їх багато, і вони біля нас сидять. Це було дуже мило.
– Як ви загалом почувалися в цій насиченій творчій атмосфері: це був більше стрес чи все ж таки натхненний відпочинок?
Більше як на відпочинку. Я б не сказала, що було стресово. Єдиний момент, що хотілося більше часу, щоб побути наодинці, бо одна справа – коли ти вдома і йдеш кудись на зустріч, потім повертаєшся додому і відпочиваєш. А це новий час із людьми, все одно ти нікуди там особливо не заховаєшся. А коли ще хтось тебе шукає, щось комусь треба, щось підписати, сказати – особливо вільного часу і простору там не було. Але все одно було класно і плюс там ще всі люди, які мають схожі, умовно, думки, страхи, переживання, всі один одного розуміють, бо всі в одній сфері. Загалом було класно.
– Розкажіть про свою внутрішню «кухню»: як саме ви створюєте тексти та що допомагає вам знайти потрібні образи?
Я не можу писати текст із кимось. Мені треба усамітнитися. Тому я просто ходила по території, знаходила якісь місця і робила маленький брейншторм перед тим, як написати текст. Наприклад, давали тему, і я така: «Які у мене з цим асоціації? А як я можу от ці фрази переробити в більш непрямий сенс, щоб це було гарно і зрозуміло?». А потім якось із цих фраз я писала текст пісні.
– Чи здобули ви на кемпі якісь нові навички?
Здобула декілька. По-перше, навичку написання текстів. Не завжди потрібно писати віршований текст для музики, можна написати і зрозуміло, і водночас красиво і просто, але щоб було зрозуміло для аудиторії, щоб вона легше сприймала. Типу не «заумно», умовно. І другий момент, це більше не навичка, а мені просто сподобався підхід тих всіх людей до музики, що не написала і одразу випустила, а написала, щось доробила і випустила. Ну, тобто більш комплексний підхід такий, правильний, щоб все було якісно.
– Яким був ваш перший творчий поштовх одразу після повернення додому?
Я повернулася додому й у мене тоді був дуже активний період: репетиції, бо ми мали в липні виступати на Атласі, і тому добре, що ми повернулись. Плюс у мене взагалі не було програми для виступу, тому треба було дуже активно над цим працювати.
– Виступ на великій сцені Atlas – яким був цей досвід для вашого проєкту і як ви оцінюєте його зараз?
Це було прикольно. Це мій перший серйозний виступ від початку створення проєкту. Було трохи страшно. Звук налаштували тільки під середину нашого виступу. Думаю, на той момент це було достойно, але зараз би я так уже не виступала. Мені хотілося б змінити дуже багато всього у тому виступі.
– Як ви бачите своє майбутнє в Україні та як знаходите в собі сили продовжувати творчість у складні часи війни?
Майже рік я жила за кордоном, але повернулась в Україну, бо мені треба було закінчувати навчання. Зараз я про це не думаю. Єдиний момент, що під час війни свій проєкт просувати важко. Я веду соцмережі, але думаю, що все навколо палає, а я така: «please, послухайте мою пісню». Насправді, я в цьому плані дуже чутлива, іноді беру багато на себе, і я думаю, чи взагалі є сенс займатися цим промо, щось розказувати, вести Тік-Ток? Насправді зараз це виглядає так: фактично у нас війна, а ми там викладаємо якісь танці в Тік-Току й оця сторона бореться з другою стороною, яка говорить, що все одно ми продовжуємо жити і треба щось робити. І якщо я не буду цього робити, то мені буде навпаки тільки гірше. Але такі думки іноді мене зупиняють. Нещодавно я говорила з одним своїм знайомим про музику. Він мені сказав, що так як ми інді-артисти, ми можемо робити все, що завгодно. Типу нам ніхто не може нічого говорити всупереч. І мені хочеться в цьому процесі більше робити із цікавості, з якогось дослідження, а не з того, що треба і умовно правильно чи неправильно. Я хочу бути просто щасливою.
Фото з особистого архіву Yosyaa та з архіву кемпу
Читайте також:
«Можливо все, просто треба хотіти і бути в правильних умовах»: музикантка Ксенія Костіна про відчуття музики та експерименти під час участі у сонграйтерському кемпі
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням 👈