Працювати під прицілом російських дронів, рятувати людей у зоні активних бойових дій та зрештою релокувати заклад до обласного центру, зберігши весь колектив — це реалії Центру первинної медико-санітарної допомоги Преображенської громади. Сьогодні медики продовжують приймати пацієнтів уже в Запоріжжі, ставши для земляків-переселенців не лише лікарями, а й головною психологічною опорою на новому місці.
Журналістка Inform.zp.ua поспілкувалась із директоркою центру Вікторією Козир.
— Пані Вікторіє, розкажіть, будь ласка, про себе та вашу діяльність. Чим ви займалися у Преображенській громаді до повномасштабного вторгнення?
— Усе життя, одразу після університету, я прийшла туди (до лікарні, – ред.) працювати. Працюю там і до сьогодні. Спочатку це була Преображенська сільська рада та місцева амбулаторія. Потім, після адміністративної реформи у 2015 році, утворилася Преображенська громада, і ми створили наш центр первинної медико-санітарної допомоги. З того часу ми там і працюємо. Я обіймаю посаду директорки цього закладу і паралельно працюю як сімейний лікар. Здійснюю і адміністративну, і лікарську роботу — усе суміщаємо. Послуги ми надаємо в повному обсязі, як того вимагають пакети НСЗУ, іноді навіть більше. Ми зберегли весь той спектр послуг, які надавали до війни. Навіть коли ми їздили працювати в зону активних бойових дій, ми зберегли все: робили аналізи, видавали препарати за програмою «Доступні ліки» — абсолютно все функціонувало.
— Розкажіть про релокацію закладу. Коли ви остаточно виїхали з Преображенської громади до Запоріжжя?
— Тривалий час ми працювали паралельно: і у Преображенській громаді, і тут, у Запоріжжі, де відкрили кабінет та отримали ліцензію, щоб наші пацієнти-переселенці могли приходити на прийом. А перестали приймати безпосередньо у Преображенці ми вже у січні-лютому цього року, коли критично погіршилася безпекова ситуація. Евакуація була і до цього, але раніше ми приймали людей у захищеному місці. Та коли вже навіть доїхати стало неможливо, коли постійно літали дрони, було дуже страшно заїжджати і виїжджати… Тоді я прийняла рішення, що не можу більше ризикувати життям своїх медсестер та фельдшерів.
— Всі ваші колеги тоді виїхали з небезпечної зони?
— На тій території була Преображенка та Омельник. У Микільському ще було більш-менш безпечно, це вважалося глибоким тилом. Але в березні медики виїхали і з Омельника, перемістилися туди, де безпечніше — у Микільське, Вільнянку. А на початку квітня вже ніхто туди не їздив, люди масово евакуювалися. Зараз там немає до кого їхати, та й заїхати туди неможливо через величезну небезпеку. Навіть не знаєш, чи доїдеш, чи повернешся живим.
— Як взагалі відбувалися поїздки в зону бойових дій до евакуації?
— Це наша територія, але це була зона активних бойових дій — ми виїжджали «на нуль». Усі мої колеги і я особисто ще у 2022 році виїхали жити до Запоріжжя, бо наші власні будинки в Оріхові вже були розбиті. Але ми продовжували їздити туди на роботу, бо там ще жило багато людей.
Сідали та їхали. І страшно було, і важко. Звечора думаєш: їхати чи не їхати? Телефонуєш колегам, питаєш обстановку. Кажуть: «Нормально». Значить, збираємося — і фізично, і психологічно — та вирушаємо. Ми приїжджали, а там нас вже чекають люди. Як ти можеш не поїхати? До початку цього року там залишалося до тисячі людей. Ми тоді були єдиним медичним закладом на території колишнього Оріхівського району, який працював. До нас зверталися люди з Оріхова, з Гуляйполя. Ніхто нікому не відмовляв. Були моменти, коли я проводила прийом у Запоріжжі, а фельдшер з медсестрою і водієм їхали туди. Було дуже важко дочекатися, щоб вони вийшли на зв’язок після виїзду в безпечну зону. Оце було найважче. В іншому ж ми працювали стабільно: співпрацювали з фондами, роздавали людям безкоштовні ліки, повністю забезпечували їх усім необхідним.
— Чи вдалося вивезти все необхідне медичне обладнання?
— Так, усе необхідне обладнання ми успішно вивезли.
— Ви згадували про людей, які ще залишаються на тих територіях. Ви маєте з ними зв’язок?
— Так, вони з нами на зв’язку. У кожного є мій особистий чи робочий номер телефону. Якщо хтось виїжджає в Запоріжжя у справах, ми передаємо їм ліки, виписуємо рецепти. Такого, щоб вони залишилися зовсім без наших консультацій, немає. Деякі приїздять сюди, ми їх тут лікуємо, ставимо крапельниці, стабілізуємо стан. Ми просимо їх не повертатися туди, бо там люди перебувають у постійному стресі, не можуть розслабитися, це шалене навантаження на організм. Але декому стає легше, і вони повертаються додому. Ситуація там надзвичайно складна: дрони полюють за людьми, орієнтуються навіть на дим із димоходів, бо ж люди топлять дровами. І туди б’ють.
— Що ви можете сказати про стан здоров’я ваших пацієнтів-ВПО? Як на них вплинула війна?
— Зараз дуже виросла онкопатологія. Усі ці вибухи і переживання безслідно не пройшли. Також ми фіксуємо величезне зростання захворювань серцево-судинної системи, що є прямим наслідком тривалих стресових ситуацій. Знаєте, кожному пацієнту зараз дуже хочеться поговорити. Їм треба виговоритися про те, як прилетів КАБ, як вибило вікна в їхньому домі. Їх треба просто вислухати. Оце і є наша перша психологічна допомога. Ми радимо всім виїжджати, бо життя і здоров’я — це найцінніше. Але в кожного свої обставини: хтось має маломобільних родичів, у когось фінансові труднощі.
— Чи повертаються пацієнти до вас на прийом уже тут, у Запоріжжі?
— Так, дуже багато пацієнтів приходять до нас, бо ми для них — рідні. Звичайно, діє територіальний принцип: місто велике, комусь далеко добиратися, тому деякі укладають декларації в лікарнях поруч із новим домом. Багато хто взагалі виїхав за межі області чи за кордон. Але свої приходять щодня. Навіть з-за кордону телефонують, просять поради чи медичної допомоги, бо там не можуть швидко потрапити до профільного спеціаліста. Ми весь час на зв’язку.
— Як відбувається адаптація ваших земляків на новому місці в Запоріжжі?
— Я суджу навіть на прикладі своїх батьків. Для пенсіонерів велике місто — це зручно в плані транспорту, можна безкоштовно дістатися куди завгодно. Але людям, які все життя прожили на землі, мали свої будинки, своє господарство — їм дуже важко морально. Вони звикли мати свій клаптик землі. Багато хто виїхав у чому був, нічого з собою не взявши. Особливо важко самотнім людям поважного віку, ми намагаємося підтримувати їх через соціальні служби. Тим, у кого є діти, трохи легше. Більшість працездатних людей шукають роботу, знаходять її і працюють. Я ще не бачила таких переселенців, які б сиділи без діла. Життя змушує, адже оренда житла зараз обходиться дорого. Громада теж допомагає, поширює інформацію від центру зайнятості про вакансії та курси.
— Розкажіть про ваш медичний колектив. Чи багато працівників поїхало з початком повномасштабної війни?
— З нашого закладу не поїхав ніхто. Я їм завжди дякую і говорю це кожному: всі залишилися на своїх місцях. З початку війни і по сьогоднішній день ми всі тримаємося разом. Всі, абсолютно: медсестри, фельдшери, водії, санітарки. Я думаю, саме завдяки цьому нам і працювати було не так страшно — ми могли покластися одне на одного. Зараз ми всі працюємо в Запоріжжі. Тут наші люди, і ми їх не покинемо. Ми відчуваємо перед ними відповідальність. Раз вони до нас повертаються за допомогою, то як ми можемо їх підвести? Я позитивна людина і думаю тільки про хороше. Наша громада вся тут. Всі мріють повернутися додому, і сто відсотків ми переможемо. Але ми реально дивимося на речі і розуміємо, що для повернення треба провести величезну роботу — перш за все, усе розмінувати. Тому ми продовжуємо активно працювати тут і допомагати нашим людям.
Контакти Преображенської сільської військової адміністрації :
- Адреса у Запоріжжі: м. Запоріжжя, вул. Сєдова, 1, прим. 2
- Графік роботи: пн-пт з 09:00 до 16:00.
- Контактний телефон: (068) 797-80-74.
- Електронна пошта: preobrrada@gmail.com.
- Офіційний сайт: preobrazhenska-gromada.gov.ua.
- Facebook-сторінка: Преображенська сільська територіальна громада.
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням👈