Сучасні молоді виконавці шукають різні способи заявити про себе світу українського шоу-бізнесу та аудиторії. Однією з можливостей проникнутися музикою і повністю зануритися в творчі процеси є участь у сонргайтерських кемпах, які не так давно почали проводити в Україні. Ми починаємо цикл інтерв’ю з молодими артистами, які брали участь у сонграйтерському КЕМПі 2.0 На її основі. Ксенія Костіна – клавішниця, для якої музика – єство, спосіб життя й улюблена робота. Про початок професійної кар’єри, власне відчуття музики та вплив на відчуття свого музичного потенціалу сонграйтерського КЕМПу 2.0 На її основі – далі в інтерв’ю.
Рандомні факти про Ксенію:
- одеситка, яка не уявляє свого життя без моря;
- має сестру-близнючку;
- любить біг та йогу;
- вміє керувати яхтою;
- улюблений колір – блакитний;
- любить собак породи Коргі;
- надихається довгими пішими прогулянками;
- особисто знайома зі своїм кумиром – джазовим піаністом Робертом Гласпером.
– Ксеніє, почнімо з того, як ви визначаєте своє місце у професії. Музика для вас – це більше про покликання чи про чітко налагоджений робочий процес?
Музика – це моя робота, нічим іншим я професійно не займаюсь. Пишу музику, навчаю учнів та веду активну виконавчу діяльність: маю декілька виступів на тиждень, на вихідних граю сольно чи в бенді. Під час виступів у команді ми виконуємо різножанрову музику. Щодо учнів – зазвичай двох мені достатньо, щоб бути ефективною. Навчаю дітей індивідуально – для мене це в кайф. Я розумію, що також розвиваюся під час занять із ними, коли пояснюю їм якісь речі, то більше заглиблююсь у тему. Для мене це такий цікавий досвід – передавати свої знання іншим. І я займаюся не з новачками, а з музикантами, котрі хочуть здобути нові знання, наприклад, у джазовій гармонії. Також пишу музику на замовлення, як сесійний музикант на ізраїльській платформі “Fiverr”. Це також дуже класний досвід.
Щодо хобі – я люблю спорт, люблю йогу. Наша сім’я має маленьку яхту, на якій до війни ми з батьками виходили в море. Я закінчила курси яхтсмена в Італії. Зараз цього нема, і мені дуже не вистачає цих сімейних прогулянок морем під парусом.
– Ваш шлях у музиці розпочався дуже рано? Як формувався цей вибір і хто став вашим головним провідником у цей світ?
У п’ять років я вступила до музичної школи, потім навчалась у музичному коледжі, закінчила консерваторію, але вважаю, що й досі навчаюсь. У будь-якій творчій професії ми завжди поглинаємо щось нове. Інколи я беру майстер-класи у американських музикантів, дивлюсь різні курси. Я виросла у великій сім’ї. У мене є сестра-близнючка, вона художниця, а також є молодша сестра, якій 14 років, мама, тато. Моя нова сім’я – це мій коханий, він не музикант. Для мене це дуже важливий момент – проводити час із сім’єю, тому що зараз моя сестра-близнючка живе в Берліні та рідко приїжджає. Моя мама – дуже творча людина, бабуся була музиканткою, викладала в консерваторії. Мабуть, завдяки їй я побачила, що музика – це цікаво, музика – це красиво. Батьки з дитинства робили акцент на тому, що кожна людина – особистість. Нас не вдягали однаково, не підкреслювали нашу схожість, а говорили, що ми різні, з різними характерами та вподобаннями, давали змогу розвиватися кожній у своєму напряму.
– Багато дівчат мріють про сестру-близнючку, уявляючи це як ідеальну дружбу від самого народження. Як воно насправді – з’явитися на світ уже з найкращою подругою поруч?
Ой, так, у мене багато людей запитують про цей досвід. Моя сестра дуже творча, це найрідніша людина для мене. Зараз вона вчиться на магістратурі в Берліні, тому що захотіла отримати ще й німецьку освіту, хоча вже закінчила магістратуру в Київській Академії мистецтв. Вона – художниця, дуже багато проєктів робить. Наприклад, рік тому ми разом зробили проєкт в Берліні, він називався «Connection» – про наш особливий зв’язок. Я написала музику, а вона зробила чотири великих картини 2 на 2 метри, і ми їх представили в Берліні, потім в Одесі. Ми часто робимо цей симбіоз, наш особливий, тому що це класно, це цікаво. І от конкретно ця виставка в Німеччині була про нас. Ми з сестрою маємо особливий зв’язок, адже дев’ять місяців перебували в утробі матері, відчували одна одну і відчуваємо зараз, не дивлячись на відстань.
– Розкажіть про вашу виконавську діяльність: чи є у вас постійна команда, з якою ви працюєте на сцені?
Я граю з різними колективами в закладах Одеси. Інколи приїжджають музиканти з Києва, ми робимо спільні виступи. У мене є колега і моя подруга, вокалістка Моніка. З нею ми робимо багато концертів як дует. Також граємо спільно з різними музикантами: гітара, бас-гітара, ударники. Виконуємо кавери, різні аранжировки, інколи граємо і свою музику. Але дуже хочеться вже грати саме свою музику, нести своє.
– Що ви відчуваєте, коли граєте і яку музику вам подобається виконувати найбільше?
З дитинства я знала, що моє місце – на сцені. Після того, як я здобула класичну музичну освіту, зрозуміла, що хочу грати джаз і більш сучасну музику. Я хочу пізнавати, розбиратися в цьому напрямі. Для мене джаз і джазова гармонія має дуже багато паралелей, наприклад, з математикою, бо там дуже багато структур, формул. Для мене це просто дуже цікаво, адже це не про гру по нотах. Коли граєш по нотах класику – це зрозуміло. В джазі дуже складно, глибоко і можна по-різному зіграти, але коли граєш джаз, ти не зіграєш однаково жодного разу. Можна змінити регістр, зіграти внизу, вверху, зіграти дуже ніжно чи експресивно, є багато варіантів. Мені цікаво експериментувати. Я просто знайшла свій улюблений напрям і розбираюся в ньому, намагаюся писати музику, щось випускати. І в цьому кемп став для мене дуже крутим досвідом.
– Чи є така композиція, яка для вас особлива?
Останнє, що я випустила за пів року – це трек, не просто джаз, а такий мікс стилів R&B, Soul та електроніки. У мене є улюблений звук на клавішах – X-Wave. На базі цього звуку я зробила композицію, яку назвала “Cosmo”. Вона така трошки космічна. Є багато демок, уривків, котрі лежать у мене в столі. Але от з цим треком я зрозуміла, що він йде, я його бачу, і я просто випустила його. Взагалі для мене кожен трек уособлює автора в певний період життя.
– Кемп став для багатьох випробуванням на швидкість. Як цей досвід вплинув на вашу професійну впевненість і методи роботи?
Кемп для мене був відправною точкою. До нього у мене вже були три чи чотири різні пісні з артистами, але саме там за такий короткий час я зробила в команді чотири пісні. На кемпі у мене відкрились очі з розумінням того, що можна взагалі все, навіть за один день написати пісню. Важливо мати умови, віру, розуміння, що ніхто за тебе цього не зробить. До кемпу було таке враження, що це неможливо, що потрібно багато часу. Я не розуміла як можна за один день усе зробити, але в комбінації трьох професіоналів виходить класний продукт і під час роботи в команді ми помітили, що допомагаємо одне одному знайти найкращий шлях, щоб написати пісню.
– Як ви дізнались про кемп і чому вирішили подати заявку на участь?
Я просто бачила, що багато людей в Інстаграмі підписані на профіль, може, у когось сториз помітила. Я подивилась фідбек на перший кемп, там були знайомі мені люди. Стало цікаво і я подала заявку одразу ж на другий і дуже радію, що мене обрали. Кемп – це дуже крутий досвід, адже вдома і в студіях ми все одно не маємо можливості займатися тільки музикою, не думати про якісь побутові речі. Я всім раджу, рекомендую, надсилаю посилання. Були дуже класні завдання, локація, ментори, рекомендації.
– Наскільки очікування від роботи з менторами та іншими музикантами збіглися з реальністю?
Я розуміла, що це буде високий музичний рівень. На кемп відбирали музикантів із треками, які вже вийшли. Було цікаво попрацювати з менторами, послухати всіх музикантів. Коли я вже потрапила до кемпу, зрозуміла, що працюватиму з кожним із них. Це як лотерея – ти не знаєш, з ким будеш у комбінації. Також мала цікавий досвід спілкування з саундпродюсерами: дізналася що вони використовують в певних моментах роботи.
Загалом для музикантів важливий вокаліст. У перший день я була в команді з хлопцем-вокалістом, було цікаво, гарно, все окей. Увечері ми слухали всі треки, котрі написали за день і першим був трек вокалістки Слухай Сашу. Я слухаю цей трек і з першої секунди розумію, що мені дуже подобається її голос. Думаю: «Боже, будь ласка, можна щоб випало хоча б один раз з нею зіграти у команді?». І потім вийшло так, що з чотирьох пісень, три були з нею. Разом ми зробили «Черкаський ліс», який став неофіційним гімном другого кемпу. Дуже лірична і ніжна пісня. Взагалі я не розумію, як так швидко прийшли цікаві глибокі слова. Ми разом робили різну стилістику, різні треки і я розуміла, що і їй цікаво зі мною працювати. Ми й електронну музику писали, й інші жанри. Я дуже рада цьому знайомству і тому, що ми з Сашею стали подругами. Вважаю, якщо хоча б одна людина, котра тебе прям так промурашила, це вже велике досягнення.
– Яким був ваш типовий день у кемпі? Чи залишалося місце для особистих ритуалів чи відпочинку?
Ми жили в кімнатах по декілька чоловік – в нашій було троє інструменталісток, ми не могли попасти в одну команду при жеребкуванні. Писали музику по 5-6 годин, в перервах їли і все. Тобто для мене це звичайний такий день, але дуже яскравий. Не можу сказати, що я дуже втомлювалась. Також у нас було багато цікавих і корисних лекцій. Мали вільний час до десятої ранку і ввечері. Я кожен день пів години бігала, робила вправи з йоги, а ввечері, за можливості, йшла в басейн. Спали, відпочивали, я висипалася без нічних тривог.
– Що в атмосфері кемпу було для вас найціннішим?
Мені сподобалося, що це був такий простір, де взагалі ніби нічого немає, крім музики. Можна повністю у неї зануритись. Не треба думати що куди підключати, можна фокусуватися на головному: на емоціях, на втіленні своїх ідей, на створенні музики. Все було гарно підготовлено: від студії до якихось маленьких деталей, наприклад, перекусів. Все є і для того, щоб творити, і для відпочинку.
– Якщо згадати найбільш емоційний момент за весь час проєкту – що це було?
Коли ми писали «Черкаський ліс», ми прямо ходили записували спів пташок, звуки лісу. Це дуже класно. Я такого раніше не робила і точно буду далі використовувати цю практику.
– З якими думками та планами ви поверталися додому після завершення кемпу?
Я одразу почала писати якраз трек «Cosmo». На цьому кемпі я зрозуміла цінність себе як окремого музиканта. Написати трек повністю, всі інструменти – це важливий внесок в свою музичну кар’єру і це теж плід кемпу. Потім вийшов альбом і ми багато його слухали: всі мої друзі й родичі обговорювали, вітали. Це таке класне відчуття – ділитися музикою і розуміти, що ти – частинка цього. Але головне – розуміння , що все можливо, просто треба хотіти і бути в правильних умовах. Тому я за те, щоб колабитися з різними музикантами і творити.
– А ви взагалі у соцмережах проводите багато часу?
Для мене соцмережі – інструмент для роботи, для відображення своїх емоцій. Я викладаю щось тому, що я це люблю і мене трошки це дисциплінує. Також мої сторінки в соцмережах – це моє портфоліо, я туди повертаюся, дивлюся, що було торік, мені цікаво спостерігати за зміна. Це просто як мій щоденник.
– Багато світових зірок ведуть активно свої профілі у соцмережах, діляться секретами техніки виконання з підписниками. Чи є у вас такий натхненник?
В соцмережах слідкую за піаністом Робертом Гласпером. Він – мій кумир у джазовій музиці. За останні вісім років я дуже полюбила його пісні. На них, можна сказати, росту. Він дуже надихає. Розбираю його музику, намагаюся зрозуміти, що він робить, що мені так подобається. Була на його концертах у Берліні. Від нього отримую імпульс розвиватися. Знаю точно, що хочу теж так виступати зі своєю авторською музикою, їздити, грати. Я постійно після цих концертів дуже надихаюсь, приїжджаю і щось нове творю, розбираю, роблю. Загалом вважаю, що дуже важливо ходити на концерти, тому що постійно від того щось береш, робиш якісь висновки, надихаєшся. Після кожного концерту у мене щось нове відбувається: то трек, то я якось по-іншому граю, по-іншому ставлюсь до якихось проєктів. Щось нове беру, і це важливо. Я вважаю, що треба надихатися.
– Де в мережі можна почути вашу музику?
Я розміщую треки на всіх стримінгових платформах під своїм ім’ям – Ксенія Костіна: і мої власні, і з різними виконавцями.
– Наостанок: чи є в рідній Одесі таке місце, яке дає вам сили та свіжий погляд на речі?
Для мене таке місце біля моря. У дитинстві наша сім’я жила за п’ять хвилин до моря і ми могли влітку просто облишити все, піти на пляж, покупатися та повернутися до своїх справ. Як маю час, біжу до моря. Коли через війну ми жили у Франції, я собі думала: «Боже, як можна не цінити це море, це все». Бо живучи біля моря, не завжди є час сходити на берег. Але зараз я розумію, що не маючи цього ковтка свіжого повітря, стаєш вже не таким продуктивним і часом потрібно зупинитись, змінити фокус, відволіктися. Я виходжу до моря, спостерігаю за простими речами: за пташками, людьми, які гуляють з собаками і намагаюсь ходити саме пішки. Повертаюся з таких прогулянок натхненною, маю свіжий погляд, роблю щось інакше, тому для мене море значить багато.
Фото з особистого архіву Ксенії Костіної та з архіву кемпу
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням 👈